У котре президент Росії Володимир Путін шокував країну і світ своїм вибором нового прем'єра. Відставка Михайла Фрадкова готувалася останні два тижні, але ніхто й не гадав, що вибором володаря Кремля буде Віктор Зубков, відомий до цього вельми вузькому колу чиновників і банкірів. Як повідомив у інтерв'ю газеті «Комерсант» колишній член уряду, а нині перший заступник голови одного з найбільших банків «Альфа-банк» Олег Сисуєв: «Він (Путін) посміявся над усією країною, усіма прогнозами. Що можна після цього прогнозувати? Я почуваюся повним ідіотом». Без перебільшення можна сказати, що в такому положенні опинилася більшість російських і західних знавців московських коридорів влади. Проте одне абсолютно зрозуміло. У Кремлі провели не операцію «Наступник», а зовсім іншу класичну операцію — «Прикриття». І це стиль російських спецслужб, навіть звичай, а він, за словами великого російського поета, деспот між людей.
РОЗЧИЩЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ПОЛЯ
Як звичайно операція «Прикриття» почалася задовго до сенсаційного призначення нового прем'єра. Зимою на посаду міністра оборони був призначений Анатолій Сердюков. Тоді ніхто не звернув уваги на його родинні зв'язки з нинішнім прем'єром, що цілком природно. Ніхто в тверезій думці і твердій пам'яті не міг передбачити такого розвитку подій пізнім літом і ранньою осінню. Важливіше було те, що Анатолій Сердюков, на відміну від його попередника Сергія Іванова, не мав міцних зв'язків у військовому середовищі і як людина штатська не мав шансів такими обзавестися. Цей чинник значною мірою став визначальним при подальшій кадровій зачистці російської політичної сцени.
Наступний етап відбувся влітку. Один за іншим стали вибиватися політичні важкоатлети з губернаторів, які хоч якось могли скласти конкуренцію майбутньому висуванцю на президентську посаду. Процес цей відбувався досить давно, просто влітку він значно інтенсифікувався. Так, після вельми тривалої бесіди з керівником адміністрації президента Сергієм Собяніним, губернатор Самарської області Костянтин Тітов, який очолював область 16 років, написав заяву про відставку. Формально його звинуватили в досить скромних результатах «Єдиної Росії» на обласних виборах 11 березня. Не зміг (або не захотів) губернатор Тітов допомогти й меру Самари єдиноросу Георгію Ліманському. У жовтні 2006 року новим мером був обраний лідер місцевої «Справедливої Росії» Віктор Тархов, який отримав на 15% голосів більше. При цьому економічні показники області були вищими загальноросійських, але це не брали до уваги. Тітов був політично неблагонадійним, оскільки перебував у «Союзі правих сил» і тільки в 2005 році вступив у «Єдину Росію». Щось подібне сталося і з губернатором Новгородської області Михайлом Прусаком, черга якого піти в добровільно- примусову відставку підійшла наприкінці серпня. Оскільки за ним явних політичних гріхів не було, то боротьбу почали з його оточенням за допомогою наїздів правоохоронних органів. Зрештою новгородський губернатор зрозумів напрям розвитку подій і залишив свою посаду.
Розчищення політичного поля охопило практично всю країну — від південних гір у північнокавказьких республіках (залишили посади з власного бажання Олександр Дзасохов (Північна Осетія), Валерій Коков (Кабардіно-Балкарія), Магомедалі Магомедов (Дагестан), Алу Алханов (Чечня) до північних морів, що омивають Камчатку й Сахалін (відставлені Михайло Машковцев та Іван Малахов).
У цьому ж ряду стоїть справа «Роснафти» і її власника Михайла Гуцерієва. Не впоравшись з емоціями олігарх заявив у своєму листі, опублікованому в газеті «Ведомости», «Мені пропонували піти з нафтового бізнесу, піти «по- доброму». Я відмовився». У результаті колишній олігарх оголошений у міжнародний розшук. Зрозуміло, що проблема не в порушеннях законодавства, яке ставиться в провину колишньому власнику «Роснафти», не він перший і не він останній порушив його. І річ навіть не в бажанні Кремля консолідувати бізнес із видобування енергоресурсів. Необхідно позбавити потенційних опозиціонерів або людей, які відхиляються від генеральної лінії Путіна якої-небудь фінансової основи. Якби Борис Березовський із лондонського далека подібно Герцену посилав прокляття Путіну й цим обмежувався, то на нього ніхто б не звертав уваги. Проблема в тому, що в Росії досить багато людей, які не бажають бачити авторитарного Путіна і його похідних у главі країни, і активність емігрантів, які мають фінансовий ресурс, може знайти сприятливий відгук серед незадоволених всередині країни. Ось і проводяться активні заходи в Росії і за її межами з метою їхньої нейтралізації. Дуже можливо, що справа Литвиненка з цього ж ряду. Спрацьовано не дуже чисто, але це можна виправити надалі.
Тільки після такого довгого підготовчого періоду стало можливим підійти до здійснення активної фази операції «Прикриття».
