Німеччина гомонить: у вівторок до петербурзької філії Фонду Конрада Аденауера та московського Фонду імені Фрідріха Еберта прийшли російські ревізори, які вилучили комп’ютери й документи, залишивши працівникам виклики до прокуратури. Якою була причина візиту? Офіційно він називався «перевіркою», чи не використовують ці організації піратське програмне забезпечення, а також наскільки сумлінно вони платять податки й роблять інші відрахування, пов’язані зі своїм функціонуванням на території Росії. Згодиться будь-який привід, оскільки в очах невінчаного царя Росії Володимира Путіна іноземні некомерційні організації — це розсадники шпигунів.
У понеділок аналогічний наліт було здійснено на московський офіс Amnesty International. Раніше подібні заходи призвели до охолодження відносин Росії та Великої Британії. Зараз про «льодовиковий період» у російсько-німецьких відносинах почали говорити в берлінських кулуарах. Ревізії в німецьких фондах мають, утім, особливе значення, оскільки Німеччина досі вважалася найближчим (незважаючи на всілякі протиріччя) партнером Росії в Європі.
Меркель отримала черговий урок від Путіна. Перший він дав їй шість років тому в Сочі. Колишній агент КДБ в Дрездені чудово знав, що фрау канцлер панічно боїться собак, проте впустив до камінної зали свого великого чорного лабрадора Коні й запитав з усмішкою німецькою: «Сподіваюся, собака вас не налякав?» Меркель завмерла в кріслі...
Щоб вона добре запам’ятала цей епізод, Путін вручив їй на прощання плюшевого собаку: нехай знає, що російському «цареві» не слід встромляти палиці в колеса й запитувати про безглузді речі на кшталт енергетичного шантажу, ембарго на імпортні товари або смерті Анни Політковської.
Меркель не терпить «мачо» Путіна (утім, це взаємно). В ім’я, як це охрестили у ФРН, «нової глави в російсько-німецькій дружбі», канцлер Гельмут Коль потів з Борисом Єльциним у лазні, а його наступник Герхард Шредер висунув Росію на роль «стратегічного партнера Німеччини» і їздив до Путіна кататися на санях, а той у відповідь привіз йому на день народження до Ганновера хор козаків, що співали німецькою. Коли друг Герхард втратив владу, він став найвисокооплачуванішим у світі цербером Путіна на будівництві газопроводу по дну Балтійського моря.
Сочинський урок для Меркель збігся в часі з прийомом, який Шредер влаштував у Берліні разом з радником російського президента Ігорем Шуваловим. До шикарного готелю Adlon біля Бранденбурзьких воріт було запрошено кілька сотень впливових гостей. Колишній канцлер громив політику Меркель і нахвалював достоїнства «кристально чистого демократа» Путіна, після чого втопив гостей у російському шампанському та ікрі.
Від тієї ікристо-шампанської близькості не залишилося зараз і сліду. Меркель, яка виросла в комуністичній НДР, і російського агента-президента пов’язують насамперед економічні інтереси — pecunia non olet (гроші не пахнуть. — Прим. пер.) На території Росії здобули притулок тисячі німецьких компаній, а російські концерни у ФРН збільшують свої доходи (особливо в енергетичній галузі).
При цьому на ниві міжнародної політики у відносинах між двома країнами віє сибірським холодом. Прийшовши до влади, спадкоємиця Шредера відновила зруйновані ним трансатлантичні зв’язки, що вже було для Путіна з його великодержавними амбіціями достатнім приводом зненавидіти Меркель. Російський президент вважає Європейський Союз жалюгідним утворенням і бачить силу лише в Союзі євразійському — величезній зоні впливу, яку він хотів би збудувати з Німеччиною (звісно на противагу США). Зусилля Меркель, яка намагалася донести до Путіна думку, що ЄС — це щось більше, ніж просто зона вільної торгівлі, виявилися марними й навіть, як показали події останніх днів, шкідливими: саме її Кремль назвав головною винуватицею (за висловлюванням Дмитра Медведєва) «грабежу» частини російських депозитів на Кіпрі, розмір яких оцінюється в 24 млрд євро.
Невже у Путіна здали нерви? Чи були перевірки німецьких фондів у Москві й Петербурзі відповіддю на позицію Меркель у кіпрському питанні? Офіційно ніхто підтвердити цього не може. Зрозуміло лише те, що вони удвох мають одне до одного щиру антипатію. Невінчаний цар Росії багато віддав би за поразку пані канцлер на майбутніх вересневих виборах і повернення до влади лівих.
Через кілька годин після візиту ревізорів до офісів німецьких організацій глава німецького МЗС Гідо Вестервелле запросив до себе посланця посольства РФ у Берліні й висловив йому «занепокоєння федерального уряду».
Тим часом, переоцінювати ці події не слід. Німеччину та Росію пов’язує щось, що називається мовою Гете «hassliebe» — величезне емоційне захоплення, що балансує на межі ненависті й обожнювання.
wPolityce, Польща, 27 березня 2013 р., переклад ІноЗМІ.Ru
Петро ЦИВІНЬСЬКИЙ — журналіст, кореспондент польських видань у Німеччині, постійний співробітник тижневика W Sieci та порталу wPolityce.pl.
