Для ізраїльтян виявилося шоком те, що «Хізбалла» ледь не потопила їхній військовий корабель іранською ракетою з радарним наведенням. Про те, що вона знаходиться у бойовиків, ізраїльська розвідка не знала. Як і не знала вона подробиць про мережу фортифікацій у Південному Лівані. «Сюрпризи», піднесені ізраїльтянам, висвітлюють дефекти і прорахунки у підготовці до протистояння з терористами.
Власне, ні для кого не було секретом, що «Хізбаллу» озброює Іран і Сирія. Проте, як заявив міністр оборони Ізраїлю Амір Перец, Ізраїль вважатиме мішенню будь-який транспортний засіб із Сирії з вантажем зброї для «Хізбалли». «Ізраїль не має наміру воювати із Сирією, — підкреслив він, — але не допустить, щоб «Хізбалла» одержувала нові озброєння й тим самим відновлювала свою боєздатність». Ізраїльське керівництво налаштоване дуже рішуче. Воно переконане, що Іран використовує конфлікт у Лівані з метою відвести увагу від своїх ядерних амбіцій. Проте, за словами віце-прем’єра Ізраїлю Шімона Переса, конфлікт у Лівані не завершиться доти, поки Ізраїль не виконає ряд тактичних завдань, куди входить припинення ракетних обстрілів ізраїльської території, встановлення контролю над арсеналами «Хізбалли» та повернення двох ізраїльських солдатів, викрадених бойовиками. А в результаті ліванцям повинна бути надана можливість самим управляти своєю країною. Всі ці завдання віце-прем’єр Ізраїлю назвав «мінімальними тимчасовими тактичними кроками».
Зараз ясно проглядаються дві тенденції розвитку подій у регіоні. Зростання впливу шиїтів Іран використовує для підкріплення гегемоністичних устремлінь у мусульманському світі. З іншого боку, деякі арабські країни вважають Близький Схід своїм, а не перським, регіоном. Поки що це дійсно арабський регіон, але Іран хоче змінити ситуацію. І це протистояння анітрошки не є меншим, аніж конфлікт між «Хізбаллою» та Ізраїлем. Якщо верх візьмуть іранські зазіхання на Близький Схід, то це буде мати катастрофічні наслідки для всього регіону. У цьому випадку йому загрожують, серед іншого, придушення свободи і відхід від сучасності.
Між тим, як зазначає впливова ізраїльська газета Yidiot Ahronot, у такій ситуації необхідно зробити дві речі. Спочатку дозволити армії продовжувати поточну операцію і досягати стратегічних цілей у боротьбі проти «Хізбалли» і проти Ірану. По-друге, розпочати переговори з Іраном, разом зі Сполученими Штатами, оскільки Ізраїль продовжує наступ на «Хізбаллу» без паузи. Спочатку Іран відмовиться. Зрештою, Іран хоче, щоб Ізраїль зник з карти світу. Але чим більше Іран відчуватиме, що його стратегія зазнає невдачі, то це спонукатиме його більш тверезо усвідомлювати, якими є дійсні межі його влади. Проблеми Ірану зрозумілі. Невдачі терористів у Лівані завдадуть реальний удар по його регіональному статусу й міжнародному положенню. Це — чутливі проблеми для Ірану. Чому Кондолізза Райс повинна вести переговори з ліванським прем’єр-міністром, людиною, котра немає достатньої влади? Якою може бути реальна цінність такої угоди, підписаної з ліванським урядом? Чому Ізраїлю не вести переговори з іранцями. Коли вони є справжніми босами «Хізбалли».
Очевидно, що Іран намагається руками «Хізбалли» розділити Близький Схід на шиїтів і сунітів, на радикалів і поміркованих. Іран озброював «Хізбаллу» і готував її до воєнних дій у Лівані. Зараз вже ясно, що ця підготовка була набагато масштабнішою, аніж її вважали раніше. Простежуючи в ці дні реакцію арабських країн на кризу, починаєш розуміти, що вже можливе розгортання фронту для значно більш широкої конфронтації. Тому при аналізі протистояння арабських сунітів і іранських шиїтів необхідно враховувати увесь спектр факторів. Хоча розглядати ситуацію на Близькому Сході лише як протистояння шиїтів і сунітів було б дещо спрощено. Скоріше за все справа зводиться до історичного персидсько- арабського суперництва.
