На Північному Кавказі стріляють. У цьому немає жодної новини. Так було вже досить давно і, судячи з усього, так буде й у найближчому майбутньому. І ця обставина жодним чином не залежить від того, чи буде російська влада проводити в регіоні контртерористичні операції (КТО) і рапортувати про їхнє успішне завершення. А в день урочистого звіту та вдячності президента-прем’єра за хорошу роботу знов оголошуватиме КТО в окремо взятому районі Чечні чи Дагестану. Звісно, російський президент знову вимагає покінчити з «виродками», підлеглі беруть під козирок і, розвернувшись через ліве плече, йдуть виконувати наказ. Але складається враження, що від таких дій війна тільки розгорається.
Зрозуміти російську владу можна. Тільки-но відгриміли фанфари та литаври з приводу замирення Північного Кавказу, як почався буквально відстріл високопосадовців усіх видів у Дагестані й Інгушетії. Хроніка подій є вельми вражаючою: 21 травня убито керівника відділу з розслідування особливо важливих справ слідчого управління Слідчого комітету при прокуратурі Росії по Дагестану Сейфудіна Казіахмедова, 25 травня — заступника муфтія республіки Ахмеда Тагаєва, 5 червня — міністра внутрішніх справ Дагестану Адільгерея Магомедтагірова, начальника тилового підрозділу МВС Дагестану Абуразака Абакарова, поранено начальника управління з розслідування податкових злочинів МВС Дагестану Абдулжапара Магомедова, 10 червня розстріляно в службовому автомобілі заступницю голови Верховного суду Інгушетії Азу Газгіреєву, 13 червня — колишнього віце-прем’єра уряду Інгушетії Башира Аушева.
На виїзному засіданні в столиці Дагестану Махачкалі Ради безпеки президенту Росії довелося вислухати невтішні дані. За словами начальника УВС міста Расула Газімагомедова, з початку року тільки в Махачкалі скоєно 1 817 злочинів, що на 9,9% більше, ніж за аналогічний період 2008 р. При цьому кількість розкритих справ також знизилася і складає близько 64%. Скоєно 23 напади на працівників правоохоронних органів, загинули 12 осіб, 25 осіб отримали поранення. Крім того, скоєно більш ніж 20 вбивств. Усе це становить майже п’яту частину подібного роду злочинів, які скоєно на Північному Кавказі цього року. Буквально через кілька годин після візиту Медведєва до Дагестану бойовики здійснили зухвалі напади на Карамахінський і Карабудахкентський районні відділки міліції та на селищний відділок міліції в селищі Карамахі Буйнакського району. У Кізлярському районі невідомі обстріляли наряд автоінспекторів, які чергували на автошляху Кітляр-Крайновка. У результаті загинув інспектор ДІБДР і ще один отримав поранення. За день до того в Махачкалі невідомі обстріляли автомобіль з міліціонерами, внаслідок чого двоє загинули й один отримав поранення. Час і координація нападів із жорсткими перестрілками розраховані передусім на зовнішній ефект — демонстрація того, хто в північнокавказькому домі справжній господар.
На Північному Кавказі знаходиться сім суб’єктів Російської Федерації — Адигея, Інгушетія, Дагестан, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія, Північна Осетія, Чечня, а ще чотири — на території Степового Передкавказзя — Краснодарський і Ставропольський краї, Ростовська область і Калмикія. При цьому Чорноморське узбережжя Краснодарського краю і район Кавказьких мінеральних вод Ставропольського краю також відносяться до Кавказького регіону. Саме він став джерелом постійної нестабільності, яка загрожує всій країні. У тугий вузол проблем сплелися етнонаціональні суперечки, посилення впливу прибічників «чистого ісламу», економіка та демографія.
Більша частина конфліктів (відкритих і латентних) на території російського Кавказу тісно пов’язана з конфліктами в державах Південного Кавказу, і навпаки. Мають місце так звані пов’язані конфлікти. Грузино-осетинське протистояння істотно вплинуло на осетино-інгушський конфлікт. До Північної Осетії прибуло близько 43 тис. біженців з Південної Осетії та внутрішніх районів Грузії. Вони сприяли радикалізації настроїв у суспільстві. Північноосетинські націоналісти із зброєю в руках відстоювали «територіальну цілісність» своєї республіки. Результат — поява 40 тис. (за інгушськими даними — більш ніж 70 тис.) вимушених переселенців — інгушів з Приміського району, і відповідне загострення обстановки в сусідній республіці. Там також вистачає бажаючих із зброєю в руках відстоювати свої територіальні права.
