Газетні коментарі, які я пишу, часто-густо дають похмуру перспективу. На жаль, цього разу винятку не буде. Та є дві гарні новини, що прориваються крізь морок.
По-перше, глобальне значення переобрання президента США Барака Обами зрозуміле: світ уникнув катастрофи для міжнародної співпраці. США були на межі заглиблення в ізоляціоністський націоналізм, підсилений, можливо, ксенофобськими настроями. Перемога Обами, попри економічні проблеми Америки, розчищує шлях для співпраці, що базується на прислуховуванні до думок інших і переговорах, в яких США не заперечують легітимності глобальних суспільних інтересів (як вони це зробили, на жаль, з питання про зміну клімату).
Інша гарна новина стосується Франції, а, отже, вона є «локальнішою», проте принципово важливою. Як і скрізь у розвинутих країнах світу, глобальна криза тяжко вдарила по економіці Франції, призвівши до стагнації виробництва, зростання безробіття, зменшення гарантій зайнятості, зростання державних боргів, а також ризику спаду фондового ринку. Промислове виробництво різко знизилося, сальдо торговельного балансу різко погіршилося, а корпоративні банкрутства почастішали.
Протягом шести місяців у Франції було нове керівництво — новий президент, уряд і парламент. Але президент Франсуа Олланд і його уряд були дуже неактивними після виборів, обмежившись зниженням впливу необѓрунтованих скорочень бюджету і податкової реформи, що її провів попередній уряд Ніколя Саркозі. Багато в кого виникало запитання, а чи був Олланд обізнаний із масштабами кризи, яку нещодавній економічний спад може спричинити.
Упродовж останніх тижнів, однак, уряд вжив енергійних і рішучих заходів щодо підвищення конкурентоспроможності французької промисловості, зокрема запровадив величезні податкові пільги для підприємств на 20 млрд євро (26 млрд доларів), які фінансуватимуться за рахунок збільшення податку на додану вартість, що означає, що за це заплатить широка громадськість. Підвищення ПДВ болюче вдарить, але іншого виходу не було. Обізнаність, сміливість і всеобічна політика французькими інвесторами були сприйняті як допомога і поставили їх у вигідніші умови перед загрозою кризи.
Новий поштовх французького уряду щодо протистояння проблемам економічного плану в країні багато важить не лише для Франції, а й для Європи і світу. Врешті-решт, Франція є другою за величиною економікою єврозони і п’ятою за величиною економікою у світі.
Та все ж, попри всі ці яскраві плями, міжнародна співпраця з питань від регіональних конфліктів до захисту глобальних суспільних благ залишається слабкою. Антарктика, єдина територія у світі, якою безпосередньо керує міжнародна спільнота, є нещодавнім таким випадком.
Договір про Антарктику, укладений 1959 року, забороняє будь-яку військову діяльність в Антарктиці, а також встановлення будь-яких кордонів. Відтоді до договору додано три угоди — Конвенцію про збереження тюленів Антарктики (1972), Конвенцію про збереження морських живих ресурсів Антарктики (АНТКОМ, 1980) і Протокол щодо охорони довкілля до Договору про Антарктику (PEP, 1991), який забороняє будь-яку діяльність, пов’язану з мінеральними ресурсами.
Система Договорів про Антарктику передбачає проведення трьох щорічних зустрічей: одна займається контролем і керуванням самим договором, а дві інші стосуються АНТКОМ і PEP. Останніми роками було розглянуто пропозиції, які створять морські заповідники по всьому континенту і скоротять ризик зростання дефіциту, чи прямого зникнення, різних видів риб та китоподібних.
Принцип, що міжнародна співпраця необхідна для захисту рибних ресурсів, які скорочуються у всьому світі, було схвалено на зустрічі АНТКОМ 2011 року. На зустрічі АНТКОМ 2012 року, яка відбулася на початку листопада в Хобарті в Австралії, було розглянуто три пропозиції (від США, Нової Зеландії та Франциі/Австралії) про створення морських заповідників у трьох різних сферах. Вони були сумісними і підсилюватимуть одна одну. Проте обговорення зірвалося, і не було ухвалено жодного рішення. Росія і Україна — і меншою мірою Китай — заблокували зусилля щодо досягнення угоди.
Цей провал відбиває ту ж саму динаміку у провалі конференцій з глобальної зміни клімату останніми роками: кілька цинічних країн, чия співпраця необхідна, аби врятувати планету, підживлюють безумство тих, хто схильний її зруйнувати. Це не зміниться, допоки нова свідомість не зміцниться у всьому світі, аби переконати держави підтримати обов’язковість міжнародного права.
У США нині переобрано президента, який це розуміє. У Франції — президента, який розуміє необхідність сміливих далекосяжних дій. Їх активне керівництво, а також керівництво інших, нині необхідне більше, ніж будь-коли, аби докорінно змінити ситуацію.
Мішель РОКАР — колишній прем’єр-міністр Франції і колишній лідер французької Партії соціалістів.
