Лякливі нині пішли спецслужби. Зокрема, в Росії. Чи то історія з WikiLeaks справила на них таке сильне враження, чи то події в Північній Африці, а тепер — і в крихітному Свазіленді, але начальник Центру захисту інформації та спеціального зв’язку ФСБ Росії Олександр Андреєчкін вбачає небезпеку. Він офіційно заявив на засіданні урядової комісії з федерального зв’язку і технологічних питань інформатизації, що Skype, Gmail, Hotmail становлять загрозу національній безпеці країни. Причина очевидна: за даними, переданими через них, немає оперативного контролю. Заступник голови Мінкомзв’язку Ілля Массух після засідання, яке проходило у закритому режимі, розповів журналістам: ФСБ пояснила свою ініціативу використанням у сервісах шифрування, що ускладнює здійснення оперативних заходів. Інакше кажучи, спецслужба не може розколоти кодування повідомлень, що передаються через ці сервіси. Тобто не знає, про що громадяни пишуть і про що, що набагато важливіше, домовляються. А раптом комусь спаде на думку закликати вийти на Красну площу і розкинути там намети за зразком українського Майдану або каїрської Ат-Тахрир. Звісно, поліція знає, що робити, і все-таки...
Відомо, що один раз укушений удвічі обережніший, і в російських спецслужбах вважають за краще двічі подмухати на воду. І робилися такі заяви не випадково після кошмарного сну чиновника із спецслужби. Його заява — це добре продумана тактика зондування громадської думки, а також попередження тим, хто приймає рішення, що змія причаїлась у траві.
Надісланий інформаційний снаряд викликав доволі суперечливу реакцію. Того ж дня на ініціативу ФСБ відгукнувся Кремль. Там заявили, що «особиста думка» Андреєчкіна не відображає позицій держави. Інакше кажучи, президента Дмитра Медведєва. Але він — ще не вся держава російська. Є ще і його безпосередній підлеглий — прем’єр-міністр Володимир Путін. У резиденції останнього — московському Білому домі — відреагували зі швидкістю світла. «Представники ФСБ не висловлюють особистих точок зору. Звичайно, це позиція відомства, і вона ретельно аргументована», — сказав прес-секретар прем’єра Дмитро Пєсков. Ось такий коленкор. Начальник вважає, що це «особиста думка» чиновника, хоча незрозуміло, як він може таке мати протягом свого робочого дня, а підлеглий заявляє, що нічого подібного. Це ретельно аргументовано.
Про те, що заява Олександра Андреєчкіна аж ніяк не випадкова, свідчить директива уряду Свердловської області. Як писала московська «Независимая газета», в документі, підписаному керівником апарату уряду Свердловської області Сергієм Козловим, пропонується вжити низку заходів щодо зниження ризиків просочування інформації: «1. Використовувати тільки сертифіковані в РФ програмні продукти й апаратні комплекси. 2. Проводити консультації з компетентними органами при придбанні зарубіжного програмного забезпечення й апаратури. 3. Заборонити використання сервісів безкоштовної електронної пошти, а також сервісу безкоштовної інтернет-телефонії Skype для службової переписки й інших форм ділового спілкування працівників. 4. Забезпечити гарантоване закриття корпоративних мереж при переході на систему електронного документообігу, включаючи запобігання можливості віддаленого доступу до них через мережу інтернет». Інструкція стала результатом «аналізу органами ФСБ Росії», які встановили «факти залежності органів державної влади від зарубіжних виробників програмного забезпечення». Спецслужби виявили «низку системних ризиків, що негативно впливають на інформаційну безпеку органів державної влади й управління». Це які такі секрети знають чиновники цивільних установ Свердловської області, що їх треба так ретельно приховувати? Від яких ворогів? Чи від власних громадян, які можуть їх розшифрувати, перехопивши повідомлення через Skype, Gmail, Hotmail тощо. Свого часу колишній перший секретар Свердловського обкому КПРС Борис Єльцин згадував, що за період його керівництва областю доблесне регіональне управління КДБ СРСР не виявило на підвідомчій території жодного іноземного агента. Напевно, відтоді їх розвелася небачена кількість, щоб чиновників захищати від спокуси щось передавати через лінії зв’язку. Тим більше, якщо вони не контролюються відповідними органами. Цікаво, а якщо чиновник прийде додому і щось передасть у позаробочий час? Адже без рішення суду перлюстрація, зокрема й електронна, заборонена російськими законами. Таємниця листування. Чи для компетентних органів закон не писаний?
У зв’язку з цим виникає два запитання. Виходить, російські спецслужби заявляють про свою повну неспроможність, невміння розколювати чужі коди і шифри? Тоді виникають питання і щодо службової відповідності їхніх керівників. Не говорячи вже про багато іншого. Цікаво, що від WikiLeaks американські органи влади постраждали значно більше, ніж російські, але щось не чути було від американських контррозвідників закликів якось і когось обмежити в мережах або, більш того — в інтернеті. І спецслужба, яка поважає себе, ніколи б не розписалася вустами одного зі своїх керівників у кричущому непрофесіоналізмі.
