Міжнародний валютний фонд замість того, щоб попросити росіян з їхніми 500 млрд доларів резервів про допомогу, радить Москві захиститися від наслідків європейської фінансової кризи. Урядовців з європейських країн ніхто більше не піддає критиці, коли вони відкрито заявляють про необхідність виключити Грецію з єврозони. Представники Єврокомісії прямо говорять грекам і італійцям, якими повинні бути їх уряди, а якими не мають бути, а у Великобританії з’являються вимоги, щоб континентальні європейці вибрали, нарешті, кого-небудь, хто керуватиме всім.
Якщо хтось і має намір йти попереду кризи, то це німці. Але вони працюють з набором інструментів, який укомплектований лише наполовину. Вони не хочуть, щоб Європейський центральний банк (ЄЦБ) вічно підтримував держави, які несуть втрати і дискредитують себе, безпосередньо купуючи їх суверенні борги. Берлін вважає це заохоченням поганої поведінки. Громадяни Німеччини проти переказу коштів, що продовжується, країнам Південної Європи. Берлін не може змусити ці країни прийняти і реалізувати заходи жорсткої економії, оскільки договірні документи ЄС гарантують країнам-членам незалежність в питаннях бюджету і фінансів. Німеччина не може навіть скористатися тиском громадськості, аби підштовхнути південноєвропейські держави до здійснення того, що вона вважає за правильне. У Південній Європі сьогодні склався імідж Німеччини як вуличного громили й шантажиста, і тому німецькі заяви сьогодні мають зворотний ефект.
Спроби зміцнити ті заходи та інструменти, які є в наявності, насправді призвели до скорочення існуючих варіантів дій. Під час саміту, що відбувся наприкінці жовтня, лідери єврозони спробували розширити повноваження європейського механізму з надання допомоги, що носить назву «Європейський фонд фінансової стабільності». У цього механізму спочатку був доступ до 440 млрд євро із коштів державних гарантій, які використовуються для здобуття готівки на ринку приватного капіталу, що потім спрямовується державам на надання допомоги. 440 млрд євро — це звучить солідно. Насправді цієї суми вистачить, щоби врятувати Грецію, Ірландію і Португалію, а на гроші, що залишилися, по-чесному спробувати підтримати Іспанію. Але ніхто не думає, що цієї суми вистачає для порятунку Італії. Тому на жовтневому саміті було вирішено змінити структуру Європейського фонду фінансової стабільності, щоби гарантувати доходи лише 15—30 відсоткам інвестицій (деталі ще остаточно не доопрацювали).
Замість того щоб залучити додаткові кошти, це рішення підірвало іноземний і приватний інтерес до фонду фінансової стабільності такою мірою, що на цьому тижні з його допомогою, навіть використовуючи повні гарантії, ледь вдалося зібрати 2 мільярди євро на фінансування зобов’язань, прийнятих раніше. Даний фонд позбавлений можливості врятувати не лише Італію або навіть Іспанію — зараз цей механізм навряд чи зможе здійснити найменші виплати, які вже погоджені.
Проте ці великі держави знаходяться в небезпеці, особливо Італія. Сума непогашеного державного боргу Риму становить 1,9 трлн євро. Це близько 120 % ВВП Італії і вдвічі більше за борг Іспанії. Брак фінансування для Італії без істотного збільшення обсягів Європейського фонду фінансової стабільності майже відразу викличе дефолт у цій країні. А наслідки будуть такими, що єврозона навряд їх переживе.
ПЛАН НІМЕЧЧИНИ
Та на тлі поглиблення і розширення європейської фінансової кризи ми бачимо, як починають вимальовуватися попередні контури плану Німеччини, в якому використовуються всі наявні засоби й інструменти. Держави, що відмовляються від заходів жорсткої економії за сприятливих часів, виявляють більше податливості, коли починають наближатися до краю безодні фінансової катастрофи. Німеччина останні дні доклала значні зусилля, аби змінити позицію Греції та Італії.
