За висновками експертів уряду Буша, Сполучені Штати не можуть ризикувати й залишати незміцнілий Ірак на можливе розтерзання Ірану, який хоче помститися за ірано-іракську війну. Відносно Ірану Ізраїль вже витягнув із довгих шухляд старі плани знищення іранських ядерних об’єктів.
24 червня Брент Скоукрофт — радник з питань національної безпеки президента Буша-сорок першого — поставив, нарешті, головне запитання: «Чи справді ми докладаємо всіх зусиль, щоб запобігти розповсюдженню ядерних технологій в Іран? Чи ми спокійно стоятимемо й дивитимемося, як світ скочується до хаосу, в якому буде вільний доступ до будь- яких кількостей збройових ядерних матеріалів і будь- яка країна або угруповання, що має зуб на всю іншу спільноту, зможе отримати доступ до зброї неймовірної руйнівної сили?»
Справді, службам національної безпеки Ізраїлю зовсім не треба було володіти геніальним аналітичним мисленням, щоб зміркувати, на яку державу впадуть перші іранські ядерні бомби, якщо такі з’являться. За одним сценарієм, який активно поширювався у пресі, Сполучені Штати спільно з Ізраїлем мали завдати ударів високоточними ракетами по іранських ядерних об’єктах в Бушері, Натанзі й Араку. Однак уряд Буша вирішив, що американський удар по Ірану призведе до того, що у відповідь той вживе всіх зусиль для дестабілізації Іраку. У цих двох держав спільний кордон завдовжки 1458 кілометрів, від Туреччини до нафтового термінала Шатт аль-Араб на узбережжі Перської затоки. Також Іран підтримують багато іракців шиїтського віросповідання.
Своєю резолюцією від 6 травня Палата представників конгресу санкціонувала використання «всіх необхідних засобів», щоб зупинити розвиток ядерних програм в Ірані. Цю резолюцію ще має затвердити сенат, однак вже зараз ясно, що можливим воєнним ударам по трьох ядерних об’єктах Ірану дадуть зелене світло.
Однак, якщо Америка вдарить по теократичному режиму Ірану, практично миттєво помірне невдоволення діями Сполучених Штатів переросте на загальносвітовий протест. Іракські бунтівники, як шиїти, так і суніти, а також Пакистан, Саудівська Аравія, Бахрейн (де, до речі, стоїть П’ятий флот ВМС США) — усі діятимуть разом проти американських інтересів. А їхні союзники, безсумнівно, засудять новий поворот до односторонніх дій, особливо після того, як останнім часом президент Буш позначив відхід на позиції багатосторонньої дипломатії.
Хоча раптовий «жовтневий наліт» американців міг би позбавити світ від ядерної загрози, якою є Іран, і допомогти Бушу на виборах 2 листопада, в довгостроковому плані його наслідки можуть остаточно дестабілізувати Близький Схід, який і без того вважають найнебезпечнішим регіоном світу. Ракетні удари по Ірану зараз можуть призвести до таких самих наслідків для Сполучених Штатів, як і здійснений під диктовку ЦРУ державний переворот 1953 року, в результаті якого повалили соціалістичного лідера Мохаммада Мосаддика. На думку багатьох іранців, саме він і призвів до ісламської революції 1978—1979 років, яка повалила монархію, змусила нині покійного шаха втекти з країни та привела до влади в Ірані уряд фанатиків. Іранські аятоли та їхня Революційна гвардія стратили десятки тисяч людей, і порівняно з цим беззаконня, які чинила свого часу шахська таємна поліція САВАК, почали здаватися просто дитячим лепетом.
За висновком ізраїльського керівництва, батько пакистанської ядерної бомби Абдул Кадир Хан, головний розповсюджувач ядерних технологій у світі, дійсно продав Ірану технології виготовлення ядерних бомб; і тепер ніщо, крім ударів, на кшталт тих, що ізраїльські штурмовики завдали 1981 року по іракському ядерному реактору Осірак неподалік від Багдада (реактор збудували за участю Франції; для нього було поставлено близько 11 кілограмів 93-відсоткового урану, який можна було використовувати для виробництва ядерної зброї), не зможе відвернути імовірність виробництва Іраном власної атомної бомби.
