Відмова балотуватися на президентську посаду колишнього президента Ірану Мохаммада Хатамі показує серйозність табору реформістів виступити єдиним фронтом проти консерваторів при владі. Але водночас цей відступ може перешкодити помірному електорату вибрати свого кандидата. Колишній глава іранської держави, який керував країною з 1997 по 2005 рік, багатьом у Ірані бачився найкращою можливістю запобігти переобранню ультраконсервативного Махмуда Ахмадінежада на другий чотирирічний термін.
Можливо, Хатамі й не поспішав би відмовлятися від балотування, якби напередодні колишній прем’єр-міністр Ірану Хосейн Мусаві не проголосив про своє висунення. Мохаммад Хатамі вирішив підтримати його, щоб зберегти єдність реформаторського табору. «За іронією долі, — пише іранська газета Sedaye Edalat, — коли в січні Хатамі заявив про своє висунення, перед тим він запитав у Хосейна Мусаві, чи хоче той бути кандидатом від реформістського табору. Отримавши відмову останнього, він неохоче підтвердив свою кандидатуру. І дивно, що через п’ять тижнів по тому Мусаві вирішив розпочати президентський бій».
Попри те, що Мусаві має позитивний імідж прем’єр-міністра, котрий керував країною з 1981 по 1989 рік, у розпал війни з Іраком, його не можна визначати як політика, котрий прагне значних політичних реформ. Після зняття своєї кандидатури Мохаммадом Хатамі не зовсім ясно, чи буде спроможний Мусаві успішно мобілізувати всі голоси реформістського табору. І в такому разі багато прихильників реформ можуть надати перевагу колишньому голові меджлісу Ісламської ради Ісламської Республіки Іран Мехді Кяррубі.
Колишній президент Ірану випустив заяву, в якій зокрема говориться: «Ми всі повинні зосередити наші зусилля на проведенні вільних і справедливих виборів. Я знімаю свою кандидатуру на президентських виборах, але залишатимуся на соціальній сцені незмінно активним й не відмовлятимуся від суспільних ідеалів і своєї відповідальності перед ними. Нам необхідно терміново конструктивно змінити нинішні методи управління країною. Я вважаю, що Хосейн Мусаві володіє необхідною компетенцією, щоб змінити нинішній стан, незважаючи на відмінність наших поглядів і дій».
Звичайно, що реформатори різних форм і напрямів мають право на критику Хатамі під час його перебування на посаді президента, але нині він міг стати для них реальною об’єднуючою політичною фігурою. Й коли вони хочуть брати участь у виборах, то напевно мусять усвідомлювати, що для того, аби перемогти Махмуда Ахмадінежада, який має приховану та явну підтримку виконавчої влади, ключових державних інститутів і духовного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї, знадобиться дуже велика кількість голосів.
Можна сказати, що відмова балотуватися на президентську посаду Мохаммада Хатамі висвітлила усі як слабкі, так і сильні сторони реформаторського кола політиків Ірану. Перш за все це, безперечно, є ознакою сили на нинішніх виборах реформаторського табору, представники котрого вивчили уроки минулого і не збираються йти на вибори з «розчепіреними пальцями», а планують зібрати усі реформаторські сили в кулак.
На користь того, що перемога реформаторів на президентських виборах цілком імовірна, говорить декілька факторів. Одним із найголовніших є зовнішній чинник, котрий продемонстрував новий президент США Барак Обама, який виступив із прямим зверненням до іранських політичних кіл та громадськості, продемонструвавши добру волю й готовність до переговорів. І переговорів не в жорсткому режимі, а широких і таких, які не зачіпають гідності жодної зі сторін.
Другим, можливо, ще важливішим чинником, що спрацьовує на користь реформаторського табору, є те, що політика конфронтації очевидно вичерпала себе з обох сторін і на найближчі роки не має жодної перспективи.
Інший внутрішній чинник — це структура іранських еліт, котрі також мають столітню традицію і є не лише добре освіченими, а й цілком прагматичними і реалістичними щодо власних і групових цілей. Іранська еліта, на відміну від еліт багатьох інших країн, є дуже цілісною і спаяною. Цебто еліта, що належить до військових і спецслужбових структур, є абсолютно невіддільною від економічних і політичних еліт. Розбіжності між цими прошарками практично відсутні, і це йде на користь Ірану.
Відтак сьогодні, після великих стратегічних втрат, замість перетворення Ірану на регіонального і світового лідера, перед іранцями постало питання про повернення Ірану на його природне місце в світі та нормалізацію економічних, а також і політичних стосунків з провідними державами та цивілізаційними центрами сучасного світу, до яких належать, у першу чергу, Сполучені Штати та Європа.
Проте здійснити усе це за час другої каденції нинішнього президента Ірану Махмуда Ахмадінежада проблематично. Оскільки він, практично так само, як і Джордж Буш, є символом невдалої політики і певною мірою політичним жупелом. Відтак для вирішення цих проблем потрібна інша, більш поміркована і інтегрована до світової політика. І саме її можуть запропонувати реформаторські кола Ірану.
Таким чином, практично всі складові, крім адміністративного ресурсу, на користь реформаторів. І їхня перемога виглядає більш вірогідною. В разі перемоги реформаторських кіл Іран має надзвичайно високі перспективи мирного досягнення тієї мети, котрої він хотів досягти шляхом отримання ядерної зброї і збільшення військової потуги. Йому необхідно просто використати свою традиційну цивілізаційну і культурну перевагу та вже усталені зв’язки зі світовими центрами сучасної цивілізації. В цьому сенсі на Іран чекає дуже успішне та достойне майбутнє і роль регіонального й одного із світових політичних і економічних лідерів.