Німці підштовхують греків й італійців до створення урядів національної єдності. Німеччина сподівається, що якщо це вдасться зробити, нові уряди зможуть виконати чотири наступні завдання.
1. Повна реалізація санкціонованих ЄС програм жорсткої економії. Є надія, що технократичні уряди зуміють прийняти і здійснити заходи, які були б політичним самогубством для нормального обраного уряду.
2. Конституційні поправки, які змусять держави якимсь чином збалансувати свої бюджети. Німеччині потрібно, аби ці держави забезпечили бюджетний профіцит для скорочення боргового тягаря і зменшили свою незахищеність від фінансових ринків.
3. Затвердження поправок до договору, які забезпечать європейським інститутам більше повноважень для втручання в національні процедури і порядок дій. Мета цих поправок — надати можливість безпосередньо переписувати бюджетні процедури, аби ці держави не могли більше проявляти бюджетну безвідповідальність, як здається німцям.
4. І нарешті, німці сподіваються, що все це можна буде зробити без приведення в дію виборчих процесів. Берлін побоюється, що в Греції та Італії вибори сприйматимуться як референдум по Європі в цілому або конкретно щодо заходів жорсткої економії, ініційованих Німеччиною. Німці вважають, що якщо ці суспільства відкинуть Європу або заходи самообмеження, то впаде вся будівля Євросоюзу.
Такий план, але тут є деякі проблеми.
По-перше, необхідно успішно сформувати уряди. Італійський прем’єр-міністр Сильвіо Берлусконі відмовляється назвати дату, коли він піде з посади. У Греції основні політичні партії бажають відшукати когось, аби покласти на нього всю відповідальність за заходи жорсткої економії. Проте доки вони не змогли знайти тимчасового прем’єр-міністра, готового поставити на кон свою політичну кар’єру.
По-друге, парламент або навіть технократичний уряд не звільняються від голосування щодо заходів самообмеження і економії, за договором і по поправках до конституції. Уряд національної єдності — це звучить добре, але ті масштабні зміни, яких вимагають німці, означають, що політика тут усе ж буде присутня.
По-третє, громадяни не повинні бунтувати. Європа в збудженні: страйки і безлади стали звичайним явищем. Якщо громадянам, які не бажають підкорятися владі іншої держави, здасться, що їхні уряди — нехай навіть це уряди національної єдності — йдуть німцям на поступки, вони обуряться. Привабливість технократичного уряду для німців полягає в тому, що він деякий час може ігнорувати голос народу. Проте такий підхід може призвести до радикалізації населення, оскільки воно відчує себе безвладним і позбавленим права брати участь у політичному процесі, в якому, на його думку, вже сьогодні домінує відірвана від народу еліта.
По-четверте, погоджені перехідним урядом зміни можуть бути і не реалізовані подальшим, більш ангажованим політично урядом. Європейські чиновники намагаються змусити грецькі партії підписати документи, що зобов’язують їх ніколи не перешкоджати програмам строгої економії. Поки такі спроби наражаються на рішучу відсіч.
І, нарешті, все це має відбуватися за спокійної ситуації, коли не вибухають ринки і не виникають миттєво кризи фінансування. Напевно, це найнебезпечніша заковика. Німеччині потрібно, аби якомога більше країн відчуло фінансовий стрес, проте зайвий тиск може призвести до фінансового краху.
Останні 24 години Греція бореться з проблемами номер один, три і чотири. Італія — з проблемами номер один і п’ять. На момент написання цієї статті відсотки по обслуговуванню італійського боргу складають 7,3, тобто майже на відсоток вище, ніж напередодні. Це більше, ніж у Сербії і навіть в Намібії. Лише агресивне втручання ЄЦБ у другій половині дня запобігло фінансовій катастрофі.
Це вельми небезпечний танець з балансуванням на канаті, коли треба прикладати достатній тиск, аби добиватися реалізації рішучих змін, і коли ЄЦБ украй обмежено, по краплі, виділяє фінансову допомогу. Допустима межа помилки тут дуже мала.
