Те, що главу Кремля привело до Києва, — подорож у весну, але не весняна прогулянка. Мабуть, протокольне визначення — «робочий візит» — найкраще передає суть справи. Путін приїжджав до Києва, щоб мінімізувати збитки, що викликали чимало турбот.
Із Києва сьогодні, після обрання Президентом Віктора Ющенка, чому за будь-яку ціну намагалися перешкодити московські емісари й політтехнологи, дме зовсім інший вітер. Новий Президент у Києві, який відвідав Путіна наступного дня після свого обрання, не залишив жодних сумнівів: його метою є інтеграція із Заходом. Під час нещодавнього візиту до Брюсселя Ющенко підтвердив це ще раз. Улюблена Росією «багатовекторна політика» — це минуле, як сказав глава української держави, «віднині стратегію й тактику української політики визначає інтеграція до європейських та євроатлантичних структур».
Це для російського вуха звучить надто різко. Москва повинна налаштовуватися на абсолютно нові відносини зі своїм українським сусідом, якого більшість росіян досі сприймає як частину Росії. Це вдасться тією мірою, якою Москва відмовиться від імперських амбіцій та ставитиметься до України як до рівноправної держави.
Зокрема російський міністр закордонних справ Сергій Лавров під час свого останнього візиту до Києва у зв’язку з цим заспокоював. Мовляв, «ми поважаємо суверенітет будь-якої країни та її суверенне право вибору партнера, включно з державами й організаціями». Адміністрація Кремля також намагається демонструвати незворушність. Але існує приховане невдоволення.
Воно отримало свій вихід у Думі, в путінській партії «Единая Россия», що має в нижній палаті парламенту більшість у дві третини голосів. Депутати вимагали від Міністерства закордонних справ подати доповідь про те, що зараз робиться аби не допустити утворення «антиросійського пояса у складі Польщі, України, Грузії, а в майбутньому — й інших держав». «Единая Россия» в особі депутата Костянтина Затуліна вимагала крім цього «захистити законні права російських інвесторів».
Їм, із огляду на ситуацію, нічого не загрожує. Російські олігархи мали змогу пересвідчитися в цьому під час нещодавнього візиту до Києва. Президент Ющенко заспокоїв Олексія Міллера з «Газпрому», Олега Дерипаску з компанії «Русский алюминий», Вагіта Алекперова з «Лукойла», Михайла Фрідмана з Альфа-банку, сказавши, що їх запрошують інвестувати в Україну, і що їхнім капіталовкладенням забезпечать максимальний захист.
Це, можливо, позитивно позначилося на атмосфері зустрічі в Києві. Але Путін хоче більшого. Він хоче утримати українців в Єдиному економічному просторі, який можна було б створити за участю Києва, Мінська й Астани (Казахстан). Ющенко хоче брати участь у цьому тією мірою, якою цей проект не заважатиме інтеграції з ЄС.
Крім того, глава Кремля хоче продовження співпраці у сфері озброєнь, особливо в авіабудівництві та в ракетобудуванні. Росія, річний торговий оборот якої становив цього року 20 мільярдів доларів США, є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України. Нині підтримувані Путіним російські олігархи поглядають на металургію, телекомунікації, харчову та фармацевтичну промисловість сусіда. Але найголовніше полягає в тому, щоб і в нових зовнішньополітичних умовах забезпечити транзит нафти та природного газу через Україну, що має стратегічне значення як для Москви як експортера, так і для Києва як основної транзитної країни.
До речі, попутно в ході переговорів Путін міг порушити зовсім інше питання: питання про Березовського. Колишній фінансовий магнат, свого часу — «сірий кардинал» Кремля, живе в лондонській еміграції, постійно втручається в російську внутрішню політику; московська влада оголосила його в міжнародний розшук.
Тепер, як це можна почути, запеклий ворог Путіна виношує думку переселитися до України, «щоб бути ближче до батьківщини». Подейкують, що Березовський, який мандрує з британським паспортом на ім’я Платона Єленіна, вже звернувся з проханням про видачу візи. Будинок, мовляв, уже знято. Для Путіна це є серйозною підставою для дорікань на адресу свого українського колеги.
Підтримку Путін отримав під час неофіційної зустрічі на найвищому рівні зі своїм французьким колегою Жаком Шираком, канцлером Німеччини Герхардом Шредером та главою іспанського уряду Хосе Луїсом Сапатеро. Йшлося переважно про поліпшення відносин між Москвою та західними країнами, а також про ядерні плани Тегерана. Європейські важкоатлети довіряють главі Кремля і очікують від нього, не в останню чергу, прихильного ставлення до України. Ширак і Шредер напоумляли Путіна і щодо цього, коли той вирушав до Києва.