Коли ізраїльська розвідка підтвердила, що Ірак справді має намір виробляти в Осіраку ядерну зброю, прем’єр-міністр Менахем Бегін прийняв рішення про проведення воєнної операції. І тоді, і зараз при прийнятті рішення враховувався час проведення виборів. Бегін боявся, що його партія програє наступні вибори, а опозиційна Партія праці не зможе завдати удару до того, як перша ядерна бомба в Іраку все ж таки з’явиться. Тоді вважалося, що до появи такої зброї в Іраку залишалося приблизно два роки.
Ціль була за 1100 кілометрів від Ізраїлю. Перед нальотом ізраїльтяни провели повномасштабне тренування, аж до спорудження макетів цілей. Інструктуючи кращих пілотів ВПС Ізраїлю, начальник штабу Сил оборони Ізраїлю генерал Рафаель Ейтан сказав: «Або ми зробимо це, або знищать нас». Раптовою атакою ізраїльських винищувачів F-15 та F-16 реактор Осірак було за 80 секунд перетворено на пил. Іракські зенітники навіть не встигли зробити жодного пострілу.
Уже закінчено приготування до аналогічного удару по іранських об’єктах, до завершення будівництва яких, за оцінками експертів, також залишилося років зо два. Щоб уразити ці цілі, доведеться використати високоточні ракети, що випускаються над власною територією, бо Іран має сильну систему ППО, окремі елементи якої закуповував у Росії.
За підписаним з Іраном контрактом вартістю $800 млн., Росія почала спорудження атомного реактора в Бушері, відправивши туди 150 фахівців. Взагалі за контрактом передбачалася робота на будівництві до трьох тисяч російських інженерів і робітників. До 1999 року серед дев’ятисот чоловік, зайнятих роботами на об’єкті, триста були росіянами.
Після кількох років затятого заперечення того, що Іран матиме потенціал, необхідний для виробництва ядерних бомб, російський президент Путін нещодавно приєднався до критики голови Міжнародного агентства з атомної енергії Мохаммеда аль-Барадеї у зв’язку з відмовою Ірану погодитися з режимом міжнародних інспекцій. Швидше за все, Путін зрозумів, що небезпечні матеріали з озброєного атомними бомбами і керованого релігійними фанатиками Ірану цілком можуть потрапити й до чеченських бунтівників.
Будівництво реактора почалося ще за монархії. Тоді було укладено контракт з компанією Siemens, за яким на об’єкті працювали 2100 німецьких і 7000 іранських робітників, і до початку ісламської революції вони встигли завершити 85 відсотків усіх робіт. Після того, як шаха повалили аятоли, спочатку вони вирішили закрити проект як «спрямований проти ісламу», але на початку 90-х років вирішили все ж таки продовжити будівництво реактора. Іранські мулли тремтіли від страху, коли 1991 року в Затоці почалася операція «Буря в пустелі», на узбережжі висадилися одразу півмільйона американських солдат, і за кілька тижнів масованих бомбардувань іракську армію було знищено. Другу серію вони побачили 2003 року — з таким самим результатом для іракських збройних сил.
У Європі досі вірять, що Іран можна примусити співробітничати з рештою світу за допомогою політичних, економічних і торгових санкцій. Уряд Буша стоїть перед непростою дилемою. Як можна заявляти, що Іран не має права на володіння ядерною зброєю, коли Ізраїль не тільки розробив і тактичні, і стратегічні зразки, а й виробив кількасот зарядів? Якщо по Ірану буде завдано превентивного удару, він стане також останнім для репутації уряду Сполучених Штатів у справі замирення ізраїльтян із палестинцями.
Після того, як 15 місяців тому розвідка надала «дані», не інакше як побачені у кришталевій кулі, що дозволили американському керівництву санкціонувати вторгнення до Іраку, ЦРУ тепер необхідно добути більш ніж неспростовні докази наявності ядерної зброї в Ірану. Планка стоїть дуже високо. Отже те, що вирішив Ізраїль, він вирішив абсолютно самостійно. Три, два, один... Ні, поки вони зачекають. Але досвід у них уже є.
Washington Times, 7 липня 2004 Переклад ИноСМИ.Ru