Друге питання вже належить до сфери політики. Згадана інструкція і не лише у Свердловській області прямо суперечить заявам президента Медведєва. Він, зокрема, на травневій зустрічі 2010 року з активом партії «Единая Россия» заявив: «Гадаю, ви зі мною погодитесь, що настає епоха повернення певною мірою від представницької демократії до демократії безпосередньої, прямої, за допомогою інтернету». У своєму блозі президент писав: «Очевидно, що сьогодні ніякі прогрес і модернізація неможливі без інформаційних технологій, це стосується і науково-технічної сфери, і не лише науково-технічної сфери, а й власне питань управління, і навіть питань зміцнення демократії в країні».
Реакція на спробу посилення контролю над віртуальним простором була передбачуваною і доволі різкою. ФСБ довелося відігравати назад. Представник ЦГЗ ФСБ заявив, що ФСБ не пропонує і не планує жодних заходів, пов’язаних з обмеженням використання сервісів Skype і Gmail у Росії. «Навпаки, — підкреслив він, — розвиток передових технологій — це природний процес, якому треба сприяти».
Усе це цілком вкладається у логіку боротьби, що розгорається і загострюється перед наближенням виборів у Росії. До недавнього часу Дмитро Медведєв доволі успішно вів інформаційний наступ. Він неодноразово прямо чи побіжно критикував прем’єр-міністра. Явною є спроба прем’єра перехопити ініціативу, нехай і через свого прес-секретаря, у ментально і технологічно близькій і зрозумілій галузі. «Чекісти» продовжують залишатися неформальною сферою впливу саме прем’єра. У Путіна міг викликати роздратування сам факт втручання Кремля у його сферу впливу.
Так, випадково, а цілком можливо, що і не дуже, але приблизно в один і той самий час було вчинено DDoS атаку (англ. Distributed Denial of Service, розподілена атака типу «відмова в обслуговуванні») на «Живий журнал» (ЖЖ). Вона полягає в тому, що організовується дуже велика кількість звернень на сервер. У результаті перевищення допустимого навантаження сервер відмовляє в обслуговуванні й фактично блокується.
Немає підстав стверджувати, що це було зроблено відповідними органами або за їхньою намовою. Причин могло бути багато, серед них і підступи конкурентів. Але що характерно. Одразу почали підозрювати саме органи. Надто багато на них негативу, і рівень довіри до них навіть не нижчий за нульову позначку. Неважко було передбачити, що ці дві події багато хто пов’язав, і невипадково. Аналогічні атаки раніше здійснювалися на сайт опозиційної «Новой газеты» і раніше — на блог Олексія Навального, який кинув відкритий виклик російській корупції. У блозі «Новой газеты» повідомляється, що її сайт, за висновком фахівців, піддався нападу від того самого ботнета, який протягом тижня атакував «Живий журнал».
На захист ЖЖ став також президент Росії Дмитро Медведєв, який написав у своєму блозі: «Отримав багато звернень у зв’язку з DDoS-атаками на «Живий журнал». Як активний користувач ЖЖ, вважаю ці дії обурливими і незаконними». Як підкреслив президент, «у тому, що сталося, повинні розібратись і адміністрація ЖЖ, і правоохоронні органи». Як вони можуть розбиратися, якщо їх самих підозрюють?
Згідно зі звітом державного департаменту США, в Росії в інформаційній сфері вільним залишається тільки інтернет. І ця обставина, як бачимо, багато кого з можновладців не влаштовує. Для президента інтернет-ресурси — це декларований стимул розвитку громадянського суспільства в Росії, для частини силовиків і вищої бюрократії — загроза національній безпеці через свою непідконтрольність. При цьому, незважаючи на те, що частка користувачів інтернету зростає відносно повільно (за даними ВЦВГД, 60% громадян інтернетом не користуються), активна частина користувачів сильно залучена в політику, має амбіції та здатність до спонтанної, горизонтальної й при цьому дуже швидкої мобілізації. Інтернет залишається поза полем політичного і юридичного й поки що технічного регулювання, а це багато кого лякає. Протиріччя таборів президента і прем’єра, зокрема, щодо проблеми віртуального простору, наростатимуть. Сплеск цієї боротьби ми побачимо вже на початку осені.
ДОВIДКА «Дня»
Ботнет (англ. robot і network — комп’ютерна мережа, що складається з певної кількості серверів, підключених до мережі, й зі запущеними ботами — автономним програмним забезпеченням. Найчастіше бот у складі ботнета є програмою, таємно встановлюваною на атакованому комп’ютері, яка дозволяє ззовні виконувати певні дії з використанням ресурсів зараженого комп’ютера. Зараження може відбуватися, наприклад, через віруси або внутрішню установку спеціального програмного забезпечення, використовуваного для атаки.
