Минулої неділі в Пекіні завершилася перша сесія 12-го скликання Всекитайських зборів народних представників. І тим самим формально було завершено процес передачі влади новому «п’ятому поколінню» керівництва КНР, який розпочався в листопаді минулого року на 18-му з’їзді Комуністичної партії Китаю. Ніяких несподіванок на березневій сесії не відбулося. Як планувалося, депутати затвердили на посаді голови КНР Сі Цзіньпіня. Прем’єр-міністром став Лі Кецян. Вони обидва, як і їхні попередники, обійматимуть посади два строки. Тобто 10 років.
Минулої суботи з’їзд ухвалив деякі нові призначення в уряді, включаючи нового міністра закордонних справ і міністра фінансів, відповідно Ван І та Лоу Цзінвей. Стали відомі імена також чотирьох нових віце-прем’єрів. Ці посади обійняли відомі партійні функціонери — Чжан Гаолі, Лю Яньдун, Ван Ян і Ма Кай.
В останній день сесії перед депутатами і журналістами вперше програмною промовою виступив Сі Цзіньпінь, якого було обрано на посаду глави КНР 14 березня. Він зокрема закликав народ до єдності, пообіцяв боротися з нерівністю та корупцію і заявив, що буде боротися за «велике відродження китайського народу». «День» попросив доктора історичних наук, професора Дипломатичної академії при МЗС України Леоніда ЛЕЩЕНКО прокоментувати результати з’їзду і пояснити, що мав на увазі новий китайський лідер, говорячи про «велике відродження китайського народу».
— Те, що Сі Цзіньпіня, який став головою КНР, було також обрано головою військової комісії, свідчить про концентрацію влади, про стабільність політичної влади. Китай зараз робить наступний серйозний крок у майбутнє. Це виглядає можливо дивно на тлі загальної глобальної ситуації — у багатьох країнах рецесія, кризи, а Китай стабільно рухається вперед. Багато про що говорить і те, що вони передбачили на наступні роки принаймні на 7,5 % нарощувати економіку.
А їхні заяви про велике відродження китайської нації і Китаю загалом свідчать про те, що Китай впевнено стає на шлях розвитку як велика світова держава. Вона нарощує цей потенціал, і водночас треба мати на увазі особливості зовнішньої політики цієї країни. Тобто вони не будуть втручатися в якісь внутрішні справи інших країн. Це їхня характерна риса — вони не нав’язують якісь політичні режими. Найбільше, що їх цікавить — це розвиток внутрішньої економіки, піднесення Китаю і створення зовнішньополітичних умов саме для розвитку цієї країни, піднесення добробуту. Китай загалом є досить бідною країною. Враховуючи те, що там 1 млрд 300 млн населення, то там бідноти вистачає.
— Невже такі безхмарні перспективи у Китаю?
— Мабуть, ні. Як у житті загалом, у Китаю є свої проблеми, серйозні проблеми. І їх чимало. Скажімо перепад між розвитком приморських провінцій, які багатші, і внутрішніми провінціями, які набагато бідніші. Приморські починають скаржитись на те, що вони утримують бідняків. Крім того, з’явився серйозний прошарок багатих людей. І перепади між біднотою та серйозно заможними людьми теж породжують певні суперечності у суспільстві. Мабуть, є і політичні проблеми. Але завдяки тому, що кожного року Китай просувається вперед, то кожна людина, яка працює, навіть маленький підприємець чи то селянин на своєму клаптику землі, може бачити кожного року якийсь поступ уперед у його добробуті. Таким чином загалом населення Китаю сприймає цю владу, і там немає якихось таких суперечностей між владою і народом. Хіба, може, за винятком окремих окраїн, де національні меншини мають свої проблеми, особливо у Сінцзяні, на південних околицях в Гімалаях, Тибеті. Таким чином політичний режим загалом стабільний і міцний. Хоча є свої проблеми.
— Які саме?
— Це стосується, передусім, виборчої системи. Є внутрішні вимоги, щоб її вдосконалювати. Тому що вибори у цій країні не дуже демократичні. На нижніх ярусах, сільських районах, на якусь посаду може бути не одна кандидатура. Причому голосування відбувається відкритим способом. Теж саме відбувається, коли обирають делегатів на провінційні збори, а потім на цих зборах обирають делегатів на Всекитайські збори народних представників. На всіх етапах КПК контролює цей процес.
— А як щодо тверджень деяких експертів, що Китай рухається уперед завдяки тому, що він є комуністичним?