Грузино-абхазький конфлікт сприяв консолідації адигейських етнонаціональних рухів («черкеського світу») в Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії, Адигеї, а також активізації Конфедерації гірських народів Кавказу. Переселення з Грузії кварельських аварців на початку 90-х рр. призвело до зав’язуваення конфліктного вузла на півночі Дагестану. Аварці, які переселялися до Кизлярського та Тарумовського району республіки, вступили в конфлікт з росіянами та ногайцями. Як наслідок — відтік російського населення та поява «ногайських батальйонів», що наводили жах на представників інших народів. І це далеко не всі етнонаціональні конфлікти на Північному Кавказі. Сюди цілком можна віднести переміщення вірменських біженців на територію Краснодарського і Ставропольського країв. Вірмени становлять 12% населення Туапсе, 15% — Сочі, 38% — Адлера. «Вірменське питання» стало в Краснодарському краї одним з найважливіших суспільно-політичних чинників, при цьому антивірменська риторика — одним із способів зміцнення влади крайової еліти, яка списує власні прорахунки на вимушених мігрантів.
У такій складній обстановці Кремль не лише не робить кроків з метою нормалізації обстановки на Північному Кавказі, а навпаки, посилює протистояння з Грузією, охолоджуються відносини з Вірменією, проблеми розділених між Дагестаном і Азербайджаном лезгинів погіршують відносини між Москвою та Баку. Або в російських коридорах влади не усвідомлюють впливу «пов’язаних конфліктів» на всю ситуацію на Північному Кавказі, або нехтують очевидними загрозами в ім’я імперської територіальної експансії. Абсолютно очевидно, що конфлікт з Грузією погіршив обстановку в Панкиській ущелині (Ахметський район), і російським прикордонникам і міліціонерам побільшало роботи, з якою вони, судячи з усього, не повністю справляються.
Для виходу з ситуації в регіоні, що все більш загострюється, в Москві пішли на так зване зміцнення владної вертикалі у вигляді змови з місцевими елітами. Останні зменшили свій націоналізм і сепаратизм до прийнятних для федерального центру розмірів, він, в свою чергу, фактично віддав відповідну територію в повне володіння на перший погляд лояльних сатрапів. Чечня під управлінням Кадирова є тому наочною ілюстрацією. Результат практично в усіх республіках і краях один — вкорінення у владі корпоративних спільнот, що працюють здебільшого на самих себе, а не на державу російську. Це спостерігається не лише в Дагестані чи Кабардино-Балкарії, а й у Краснодарському та Ставропольському краях. Місцеві посадовці відчули себе настільки сильними, що стали кидати відкритий виклик центру. Досить пригадати зимовий скандал з призначенням голови управління Федеральної податкової служби по Дагестану. Московського призначенця навіть не допустили до службового кабінету. Центру довелося проковтнути гірку пілюлю й після тривалих переговорів погодитися з кандидатурою, запропонованою Махачкалою. Краснодарський губернатор Ткачов поводиться нічим не краще. Він відкрито проігнорував доручення президента, яке той дав, до речі, перед телекамерами, і не побажав доповісти про виконання у відведений термін. І поки що наслідків не спостерігається. Це бачать інші, які вважають себе не гіршими. І ось «важкоатлети» російських регіонів — президенти Татарстану та Башкирії, також відкрито критикують політику Кремля щодо національних республік. Зрештою, чому Татарстан гірший за Чечню? От і повинна бути рівність у правах, а про обов’язки можна поговорити й потім, якщо взагалі до цього справа дійде.
Для Північного Кавказу явний сепаратизм дещо зблякнув. Національні еліти на даному етапі воліють за демонстровану лояльність отримувати кошти з центру. Проблема в тому, що криза зменшила розміри можливого підкупу, і укладений пакт про ненапад все більше береться під сумнів, що й уловило ісламістське підпілля. Звідси сплеск його активності.
Продовження нинішнього сценарію «лояльність в обмін на допомогу» не обіцяє миру в регіоні. Москва залишається огорнутою міфологією «путінської стабільності» і гарними патріотичними фразами. А чиновників у регіоні продовжують успішно відстрілювати...