Ще до початку війни король Йорданії Абдулла був першим серед керівників арабських держав, хто заговорив про новий шиїтський фронт впливу, що простирається від Тегерана до Бейрута. Можливо, що король мав на увазі шиїтський іслам не як віросповідання, а скоріше як політичний рух, котрий поширюється з Ірану через Ірак і далі по всьому регіону. «Хізбалла» і ХАМАС відіграють роль політичних сурогатів Ірану і Сирії в Лівані й Палестині. Потенційно до цієї сфери впливу входять Йорданія, Саудівська Аравія, Єгипет, Ємен, Бахрейн і Кувейт.
На загал, сунітські політики на Близькому Сході завжди боялися шиїтського впливу у регіоні. Але міжконфесійна ситуація в Іраку значно більше складна, аніж багато хто собі її нині уявляє. Непередбаченою похідною наслідку американського вторгнення до Іраку є значне посилення політичного впливу Ірану. З іншого боку, іракські шиїти — араби, і хоча вони розділяють конфесіональну доктрину іранців, у всьому іншому вони від них сильно відрізняються. І цей фактор, природно, обмежує ступінь впливу Ірану в Іраку.
Загалом, на погляд сунітів, арабський світ поділений на два табори: в першому домінує Іран, другий контролює Америка. На жаль, араби роз’єднані, і тому вони не можуть запропонувати народам Близького Сходу третій шлях. Але вони просто зобов’язані знайти в собі сили об’єднатися і єдиним голосом заявити про необхідність забезпечити територіальну цілісність Іраку, щоб не дати країні розколотися на частини за релігійними ознаками. Вони також мали б вимагати, аби ліванський уряд керував суверенною державою. Араби повинні домогтися того, щоб «Хізбалла» покинула південний Ліван, роззброїлася й стала виключно політичною партією.
Поза тим, оскільки лише терористи із «Хізбалли» під час збройного конфлікту чинять опір ізраїльтянам, їхній авторитет у ліванському суспільстві значно зріс. Як зазначає ліванська газета An-Nahar, «перемога «Хізбалли» стане об’єднуючим елементом для всіх ліванців, а не лише тріумфом однієї партії. Ліванське суспільство, котре вирізняється своїм плюралізмом і своєю мультирелігійністю, об’єднає опір». Інакше кажучи, стратегія «Хізбалли» полягає у тому, щоб змусити Ізраїль вести війну, що триватиме максимально довго, використовуючи ізраїльське обмеження у часі, і наносити Ізраїлю удари у різних точках країни, які завдадуть максимальних жертв. Стратегія ж Ізраїлю — використовувати свою більшу мобільність, рухливість і вогневу міць, щоб якнайшвидше викорінити «Хізбаллу» і при цьому зазнати мінімальних жертв.
За оцінками американського Intelligence and Terrorism Information Center at the Center for Special Studies, Сирія разом зі своїм союзником Іраном послідовно підтримували «Хізбаллу» і палестинські терористичні організації, щоб досягти різноманітних стратегічних цілей: зміцнення радикальної ірансько-сирійської осі на Близькому Сході; ослаблення Ізраїлю, порушуючи його соціальне полотно й ушкоджуючи його економіку; збільшення впливу Сирії у Лівані; зміцнення радикальних ісламських сил у палестинській владі; саботаж угод і домовленостей з Ліваном і Палестинською автономією, котрі несумісні з сирійськими та іранськими інтересами. Крім того, сирійське керівництво розцінює зброю тероризму як дієвий інструмент, що може стати важелем зменшення міжнародного тиску на президента Башада Ассада і відновлення ізраїльсько-сирійських переговорів стосовно Голанських висот.
Таким чином можна зробити висновок, що Ліван став жертвою геостратегічних ігор Сирії та Ірану, котрі задля задоволення своїх гегемоністичних політичних амбіцій свідомо вирішили принести у жертву цю країну. Режим іранських мул, використовуючи своїх сирійських сателітів, навмисне поставив на карту безпеку і життєдіяльність ліванського народу. Все це разом входить до перспективного іранського плану, згідно з яким Ізраїль не мусить існувати на карті світу. А втягування Ізраїльської держави у широкомасштабний конфлікт з «Хізбаллою» є лише початком втілення цього стратегічного плану зі знищення Ізраїльської держави, реалізацію якого вже розпочали ісламські фундаменталісти.
