Загострення ситуації в Малі і перехід конфлікту до інтернаціональної стадії були цілком очікуваними. Проте швидкість наростання проблем перевершила очікування політиків. Настільки, що довелося діяти не зовсім за планом, а реагуючи на те, що відбулося.
Політична криза в Малі і військовий переворот 22 березня минулого року були викликані сепаратизмом туарегів. Бойовики Національного руху за визволення Азавада (НРВА) проголосили незалежність регіону Азавад і розпочали бойові дії проти армії Малі. Їм удалося за досить короткий період часу оволодіти низкою стратегічно важливих міст на півночі країни («День», 10 квітня 2012).
Проте у справу втрутився ісламізм з трьох організацій: «Ансар ад-дін» (Захисники віри), «Рух за єдність і джихад в Західній Африці» і «Аль-Каїда в країнах ісламського Магріба». Вони відтіснили туарегів і встановили свій контроль над регіоном. Деякий час обидві сили співіснували паралельно, але потім ісламізм став домінувати. Тоді як туареги не збиралися рухатися на південь, ісламісти ставили завдання встановити контроль над усією територією країни.
Торік у липні лідери країн Африканського союзу підтримали проведення міжнародної військової операції в Малі. Відновити порядок планують силами миротворців з Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС, ECOWAS — The Economic Community of West African States). У грудні Рада Безпеки ООН ухвалила відповідну резолюцію, яка санкціонувала проведення міжнародної військової операції в Малі. Уже прийнято рішення, що свої контингенти направлять Нігер, Сенегал, Того і Буркіна-Фасо, Бенін, а також Чад. Свій внесок планує зробити і Нігерія, чисельність її контингенту може досягти 1000 осіб. Усього чисельність військ ЕКОВАС становитиме 3,5 тис осіб.
Вочевидь, ісламісти вирішили почати рух на південь, поки до Малі не прибули контингенти країн ЕКОВАС. При цьому потрібно врахувати два факти. Урядова армія Малі перебуває в жалюгідному стані з украй низьким бойовим духом і практично нульовою боєздатністю. Відповідно вони не можуть протистояти ісламістам.
Із контингентів країн ЕКОВАС найбільш підготовленими є військовослужбовці з Нігерії, Нігеру і Республіки Чад, що не входить до ЕКОВАСу. У таких умовах без підтримки європейських країн не обійтися. Лідируюча роль Франції не випадкова, і цьому є кілька причин.
Останнім часом термін дуга нестабільності стосується Близького і Середнього Сходу, включаючи Афганістан. Проте тепер очевидно, що вона має своє продовження в країнах екваторіальної Африки від Сомалі до Малі, Нігерії і Буркіна-Фасо. І якщо на Близькому і Середньому Сході йдеться в основному про вуглеводні, то з африканськими країнами все складніше, але безумовно і зрозуміліше. Ісламісти вже давно діють на півночі Нігерії, нестійким є становище в північній частині Буркіна-Фасо, на заході Нігеру і в південних регіонах Алжиру.
Усі перераховані й інші країни регіону дуже багаті на корисні копалини. Наприклад, Нігер перебував на дев’ятому місці у світі (на шостому з видобутку) уранової руди (окисли урану). Її запаси оцінюються в 200 тис тонн. А ще є кам’яне вугілля, залізна руда, фосфорити, тантал і вольфрам, золото. Саме у Нігері французькі компанії видобувають велику частину урану для атомної енергетики. У Франції АЕС виробляють велику частину електроенергії. Не менш багаті на корисні копалини й інші перераховані країни. У тому числі і Малі. У північних регіонах країни і районах Алжиру, Нігеру, що межують з Малі, а також у Республіці Чад значні і поки мало розроблені запаси нафти і газу. Додамо до цього вуглеводні Південного Судану. Отже, ставки в цій партії досить є високими і піднімаються мало не щодня.
Через стратегічні й інші чинники встановлення ісламістського контролю над Малі може викликати ефект доміно щодо режимів у сусідніх країнах, які й так не відзначаються високою політичною стабільністю.
Західні держави тривалий час після падіння Родезії і приходу до влади в ПАР Нельсона Мандели не звертали уваги на центральну і південну частини континенту, поки не виявили, що колишня основна проблема — трайбалізм — змінилася радикальним ісламом. «Аль-Каїда» і інші терористичні організації зосередили зусилля на ісламізації Африки. Усе це змусило західних політиків спробувати відновити свій минулий вплив в африканських країнах.