НЕСТІЙКА РІВНОВАГА
Коментарі в зв'язку з призначенням Віктора Зубкова в більшості зводилися до того, що це вельми вірогідний кандидат Путіна на посаду президента Росії. Збентеження було викликане тим, що свій вибір ВВП зробив не з визнаних фаворитів Сергія Іванова або Дмитра Медвєдєва. Однак у цей час російський президент не міг вчинити інакше.
По-перше, офіційний призначенець досить швидко обростається групами впливу, які потяглися до нього, що призвело б де-факто до утворення паралельного центру влади й швидкого перетворення Путіна в кульгаву качку, що ніяк не вписується в цілі й плани останнього. Не тільки згадані діячі, але й ті, що поки стоять у другому ряду, наприклад, голова ВАТ «Російські залізниці» Володимир Якунін, голова «Рособоронекспорту» Сергій Чемезов, віце-прем'єр Сергій Наришкін мають певний потенціал і підтримку для претензій на вищу державну посаду. Не всі вони входять у близьке коло президента, але це зовсім не виключає їхньої участі в боротьбі, що розгорнулася, із надіями на успіх. У цьому значенні час сказати останнє слово ще не настав.
По-друге, Михайло Фрадков був прекрасним технічним прем'єром, позбавленим політичних амбіцій і який умів балансувати між різними групами впливу навколо Кремля і всередині його. Однак наступив час, коли його «технічність» виявилася вже недостатньою. Призначенням Зубкова російському бізнесу як малому, так і великому, ясно продемонстровано, що Великий Брат очима головного фінансового розвідника всіх бачить наскрізь як через томограф, і нікому сховатися не вдасться. Новий прем'єр не має досвіду управління промисловістю, він не пройшов школу московської бюрократії і це як ніколи відповідає вимогам моменту. У нього буде одне й найважливіше завдання — стояти на варті, озброївшись накопиченим компроматом на всіх і вся. Те, що він був близький до президента й працював із ним у часи Очакова й скорення Криму було додатковим плюсом, але не найголовнішим.
По-третє, Путін, хоч як це парадоксально на перший погляд, не вільний у своєму виборі, оскільки перебуває в центрі боротьби різних груп впливу у своєму оточенні. Він повинен враховувати складні взаємовідносини між ними і їхні суперечливі інтереси. Крен в який- небудь бік порушить хитку рівновагу, що склалася й тоді насилу створена конструкція може зруйнуватися ефектом доміно. До січня-лютого майбутнього року необхідно зв'язати її залізним обручем і це головне завдання нового прем'єра. Усе повинно завмерти до світанку. А коли він настане, то про це всі дізнаються від президента й тільки від нього. Поки ж, за словами Наполеона, у Росії час бика й за час, що залишився, багато що може статися й змінитися. Цілком зрозуміле хвилювання Сергія Іванова, що не приховалося від журналістів. Зрештою розвідники також люди й ніщо людське ним не чуже. Адже дехто вже поспішив уранці поздоровити Сергія Борисовича з новим призначенням, а вийшов такий пасаж. Як то кажуть, поспішати потрібно повільно.
Події, що відбуваються в сусідній країні, демонструють, що остаточне рішення щодо кандидатури на посаду президента ще не прийняте. Власне проблема не в самому кандидатові, а в політичній долі Путіна після березня майбутнього року. Зробити з ВВП російського Ден Сяопіна навряд чи вийде. Для цього немає відповідних умов: відсутня традиція інституту впливових радників, російська влада ніколи не дробилася, правитель повинен мати все або він тоді не правитель. Доведений до логічного кінця централізм відображений у ментальності суспільства в образі справедливого сильного глави країни, який вирішує всі проблеми й тримає бояр у кулаці. І це велика проблема, рішення якої, судячи з усього, досі не знайдено.
Також складно говорити про технічність майбутнього кандидата. Найсіріший із тих, хто товпляться біля трону, може оперитися й забути з чиїх рук він прийняв владу. Російська історія повна таких прикладів. Взятий із худого дворянського роду Михайло Романов виявився родоначальником дому, що царював 300 років. Весельчак і гурман Леонід Брежнєв також багато кому здавався тимчасовою фігурою, та й сам Путін був обраний саме через свою непомітність. А що вийшло? І вікові параметри тут не грають ніякої ролі. Аденауер прийняв зруйновану Німеччину у віці 73 років, а залишив її квітучою коли йому було 87. Адже ніхто не дасть гарантію того, що технічний президент раптом відмовиться, наприклад, через два роки правління від своєї посади чи то за станом здоров'я, чи то через іншу причину. Обіцяти можна все, а виконати... Можуть виникнути проблеми і великі. Саме вирішенням завдання квадратури кола російської влади й зайнятий зараз російський президент.
Стара актриса з Comedie Francaise вчила героїню роману Сомерсета Моема «Театр» Джулію Ламберт: «Не роби паузи, якщо в цьому немає крайньої необхідності, але вже якщо зробила, тягни її скільки зможеш». Призначенням Віктора Зубкова Путін продовжив паузу й продовжує тримати російську політичну еліту в напруженні. Час поки що є, ось він тягне й продовжує операцію «Прикриття». До відкритої фази операція «Наступник» ще не дійшла.