— Треба мати на увазі, що китайські комуністи значно відрізняються від того типу комуністів, які були у попередні роки в Європі. Китайські комуністи, якщо хочете, — це китайські націоналісти. Вони — патріоти своєї країни, й найперше, що вони переслідують, — жодної світової революції. Вони далекі від цього й керуються принципом: ви спочатку зробіть щасливим свій народ, а потім боріться за щастя всього людства. От вони й намагаються це робити. Із другого боку, в «комуністичному» Китаї збереглися гасла: соціалізм із китайською специфікою. Але соціалізм там особливий, і китайської специфіки там на 90 відсотків. Їм вдалося гарно поєднати центральне планування на високому рівні, на вищих ешелонах, — тобто перспективне планування, загальне керівництво економікою, де держава має командні висоти, з ринковими механізмами на середній і нижчій ланках, де є конкуренція, розорення, суперництво. І цей механізм у їхніх умовах дає результат — і країна рухається вперед.
— До речі, що ви скажете про прогнози, що Китай скоро видихнеться, не зможе далі рухатися такими темпами?
— Такі прогнози не мають підстав. Це досить організована країна. Вона володіє пасіонарністю. Навіть у провінції, десь у глибинці, китайці дуже великі патріоти своєї країни. Вони пишаються нею. І те, що Китай виходить на рівень світової держави, має дуже велике значення. І оця пасіонарність, духовне піднесення Китаю дає підстави зробити висновок: шанси на те, що вони успішно розвиватимуться й надалі, є досить великими.
— Ден Сяопін, починаючи реформи, перший візит здійснив до США й ніколи не відвідував СРСР. А що, на вашу думку, означає перший візит Сі Цзіньпіня до Росії?
— Китай має дуже хороші відносини з Росією, особливо в рамках економічного та політичного співробітництва. У них є чимало схожого, хоча є й суперечності. Не все в них відбувається гармонійно. Китай дуже зацікавлений у тому, щоб одержувати від Росії певні технології, енергоносії для забезпечення розвитку власної економіки. Китай багато закуповує російської військової техніки й досить вміло використовує це для власних військових розробок.
Китай буде, очевидно, певний період мати добрі відносини з Росією. І цим пояснюється те, що Сі Цзіньпінь перший візит здійснить до Росії. Але ще до обрання його минулого року генеральним секретарем КПК він відвідав США і зустрічався з Бараком Обамою. Таким чином, можна вважати, що він уже побував у США.
Хоча, гадаю, суперечності між Китаєм і Росією, в перспективі, можуть виникнути, наприклад територіальні. Це може бути нелегальна імміграція, яка є, й, мабуть, посилюється у зв’язку з тим, що на Далекому Сході Росії зменшується кількість населення. А в Китаї дуже багато населення, й воно нелегально перекочовує терміном десь на місяць і там розчиняється на просторах Сибіру. Ця нелегальна імміграція зростатиме, й очевидно, що це матиме якісь наслідки.
— Як ви оцінюєте розвиток відносин між Україною та Китаєм, зважаючи на те, що контакти на високому рівні між лідерами наших держав є. А чи є від цього реальна віддача?
— Відносини Китаю та України розвиваються нерівномірно. Але Україна не використовує на належному рівні існуючі можливості для співпраці. Чи то пасивність, чи то, можливо, нерозуміння того, яку роль Китай відіграє. Тому що можливості є. Свого часу ми продавали Китаю багато металопродукції та міндобрива. Це були наші основні поставки. А тепер Китай сам виробляє метали і продає на світових ринках. Через це звужуються наші статті експерту до Китаю.
Але співробітництво може бути в галузі науки, медицини, освіти, враховуючи те, що Китай зростає, й в Україні зростає інтерес до Китаю, китайської мови, культури. І все це треба розвивати. У попередні десять років наше керівництво не дуже активно розвивало цей напрям — Схід. Вважаю, настав час, коли потрібно на вищому рівні проводити зустрічі. Причому не просто для того, щоб прийняти якесь комюніке. Ви маєте резон: заяви є, конкретних результатів мало. Китайці дуже цінують, коли є дуже конкретний рух: якщо про щось домовляються, то бачити, що воно виконується.
Китайці виявляють інтерес до української науки, суднобудування та літакобудування. Це потрібно розвивати й активно діяти. Причому не просто робити заяви, а конкретно реалізовувати ті домовленості, які роблять. Якщо зволікати чи починати відкладати, то китайці одразу знайдуть інших партнерів. Дуже важливим моментом є те, що китайці дуже цінують зустрічі на вищому рівні. Китай — це країна, в якій традиційно на конфуціанській основі поважається глава родини, глава держави. І коли відбуваються результативні зустрічі на вищому рівні, то це дуже цінується, і домовленості виконуються. Отже, необхідно використовувати цей варіант. Гадаю, нашому керівництву необхідно тепер активно діяти в цьому напрямі. Тим більше, що Китай справді виходить на світову арену як велика світова держава. Це — перспективний напрям, і його необхідно реалізовувати. Тоді буде успіх і для України.
