Німецький військовий стратег XVIII століття Карл фон Клаузевіц визначав війну як продовження політики іншими засобами, і, як давній китайський стратег Сунь-Цзи вірив, що забезпечення миру означало підготовку до насильницького конфлікту. Оскільки світ стає все більш неспокійним — що виявляється у відродженні воєнної боротьби в Україні, в продовжені хаосу на Близькому Сході та зростанні напруженості в Східній Азії, — таке мислення не може не бути більш актуальним.
Війни традиційно велися за територію. Але визначення території еволюціонувало й тепер включає п’ять сфер: наземну, повітряну, морську, космічну та, зовсім недавно, кіберпростір. Ці виміри «класової війни» визначити загрози, що стоять перед світом сьогодні. Конкретні тригери, завдання та лінії фронту таких конфліктів, швидше за все, визначатимуться різною мірою п’ятьма чинниками: віросповіданням, кланами, культурою, кліматом і валютою. Справді, ці чинники вже розпалюють конфлікти по всьому світові.
Релігія, або віросповідання, є одним із найбільш поширених мотивів для війни, і XXI століття не є винятком. Розглянемо поширення джихадистських груп, таких, як ісламська держава, яка продовжує захоплювати територію в Іраку та Сирії, і групи Боко Харам, яка була задіяна в жорстокій кампанії викрадень, вибухів і вбивств у Нігерії. Також відбувалися запеклі зіткнення між буддистами і мусульманами в М’янмі та південній частині Таїланду, а також між ісламістами і католиками на Філіппінах.
Другий чинник — клан — виявляється в зростанні міжетнічної напруженості в Європі, Туреччині, Індії та інших країнах, що обумовлено такими силами, як міграція та конкуренція за робочі місця. В Африці штучні кордони, які було проведено колоніальними державами, стають недієвими, оскільки різні племена та етнічні групи намагаються викроїти свій територіальний простір. А конфлікт в Україні мобілізує накипіле розчарування серед етнічних росіян, які залишилися там після розпаду Радянського Союзу.
Третє потенційне джерело конфлікту полягає у фундаментальних культурних відмінностях, створених унікальними історіями суспільств та інституціональними механізмами. Незважаючи на те, що Сполучені Штати і Європа становлять лише восьму частину населення світу, вони давно користуються економічним домінуванням, на них припадає половина світового ВВП і непропорційний міжнародний вплив. Але із зростанням нових центрів економічної потужності, вони будуть все більше й більше кидати виклик Заходу, і не лише щодо своєї долі на ринку і ресурсів; вони прагнутимуть наповнити глобальний порядок власним культурним розумінням і системою координат.
Звісно, конкуренція за ресурси також буде важливою, тим більше, що наслідки четвертого чинника — зміни клімату — виявляють себе. Багато країн і регіони вже відчувають гостру нестачу прісної води, яка лише посилиться, коли зміна клімату викличе стихійні лиха та екстремальні погодні явища як, приміром, засуха, що стають все більш поширеними. Подібним чином, з виснаженням лісів і морських ресурсів, конкуренція за їжу може спричинити конфлікт.
Цей вид конфлікту прямо суперечить обіцяним перевагам глобалізації, а саме тому, що доступ до іноземних продуктів харчування та енергоносіїв дозволить країнам зосередитися на своїх конкурентних перевагах. Якщо нові конфлікти й конкурентний тиск призведе, скажімо, до економічних санкцій або блокуванню ключових торговельних шляхів, то балканізація світової торгівлі, яка виникне в результаті цього, суттєво зменшуватиме переваги глобалізації.
Крім того, соціальні заворушення, які часто супроводжують економічну ворожнечу, можуть призвести країни до розпаду на дрібніші одиниці, які борються одна з одною за валюту або ресурси. Певною мірою це вже відбувається з Іраком і Сирією, які розпадаються на сектантські або племінні одиниці.
Останнім ключовим ризиком, з яким стикається світ, є валюта. Від початку глобальної економічної кризи експансіоністська валютна політика, що її проводили центральні банки розвинутих країн, викликала великомасштабні, мінливі потоки капіталу через кордони країн із економікою, що формується, створюючи значну нестабільність у цих країнах і живлячи звинувачення у «валютних війнах».
Екстериторіального використання нормативних і податкових повноважень — зокрема в США, які мають додаткову перевагу у випуску світової резервної валюти, зміцнює думку, що валюти можуть бути використані як зброя. Наприклад, США ефективно балканізували глобальний банкінг, вимагаючи від усіх іноземних банків, які працюють там, стати дочірніми компаніями, і щоб міжнародні банки з кліринговими рахунками в доларах США повною мірою дотримуватися американських податків, регулювання і навіть, в деякій мірі, зовнішньої політики (наприклад, утримуючись від торгівлі з ворогами США).
Величезні штрафи, накладені регулюючими органами США за порушення правил, зокрема нещодавня постанова, згідно з якою BNP Paribas має виплатити $ 8,9 млрд, вже змушують європейські банки переосмислити свої витрати на дотримання вимог і прибутковість діяльності в США. Між тим американські суди змусили Аргентину знову оголосити дефолт.
Але, мабуть, найсильніший месидж було зроблено цілеспрямованими санкціями на нафтову, фінансову, оборонну й технологічну галузі Росії, а також проти російських чиновників. Таким підходом США та їхні союзники посилають чіткий сигнал усім, хто може не погоджуватися з американською політикою: уникайте використання долара і доларових банківських рахунків. Деяка фінансова діяльність уже пішла в тінь, відображенням чого є використання Bitcoin та інших валют, які перебувають поза досяжністю американських регуляторів.
Недавній приклад незадоволених, які шукають альтернативу лідерству США, є формування банку нового розвитку і резерву на надзвичайний випадок, який створює БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай і Південна Африка). Проблемою для США є те, що в даному випадку п’ять незадоволених країн світу володіють сукупними ресурсами, які перевищують ресурси Бреттон-Вуддських інституцій. Дуже малоймовірно, що банківські операції БРІКС буде номіновано в доларах США.
У своєму недавньому виступі президент США Барак Обама заявив, що питання буде не в тому, чи лідируватимуть США, а в тому, як вони це робитимуть. Але, оскільки релігії, клани, культура, клімат і валюта спричиняє до того, що світ стає все більш відчуженим від американоцентричного міжнародного порядку, такі заяви можуть бути надмірно оптимістичними. Справді, в майбутні класовій війні, здається, ніхто не має впевненості, за ким іти.
Проект Синдикат для «Дня»
Кемаль ДЕРВІШ — колишній міністр економіки Туреччини і колишній адміністратор для Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН), віце-президент Інституту Брукінгса.
