Останнім часом дискусія про інтеграцію мігрантів у німецьке суспільство характеризується головним чином негативними заголовками. Це, перш за все, пов’язано із публікацією наприкінці серпня книжки «Німеччина самоліквідується» колишнього члена правління Німецького федерального банку Тіло Саррацин. У цій книзі він описує наслідки, які виникають для Німеччини, на його думку, із комбінації падіння народжуваності, зростаючого малозабезпеченого шару та імміграції мігрантів переважно з мусульманських країн, які не готові й не здатні до інтеграції. При цьому його критику спрямовано, перш за все, проти іммігрантів із мусульманських країн. Наприклад, в одному з інтерв’ю він говорив: «Турки так само захоплюють Німеччину, як косовари захопили Косово: вищою нормою народжуваності. Це б мені подобалося, якби це були східноєвропейські євреї з коефіцієнтом інтелекту приблизно на 15% вищим, аніж відповідний показник німецького населення».
Після іммігрантів із держав колишнього східного блоку іммігранти з мусульманських країн, перш за все, з Туреччини, є більшістю іммігрантів у Німеччині. У цілому приблизно в 20% німецького населення від загальної чисельності в приблизно 82 млн. мешканців сьогодні є іноземне коріння (політкоректний термін у Німеччині: міграційне тло), тобто вони іммігрували до Німеччини з 1950 р. чи є нащадками іммігрантів. Більшість іммігрантів завербували до Німеччини між 1955 і 1973 рр. Їх називають «гостьовими робітниками». І якраз турецькі «гостьові робітники» залишилися в Німеччині і до того ж привезли туди свої родини. І зараз приблизно 2,8 млн. осіб із турецьким корінням живе у Німеччині.
Згідно зі статистикою, є великі відмінності між місцевим і переселенцем за рівнем життя. Головним чином, люди з іноземним корінням найчастіше не закінчують школи і серед них рівень безробіття вдвічі вищий у порівнянні з корінним населенням. Автори першого дослідження про успіхи інтеграції окремих груп мігрантів, яке було проведене на початку 2009 року, доходять висновку, що значна частина мігрантів у Німеччині відмовляється від інтеграції. І це, в першу чергу, стосується іммігрантів із Туреччини. Хоча велика частина населення з турецьким корінням уже давно мешкає в Німеччині і майже половина з них народилася в Німеччині, згідно з дослідженням, вони все ще погано інтегровані в німецьке суспільство. Досі на інтеграції негативно позначається походження турецьких іммігрантів — більша частина походить із малорозвинених областей на сході Туреччини.
Не лише перше покоління частенько прибувало до Німеччини без будь-якої шкільної чи професійної освіти, їхні діти й онуки також часто демонструють малу мотивацію до освіти. Приблизно у 30% населення з турецьким корінням не має закінченої шкільної освіти. Лише в 14 % з них є атестат зрілості, що дає право на навчання у вищому навчальному закладі. І це є найгіршим у порівнянні з іншими іммігрантами. Згідно з дослідженням, турки в середньому мають гірше оплачувану роботу й частіше є безробітними. До початку 2009 року лише 32% з них отримали німецьке громадянство. Зі всієї групи людей із тлом міграції приблизно половина має німецьке громадянство. З початку 2000 року іноземці, які мешкають понад вісім років у Німеччині і самі заробляють собі на життя, можуть отримати німецьке громадянство, склавши відповідні тести на надання прав громадянства і знання німецької мови.
Народжені в Німеччині діти іноземних батьків автоматично отримують німецьке громадянство, якщо їхній батько мінімум вісім років прожив легально у Німеччині і має безтерміновий дозвіл на мешкання.
Що стосується визначеної Тіло Саррацин норми народжень, то згідно з відомостями Статистичного федерального відомства фактичні дані виглядають таким чином: в абсолютних числах німецькі матері в Берліні народили 2007 року 23 800 дітей, іноземні жінки — 7 300. Відносні числа виглядають зовсім інакше: на 1 000 жінок припадає 40 німкень і 54 іноземки, які народили дітей.
Кандидат політичних наук і науковий працівник у Експертній раді німецьких фондів для інтеграції та міграції (СВР) Гольѓер Кольб дає таку оцінку інтеграції в Німеччині: «Недавнє обговорення тез Тіла Саррацина показує, що становище інтеграції в Німеччині набагато краще, аніж її репутація». Завданням СВР є нейтральний супровід політики, надання консультацій, а також інформування громадськості в галузях інтеграції та міграції. Кольб переконаний: «У порівнянні з іншими європейськими країнами, які мали імміграцію, схожу на ту, яку має Німеччина, ми можемо бути дуже задоволені».
Проте, за словами Кольба, є певні проблеми в німецькій політиці інтеграції. «Найбільша з них — це система освіти. У даний час німецька система освіти неспроможна впоратися зі школярами, які належать до різних культур». Існує гостра потреба, вважає Кольб, у більшій кількості працівників із міграційним тлом у державній службі й у визнанні іноземних дипломів у Німеччині.