Останніми роками Франція, незалежно від правих або лівих кабінетів і президентів, дедалі частіше згадує про свою роль колоніальної держави. Зараз Франція — єдина з минулих колоніальних країн ЄС, замість відчуття провини за «злочини білої людини» культивує гордість за свою роль у розвитку Азії і Африки. Ще 2005 року було ухвалено закон, який стверджував внесок французів у розвиток колоніальних країн. Автори закону зазначали позитивні моменти, привнесені Францією в капіталізацію територій Алжиру, Марокко, Тунісу, екваторіальної Африки і Індокитаю.
Париж давно є патроном для колишніх колоній Франції в Африці. Там дислоковано військові контингенти і в минулому Париж застосовував силу для відновлення стабільності і порядку.
Ніколя Саркозі через кілька місяців після інавгурації рятував у Республіці Чад режим Ідріса Дебі. Далі було втручання в Кот д’Івуарі й Лівії. Олланд в опозиції неодноразово заявляв, що Франція не має бути «жандармом Африки». Тепер преса дає йому саме це визначення.
Справа не в політичній орієнтації французьких кабінетів. Заступник глави Французького інституту міжнародних відносин Тома Гомара вважає, що «у французькому істеблішменті є розуміння, наскільки критичною є ситуація в Малі. Вона серйозно загрожує французьким інтересам в Африці. Крім того, є велика небезпека експорту тероризму до Франції». Це дійсно так. Але додамо до цього і чинники економічні, про які вже згадувалося, а також стратегічні. Країни Західної Європи і США не можуть припустити витіснення з екваторіальної Африки і створення там величезного Сомалі. З урахуванням результатів арабської весни така небезпека існує і саме вона є однією з рушійних сил французького втручання.
І ще внутрішньополітичний чинник. На думку провідного наукового співробітника Інституту Європи Російської академії наук Сергія Федорова, яку наводить московська «Независимая газета», «більш рішучими діями в зовнішній політиці Олланд прагне компенсувати свої невдачі всередині країни. Це стосується і інтервенції в Малі, і більш жорсткої позиції в сирійському конфлікті». З цим можна погодитися з додаванням того, що навіть за більш сприятливих внутрішніх умов Олланд був би змушений піти на втручання. Отже, його престиж — не найголовніший чинник направлення військ до Малі.
Західні країни заявляють про солідарність і підтримку Парижа. Вашингтон пообіцяв надати логістичну підтримку і розвідувальну інформацію, а також виділити літаки-заправники. Лондон організовує транспортування до Малі іноземних контингентів, для чого направив два військово-транспортні літаки C-17. Такий же літак виділила Канада. Бельгія пообіцяла надати два транспортні літаки C-130, вертоліт і 80 військових для виконання логістичних функцій і підготовки малійської армії. Данія також направить літак C-130. Берлін запропонував транспортні літаки і послуги медичного персоналу. Можна припустити, що це лише початок. Коли армії африканських держав почнуть наступ на північ — від союзників Франція може вимагати більш серйозну допомогу.
Експерти зазначають, що швидкої перемоги над ісламістами в Малі домогтися не вдасться. Кажуть навіть про африканський Афганістан для Франції. Проте є і серйозні відмінності.
У першу чергу — це зміна позиції Алжиру. Річ у тім, що ісламські бойовики з Лівії проникали до Малі саме з цієї країни. Були спроби використовувати територію Нігеру, але влада цієї країни енергійно припинила інфільтрацію джихадистів. Алжирці погодилися співробітничати з Францією, і є дані, що надали Парижу важливу розвідувальну інформацію. Можна припустити, що останній акт із захопленням заручників був покликаний саме зірвати співпрацю Франції й Алжиру.
Друга важлива відмінність від Афганістану — це позиція місцевого населення. Ісламісти ввели на зайнятій території закони шаріату, займаються пограбуваннями і бандитизмом. І це зустрічає опір місцевого населення, яке хоча і сповідує іслам, але виховане в цілковито інших традиціях з часів французької адміністрації і які виникли за роки незалежності. За свідченнями очевидців, помітним стає зростання напруженості між ісламістами і світськими туарегами. Найімовірніше, військам ЕКОВАС за підтримки французької армії вдасться витіснити бойовиків із міст, хоча часу на це залишилося обмаль — усього два місяці. Далі почнеться сезон дощів, і здійснення військових дії буде дуже ускладнено.
Але навіть якщо це і станеться, бойовики сховаються у важкодоступних гірських районах і перейдуть до партизанської тактики. До такої війни не готові ані війська ЕКОВАС, ані Франції. Отже швидкого завершення конфлікту чекати не доводиться, хоча деякі перспективи все-таки є.
