Комуністи Китаю відзначили нещодавно свою 85-ту річницю. Після розпаду Радянського Союзу мало хто вірив, що Китай зможе адаптувати свою комуністичну доктрину таким чином, щоб вона не тільки спромоглася утриматися на плаву, але й змогла стати конкурентоспроможною серед суцільно капіталістичного оточення. Хоча навряд чи можна в дійсності визначити існуючий у Китаї лад як комунізм у чистому вигляді.
Після 50 років невдалого експерименту, котрий коштував життя десяткам мільйонів китайців, Комуністична партія Китаю визнала приватну власність і навіть має фондову біржу. Вона успішно використовує іноземні інвестиції для того щоб створювати нові підприємства, експлуатуючи при цьому робітників і селян. А це, зрозуміло, є повним протиріччям ідеалам комунізму.
Між тим керівництво Китаю намагається боротися з корупційними проявами. Так, голова КНР Ху Цзіньтао на урочистих зборах, присвячених 85 й річниці утворення Компартії Китаю, заявив про необхідність посилення боротьби з корупцією. Різке збільшення масштабів корупції відзначається, в першу чергу, серед партійних чиновників і держслужбовців. Корупція стає однією з головних проблем, що постають перед китайським керівництвом. Ху Цзіньтао підкреслив, що контроль не можна втрачати ні на секунду, тому що проблема набуває нових масштабів.
Очевидно, що, незважаючи на укладання негласного компромісу з капіталізмом, Компартія продовжує утримувати авторитарний контроль над населенням Китаю. При цьому в конституції, котра була переглянута 2004 року, наголошується, що «китайський народ різної етнічної приналежності продовжує притримуватися народної демократичної диктатури й соціалістичного шляху під головуванням китайської Комуністичної партії й керівництвом марксизму-ленінізму, ідеології Мао Цзедуна, теорії Дена Сяопіна й найважливішої думки «Трьох Уявлень».
По суті, Комуністична партія в КНР є культом, якому притаманні всі ознаки релігії. Хоча й ця «релігія» видозмінювалась залежно від поточної потреби обслуговуючих її «жерців». Утім, за постановою партії, котра завжди перевершує закони нації, партія може будь-коли виключити будь- якого члена за бажанням, водночас окремий член партії не може полишити за своєю ініціативою лави КПК, не зазнавши серйозного покарання. Добровільний вихід із партії розглядається як невірність і викликає страшні наслідки. Так, під час Великої культурної революції, коли КПК утримувала абсолютну владу, було відомо, що якщо партія захоче вас убити, то ви не маєте жодних шансів залишитися живим. Але якщо партія, навпаки, захоче, щоб ви жили, — ви не маєте права померти. А якщо людина здійснила б самогубство, то її визнали б такою, що «боїться народного покарання за свої злочини», й на членів її родини також чекало б покарання.
Компартія робить акцент на тому, що її члени мають бути абсолютно їй віддані й підлягають залізній дисципліні. Інакше ви не досягнете критерію члена партії, бо це вважатиметься проявом слабкої партійності. В основі культу Компартії — безрозсудне самозвеличення й крайній егоїзм. Хоча на практиці КПК безперервно здійснювала злочини, гублячи країну й народ, але вона ніколи не буде готова визнати ці свої злочини, а також ніколи не насмілилася дозволити людям ясно побачити свою природу. З іншого боку, Компартія завжди, в разі потреби, була готовою до зміни лозунгів і вивіски й підганяла їх до своїх поточних потреб, на свою користь. А методи утримання у своїх руках влади над величезною країною дозволяли робити будь-що для досягнення своєї мети.