Найголовніше підѓрунтя цих проблем Кольб вбачає в тому, що триває десятки років «заперечення факту переселення/ імміграції». Не лише уряд довгий час не захотів визнати факт, що більшість мігрантів, яких було завербовано як «гостьових робітників», не повернулися на свою батьківщину. Але також самі мігранти, за його словами, довгий час мріяли повернутися, але так і не змогли цього зробити. Окрім того, також країни походження, зазначає Кольб, не хотіли, аби їхні громадяни пов’язували себе з Німеччиною.
У центрі суперечки про інтеграцію в Німеччині перебувають, перш за все, іммігранти з ісламських країн, і пов’язано це з роллю ісламу в Німеччині. Останніми роками суперечка йшла довкола таких питань: чи повинна німецька культура бути провідною і як вона має виглядати, чи належиться, наприклад, викладачкам одягати Хіджаб (хустку), чи в класних кімнатах вішати християнський хрест.
На цьому тлі промова президента Німеччини Крістіана Вулффа на початку жовтня викликала великий громадський резонанс. Тоді Вулфф відзначив, що іслам, як християнство та юдаїзм є частиною Німеччини. Канцлер Ангела Меркель підтримала Вулффа в цьому плані, але трохи пізніше піддала жару до вогню, оголосивши мертвим мультикультурне суспільство, чи, іншими словами, «суспільство Мульти-культи». Цей підхід зазнав абсолютної невдачі, відзначила вона, додавши, що прагнення жити в мультикультурному суспільстві зазнавали невдачі, оскільки в минулому вимагали дуже мало від іммігрантів.
До того ж Кольб вважає, що в Німеччині ніколи не було політичної програми мультикультуризму, на відміну, наприклад, від Нідерландів. Мультикультуризм тут означає, що всі культури живуть рівнобіжно і що іммігранти також добровільно вивчають мову країни імміграції.
Інтеграційній політиці в Німеччині сильно бракує такого підходу. За словами німецького міністра внутрішніх справ Томаса де Мезіера, від 10 до 15 % іммігрантів у Німеччині відмовляються від інтеграції, ізолюються, прогулюють уроки інтеграції, які з 2005 року є обов’язковими, і часто також відмовляються від німецького громадянства. Із цієї причини уряд наприкінці жовтня ухвалював законопроекти, які повинні забезпечити кращий контроль за присутністю на уроках інтеграції. Ці уроки мають сприяти тому, щоб іммігранти отримали достатні знання німецької мови, законів, культури та історії Німеччини, а також буденного життя цієї країні.
У майбутньому, в певних випадках, має бути можливість для відмови від продовження дозволу на проживання, а також — можливість скорочення соціальних виплат. Колишній канцлер Гельмут Шмідт різко критикував німецьку політику імміграції минулих десятиріч. Дуже довго, вважає він, Німеччина приймала людей, не звертаючи увагу на те, «що вони вміють чи роблять».
Попри проблеми інтеграції, німецьке суспільство має потребу, перш за все, у висококваліфікованих іммігрантах, аби поповнити кількість таких фахівців, як наприклад, інженери чи програмісти, комп’ютерники. Тому уряд Німеччини хоче змінити правила імміграції, наприклад, знизити мінімальну межу доходу. Окрім того, повинні більше визнаватися іноземні дипломи. Проте в німецькому уряді сильно дискутується впровадження системи пунктів за канадським зразком.
Проте фахівець із питань інтеграції Гольѓер Кольб не бачить потреби зміни німецького імміграційного законодавства: «Правове регулювання саме собою зовсім не таке погане, як це часто виглядає в громадському сприйманні. Німецьке імміграційне законодавство можна порівнювати, можливо, з машиною марки «Опель». Продукт сам собою не такий поганий, але його імідж — доволі зіпсований». За його словами, давно для висококваліфікованих фахівців існує можливість отримувати дозвіл навіть на необмежене перебування. Тут повинен робитися ширший маркетинг у амбасадах і установах, як наприклад, в інституті ім. Ѓете, аби ці можливості ставали більш відомими.
На тлі гарячої суперечки про інтеграцію в останні місяці звучали також голоси, які застерігали від виникнення нової ультраправої консервативної партії. Оскільки в середині жовтня опитування показували стабільний виборчий потенціал у майже 20 % для такої партії. 61 % частково погодився з висловами Тіло Саррацина, а лише 22 % вважає їх неприйнятними. Дійсно, наприкінці жовтня в Берліні було засновано партію «Свобода», яка виступає за зміни інтеграційної політики і за «здорове ставлення до нації і до конституції».
Гольѓер Кольб зазначив, що в Німеччині було засновано багато партій правого спрямування, але він вважає «вкрай неймовірним», щоб права партія могла бути дійсно успішною в Німеччині, «з однієї причини: що в полі зору немає харизматичного керівника такої партії». При гострих висловах на тему інтеграції та міграції в Християнсько-демократичній партії Німеччини, говорить Кольб, більше йшлося про партійно-політичну логіку та залучення прибічників. Через це він гадає, що не потрібно сприймати дуже серйозно ці вислови.
Центральним ключем для успішнішої інтеграції мігрантів у Німеччині, на думку Кольба, є система освіти. І тут, він зазначає, парадоксальним є те, що в Німеччині освіта в середній школі в більшості випадків безкоштовна, а відвідування дитячих садків, які стоять на початку освітнього шляху і часто є підвалиною для успішної освітньої кар’єри, є платним. «Якщо це було б навпаки, система була б справедливішою», — вважає він.
