Рішення федерального канцлера Герхарда Шредера передати посаду голови Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) лідеру її бундестагівської фракції Францу Мюнтеферінгу справило в Берліні ефект вибуху бомби. Країна розбурхана запеклими дискусіями про долю головної правлячої партії, курсу реформ, самого Шредера, а також вимогами опозиції про нові вибори. За заявою Шредера, він залишає партійне головування «неохоче». Іншими словами, вимушено. Прийняте ним рішення є визнанням глибокої кризи, яку переживає СДПН. А непрямо — і кризи довіри до курсу реформ і уряду Шредера, роботою якого невдоволені до 80% учасників опитувань.
Залишення канцлером Герхардом Шредером посади голови Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) сильно вплине на розстановку сил в уряді Німеччини, а також на незначну «червоно-зелену» більшість у парламенті. І хоча говорити, як сьогодні дехто робить у Німеччині, про «присмерк кар’єри канцлера» або ж називати несподіваний крок Шредера «початком кінця» його перебування при владі здається дещо передчасним, абсолютно правильним буде відзначити, що такі дії Шредера можуть обернутися для нього істотною втратою влади.
Виграє від цього, передусім, Франц Мюнтеферінг — 64-літній парламентський лідер СДПН, який змінить Шредера на посту голови партії. Шредер і Мюнтеферінг діятимуть в тандемі, але Шредер опиниться у більшій залежності від лояльності Мюнтеферінга, ніж Мюнтеферінг від успіху Шредера.
Шредер представляє помірну ліву політичну платформу і програму, яку можна порівняти з новою лейбористською доктриною прем’єр-міністра Великої Британії Тоні Блера або центризмом колишнього президента США Білла Клінтона. Мюнтеферінг же демонструє велику прихильність традиційним соціал-демократичним (старим лейбористським) цінностям. З огляду на стиль керівництва, Шредер завжди діє самостійно, у той час як Мюнтеферінг віддає перевагу роботі в команді.
У Німеччині канцлер утримує найсильнішу позицію серед головних гравців на політичній арені. Однак основне джерело влади та впливу будь- якого канцлера Німеччини полягає не в правах і повноваженнях, наданих йому конституцією, а у фактичній підтримці членів його партії.
За одним примітним винятком у 1950-х роках, жодній із двох головних політичних партій Німеччини — соціал-демократичній та помірковано консервативній християнсько-демократичній — не вдавалося отримати абсолютну більшість у парламенті. Внаслідок цього канцлери Німеччини зазвичай очолюють коаліційні уряди, і їхня реальна влада грунтується на лояльності партійних сил, якою вони керують у рамках таких політичних альянсів.
Хоча соціал-демократи ніколи не любили Герхарда Шредера (принаймні, він, безсумнівно, не користується такою ж любов’ю, як незабутній Віллі Брандт), мимоволі вони слідували за ним, допоки вбачали в ньому єдиного гаранта успіху на виборах після шістнадцяти виснажливих років (1982—1998) в опозиції Гельмуту Колю. Але ситуація змінилася: з кінця 2002 року Шредер і СДПН мають незвичайно низький рейтинг схвалення громадськості, і чекати змін на краще в найближчому майбутньому не випадає.
Тільки 2003 року близько 40 тисяч соціал-демократів залишили лави партії — нечувані втрати для політичної партії в Німеччині. Згідно з даними «Infratest dimap» — одного із провідних німецьких інститутів дослідження громадської думки, якби загальні вибори відбулися, скажімо, у неділю 8 лютого, правоцентристська коаліція християн-демократів і лібералів отримала б 57% голосів. За підтримки не більше 35% виборців «червоно-зелена» коаліція Шредера зазнала б нищівної поразки.
На початку нинішнього року «супервиборів», як його називають у Німеччині, коли мають відбутися чотирнадцять виборів — одні на європейському, п’ять на регіональному і вісім на місцевому рівнях, — це дуже погані показники для СДПН.
У минулому Шредер кілька разів демонстрував незвичайну енергію й активність у відчайдушних ситуаціях, перебуваючи у практично безвихідному становищі. Ця якість є сильною стороною нинішнього канцлера, і, схоже, на сьогодні він перебуває у процесі найзухвалішого і найризикованішого контрнаступу за всю свою кар’єру. Ставка робиться на значний економічний підйом, очікуваний з середини 2004 року, який повинен продовжитися до наступних загальних виборів восени 2006 року, а також на те, що виборці віднесуть очікуване економічне відродження на рахунок економічних перетворень, а також реформ ринку праці та держави загального добробуту, об’єднаних під назвою «Програма реформ-2010». Цю програму Шредер зробив «торговою маркою» свого перебування на посту канцлера.
Протягом довгого часу реформістські заяви Шредера не відповідали політиці, яку він проводив. Тільки після повторного обрання восени 2002 року він, нарешті, відмовився від колишніх популістських позицій, короткочасних рішень та неокорпоратистських методів, спрямованих на досягнення компромісу між профспілками і асоціаціями роботодавців.
З огляду на найгостріші проблеми Німеччини, такі як прогресуючий демографічний спад, надмірне регулювання ринку праці та складна й незрозуміла податкова система, програма реформ Шредера може видатися надзвичайно м’якою і обережною. Однак основний електорат СДПН і особливо впливові профспілки вирішили, що багато пропонованих заходів є дуже жорсткими.
Тим часом в умовах важкого економічного становища Німеччини, яке може тільки посилитися, з огляду на демографічні проблеми країни, соціал- демократи сьогодні не можуть не визнати необхідність віддати створенню багатства пріоритет перед перерозподілом. Німеччина не може дозволити собі уповільнити або, ще гірше, зупинити процес реформ.
Щонайбільше, Шредер буде й надалі твердо дотримуватися «Програми реформ 2010», аМюнтеферінгу доведеться терпляче пояснювати невдоволеним членам СДПН, що шлях до землі обітованої лежить через пустелю. У гіршому випадку Шредер повернеться до популізму заради короткострокового успіху на виборах, а Мюнтеферінг схвалить цей метод, щоб врятувати поранену душу соціал-демократів від повного відчаю.
Трагедія Шредера полягає в тому, що його влада може послабшати незалежно від того, який він обере шлях. Однак остаточні результати будуть відомими лише до кінця поточного року «супер-виборів».
Міхаель МЕРТЕС — колишній радник Коля, одночасно є партнером і співробітником «Dimap consult» — комерційного науково-дослідного центру, що має офіси у Бонні й Берліні (Німеччина)