Сьогодні КПК уже «впала» до такої міри, що стала найбільшою захланною й корумпованою партією у світі. За офіційною китайською статистикою, по всьому Китаю обiймають відповідальні номенклатурні пости 20 мільйонів урядових партійних чиновників. А за 20 років, тобто від часу початку економічних реформ, започаткованих Ден Сяопіном, уже більш як вiсiм мільйонів урядових партійних чиновників були викриті в корупції й піддані дисциплінарному чи кримінальному покаранню за законами Китаю. До цього можна ще й додати тих, кого не було викрито в корупції. У дійсності ж, як вважають китайські опозиціонери, кількість корумпованих партійних чиновників уже перевищила дві третини, але викрили в цьому лише найменшу їх частину.
Корумповані чиновники усвідомлюють, що якби не було Компартії, то й у них не було б шансу поживитися. А в разі, якби КПК була повалена, вони позбулися б не лише своїх владних повноважень, але їм загрожувала б небезпека неминучої розплати. У своєму романі «Гнів небес», котрий оголює взаємини посадових осіб за політичною сценою, китайський письменник Чен Фанг вустами представника директора муніципального офісу Компартії виказує велику таємницю КПК: «Корупція може дозволити стати нашій політичній могутності ще міцнішою». А простий китаєць реалістично бачить ситуацію, що складається: «Якщо боротися проти корупції, то це знищить партію, якщо не боротися проти корупції, то це знищить країну». Для Компартії єдина лінія її вчення — збереження влади та уникнення краху й загибелі партії.
Водночас Компартія намагається залучати нових членів до своїх лав. Так, згідно зі статистичними даними, котрі опубліковані відділом з організаційної роботи ЦК КПК, наприкінці 2005 року чисельність членів партії склала 70,8 мільйона чоловік, збільшившись у порівнянні з попереднім роком на 1,7%. Низових парторганізацій було 3,52 мільйона, тобто на 43 тисячі, або 1,2% більше, ніж рік тому. Також збільшується чисельність активістів, які прагнуть вступити до КПК. Члени партії — це фізична маса, яка використовується, щоб заповнити тіло Компартії.
Багато хто з цих людей є дуже чесними й добрими, й навіть власними успіхами вони заслужили авторитет у суспільстві. Компартія охоче залучає до своїх лав таких людей, тому що вона може використовувати їхній авторитет і здібності для служіння собі. Також є дуже багато людей, які заради того щоб стати чиновниками чи набути вищого соціального статусу, докладають багато сил й активно входять у партію, допомагаючи її культу.
Очевидно, що може постати питання, чому китайська нація, котра має одну з найдавніших, більше ніж п’ятитисячолітню культуру, до сьогодні перебуває під «пануванням» КПК? Чому населення не насмілюється висловлювати своє невдоволення? І культурна революція, й знищення студентів на площі Тяньаньмень призводили до загибелі громадян. Люди позбавлені свободи думки, а їхня свідомість переповнена ідеологемами комуністичного навчання й партійної культури. Перед своїм неминучим крахом КПК всіма силами намагається пов’язати свою долю з китайською нацією. Компартія вгасає, й очевидно, що вгасає її сила також. Оскiльки зараз широко розвиваються комунікаційні зв’язки, КПК дуже важко й надалі утримувати монополію на інформацію, а також блокувати громадянам Китаю можливість висловлення своїх думок. Оскільки корумповані партійні чиновники все більше грабують і пригнічують народ, то люди починають пробуджуватися від ілюзій, а багато хто з них стає на боротьбу за свої права.
Втiм, країн, де б панувала комуністична ідеологія, залишається дуже небагато. Це — Китай, Північна Корея, В’єтнам і Куба, й їхні дні уже полічені. КПК панує над Китаєм за допомогою накопичених за багато років методів боротьби й жорстокого контролю суспільства спецслужбами. Виродження й корупція лише прискорюють час падіння комуністичної влади в Китаї. Тому або китайське керівництво повністю переведе країну на капіталістичні рейки і КПК автоматично втратить свою монополію на владу, або ж, затягнувши агонію відмирання комуністичного ладу, протягне китайський народ через роки страждання та втрати моральних орієнтирів.
