Напад «Аль-Каїди» на США десять років тому став сильним шоком як для американської, так і для міжнародної суспільної думки. Які уроки можна винести з цього десятиліття по тому?
Будь-хто, хто летить літаком чи намагається зайти до офісної будівлі у Вашингтоні, отримає нагадування про те, як сильно 11 вересня змінило американську безпеку. Втім, хоча побоювання з приводу тероризму зросли, а обмеження на імміграцію посилилися, істерія перших днів після 11 вересня послабшала. Нові органи, як-от Міністерство національної безпеки, Управління директора Національної розвідки й удосконалений Протитерористичний центр, не змінили характер управління в Америці, і особисті свободи більшості американців не були порушені. Більше великомасштабних нападів усередині США не було, і повсякденне життя цілком відновилося.
Але це позірне повернення до нормального життя не повинне вводити нас в оману щодо довготривалого значення 11 вересня. Як я пишу в своїй книзі «Майбутнє влади», однією з найбільших змін у структурі влади в наше століття глобальної інформації є зміцнення недержавних суб’єктів. 11 вересня «Аль-Каїда» вбила більше американців, ніж загинуло при нападі на Перл-Харбор 1941 р., що здійснювався під керівництвом уряду Японії. Це можна назвати «приватизацією» війни.
Під час «холодної війни» США були навіть ще більш уразливими (у технологічному плані) перед ядерним нападом СРСР, але «взаємне гарантоване знищення» дозволило запобігти найгіршому сценарію, підтримуючи рівень уразливості більш-менш рівномірним. СРСР мав величезну силу, але не міг за допомогою свого арсеналу здобути владу над США.
«Аль-Каїді» ж 2001 р. допомогли дві асиметрії. По-перше, існувала асиметрія інформації. Терористи володіли непоганою інформацією про свої цілі, тоді як США до 11 вересня майже не мали інформації про ідентичність і місце розташування терористичних мереж. У деяких урядових доповідях були передчуття розміру тієї шкоди, яку недержавні суб’єкти спроможні заподіяти великим державам, але їхні висновки не подавалися в офіційні плани.
По-друге, існувала асиметрія уваги. Численні інтереси та завдання великого суб’єкта часто знижують його увагу до дрібних суб’єктів, які, навпаки, можуть зосередити свою увагу і волю на ньому набагато легше. Американська розвідувальна система володіла великою кількістю інформації про «Аль-Каїду», але США не змогли узгоджено обробити інформацію, зібрану різними органами.
Але асиметрія інформації й уваги не дарує постійної переваги володарям неофіційного насильства. Узагалі, такого поняття, як абсолютна безпека, не існує, і історично хвилі тероризму часто згасали лише через ціле покоління. Утім, ліквідація найвищих лідерів «Аль-Каїди», посилення американської розвідки, прикордонного контролю та зміцнення співпраці між ФБР і ЦРУ підвищило безпеку США (і їхніх союзників).
Проте 11 вересня навчає нас і важливіших уроків про роль тлумачення фактів і силу переконання в інформаційне століття. Раніше аналітики вважали, що перемога дістається стороні з кращою або з більш численною армією; натомість у інформаційному столітті результат також залежить від того, хто має кращу історію. Конкуренція в тлумаченні фактів має велике значення, і тероризм пов’язаний з тлумаченням фактів і з політичною драмою.
Дрібний суб’єкт не може конкурувати з великим у військовій потужності, але він може використовувати насильство для зміни світових завдань і створення факторів, що негативно позначаються на силі переконання його супротивника. Усама бен Ладен був вельми досвідчений у мистецтві переконання. Він не міг заподіяти США так багато шкоди, як йому хотілося, але він зміг переважати в світових завданнях протягом десятиліття, а невідповідність первісної реакції американців дала йому можливість завдати США більші втрати, ніж було потрібно.
Президент Джордж Буш-молодший зробив тактичну помилку, оголосивши «глобальну війну з тероризмом». Краще б він обмежив дії у відповідь операцією проти «Аль-Каїди», що оголосила війну США. Глобальну війну з тероризмом було витлумачено неправильно для виправдання широкого спектру дій, зокрема непродуманої та дорогої Іракської війни, що похитнула імідж Америки. Більш того, багато мусульман хибно тлумачать цей термін як напад на іслам, що не входило до намірів Америки, але відповідає зусиллям бен Ладена щодо очорнення сприйняття США в ключових мусульманських країнах.
Тією мірою, якою трильйон чи більше доларів незабезпечених воєнних витрат уплинули на дефіцит бюджету, що заважає сьогодні США, бен Ладен зміг завдати збитків військовій силі Америки. Але справжньою ціною 11 вересня можуть стати втрачені можливості: протягом більшої частини першого десятиліття поточного століття, тоді як центр ваги світової економіки поступово зміщувався у бік Азії, США були поглинені помилково розпочатою війною на Близькому Сході.
Ключовий урок 11 вересня полягає в тому, що жорстка військова сила має невід’ємне значення в боротьбі з тероризмом (наприклад, з бен Ладеном), але м’яка сила ідей і легітимності має невід’ємне значення для перемоги в серцях і розумах більшої частини мусульманського населення, з якого «Аль-Каїда» хотіла б наймати нових членів. Стратегія «розумної сили» не відкидає засобів м’якої сили.
Утім, принаймні для Америки, можливо, найважливішим уроком 11 вересня є те, що зовнішня політика США повинна прислухатися до поради президента Дуайта Ейзенхауера, яку він дав півстоліття тому: «Не вплутуйтеся в наземні окупаційні війни, а зосередьтеся на підтриманні потужності американської економіки».
Джозеф С. НАЙ, молодший — заступник міністра оборони США в адміністрації Клінтона, нині професор Гарвардського університету й автор книги «Майбутнє влади».
