Новообраний президент Віктор Янукович у першому інтерв’ю CNN заявив, що буде відстоювати інтереси України, а не Росії. В інтерв’ю російським ЗМІ він став говорити про можливість здачі української газотранспортної системи, продовження базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі після 2017 року, хоча Конституція України забороняє перебування іноземних баз на території країни. Хто в Україні визначає національні інтереси і яку роль має грати при цьому президент? Що реально ховається за бажанням Януковича приєднатися до запропонованої російським президентом системи європейської безпеки? Про це «Дню» — в інтерв’ю доктора політичних наук, професора Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка, директора Інституту зовнішньої політики Григорія ПЕРЕПЕЛИЦІ.
— Національні інтереси не визначаються президентом особисто. Глава держави має лише реалізовувати національні інтереси, які визначаються самим суспільством, формулюються національною елітою країни й юридично закріплюються в основних документах: Конституції України, Законі про національну безпеку України, а також воєнній та зовнішньополітичній доктринах. Якщо ми подивимося на ці документи, то там чітко зафіксовано національні інтереси України. Президент за своєю посадою має захищати національні інтереси на міжнародній арені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності та незалежності країни, а також гарантом національної безпеки України.
У цьому сенсі те, що Янукович говорить на заході одне, а на сході інше — суперечить одне одному. Така декларативна політика буде швидко дискредитована. Тому що за цими гаслами мають слідувати дії. Оскільки тепер він не просто лідер опозиції, а людина, яка несе відповідальність як президент за державний суверенітет країни та її безпеку.
Національним інтересам України відповідає інтеграція в ЄС. Якщо ми подивимося на те, яким чином збирається Янукович продовжити курс на європейську інтеграцію, то це, скоріше, швидкий рух у лоно Росії. І насправді він є абсолютно протилежний за напрямком і змістом курсу на європейську інтеграцію, який Україна витримує з моменту отримання своєї незалежності.
Адже курс на євроінтеграцію забезпечує її державний суверенітет та економічний розвиток, а також розвиток українського суспільства як української нації. Таким чином, виходячи із заяв Януковича, нам пропонують летіти у Брюссель, не взявши прямий квиток, а через Владивосток. І підтвердженням цьому є намір увійти в єдиний економічний простір, митний союз. Тоді як це виключає будь-яку економічну і політичну інтеграцію в європейські структури. Це ізолює нас від Європи, від процесу євроінтеграції. Бо головна мета такого утворення як ЄЕП — це реінтеграція в Росію через ЄЕП. Підписання митного союзу означатиме фактично розповсюдження митного простору Росії на терени України. Причому в усіх рішеннях, що стосуються економічної незалежності України, Росія буде мати 80 відсотків голосів у цьому утворенні. Це така пастка, яка готувалася для України і яка була відкинута Україною навіть у часи Леоніда Кучми. Тепер нова команда на цьому смітнику історії дістає цей мотлох і намагається втілити його. Що буде реальною загрозою державності України, її суверенітету, її економічній безпеці.
Якщо ми говоримо про чинники суверенітету держави, то одним із них є транспортна інфраструктура. Тому газотранспортна система є значним важелем зміцнення цього суверенітету. Саме завдяки нашій газотранспортній системі з нами як суверенною державою рахується й Європа, й Росія. А нам пропонується здати цю газотранспортну систему Росії в управління. А це означатиме, що ми не матимемо суверенітету в цій системі.
— До речі, у березні минулого року Україна підписала з ЄС меморандум щодо модернізації газотранспортної системи України. Як тепер все це буде виглядати?
— Виглядає так, що майбутній президент Янукович декларує одні заяви, що він захищає національні інтереси України, а фактично він захищає національні інтереси Росії на терені України та у міжнародному середовищі.
Якби новий президент захищав інтереси України, то він би сказав, що я дотримуюся тих рішень щодо ГТС, які прийняв уряд у 2009 році. Декларація щодо модернізації газотранспортної системи України — це стратегія не лише забезпечення нормальної стабільної роботи ГТС, а й реформування енергетичного комплексу нашої країни. ЄС у цій декларації визнав Україну як рівноправного суб’єкта відносин щодо ГТС.
Цей рамковий документ передбачав оздоровлення, фінансування роботи ГТС, проведення реформ в енергетичному секторі, надання кредитів Україні для модернізації цієї системи на абсолютно прозорих і конкурентних умовах. І ЄС навіть запрошував Росію до цього механізму. Мова не йшла про передачу ГТС у певний консорціум, що є першим етапом до відчуження ГТС від України. А за цю ГТС відповідала б Україна, і цільові кредити з боку європейських фінансових структур і з боку Росії вона б направляла на модернізацію ГТС. І прибутки, які б вона потім отримувала, цільовим напрямком направляла б на погашення тих кредитів, які б вона брала. Таким чином Україна стає рівноправним суб’єктом і з Росією, і з ЄС.
Тепер Янукович пропонує повернутися до старого механізму відчуження, який був сформований ще на початку 2000 року і від якого, до речі, Кучма теж відмовився. Бо Кучма чудово розумів, що це — схема відчуження ГТС від України і передача її «Газпрому». Під боком є приклад Білорусі, яка взагалі віддала свою ГТС, і що тепер вона має? Вона беззахисна перед тиском Росії, яка може піднімати ціни, і Білорусі нікуди діватися. Бо Мінськ немає жодних засобів впливу на цінову політику у відносинах із РФ. А Росія тим користується і вимагає певних політичних дивідендів від Білорусі.
— Ми пам’ятаємо, що фракція Партії регіонів голосувала в 2003 році за закон, який передбачає вступ України до НАТО. У передвиборній програмі Віктора Януковича говориться про збереження Україною позаблокового статусу, і зараз він та його оточення говорять про намір увійти до колективної європейської системи безпеки, якої не існує. Чим, на вашу думку, пояснюється таке бажання цієї політичної сили залишити Україну в сірій зоні між НАТО і ОДКБ, а з іншого боку — спротив щодо приєднання України до реальної діючої системи безпеки — Організації північноатлантичного договору?
— Я б не звинувачував Партію регіонів у тому, що вона в 2003 році голосувала за цей закон. Тоді вона голосувала якраз у руслі національних інтересів країни. Я не знаю, які там були політичні інтереси Партії регіонів. Можливо, вона хотіла мати підтримку з боку діючого президента, оскільки саме президент визначав уряд і прем’єра.
Зараз розмови про європейську систему колективної безпеки є бажанням Партії регіонів привести Україну в російську сферу впливу. І це знову суперечить суверенітету України. Як тоді можна поєднати виконання президентом повноважень гаранта й одночасно приводити Україну в російську сферу впливу і геополітичного домінування. Одне виключає інше.
Разом із тим я думаю, що Партія регіонів не усвідомлює, про яку систему безпеки говорив Медведєв. Просто Партія регіонів хоче сподобатися Росії і за це мати певні економічні преференції. Якби ця партія розібралася в тих ініціативах, які запропонував Медведєв, то вона б зрозуміла, що фактично російський президент говорить про створення регіональної біполярної системи безпеки в Європі з чітким розподілом сфер впливу на паритетних умовах. НАТО й ЄС відповідають за Західну і Центральну Європу до меж України, тим часом як Росія — за пострадянський простір, який визначається як колишній соціалістичний табір, але буде називатися російським табором. У цій зоні кожна зі сторін має право діяти як захоче. Тобто вона має право розв’язувати воєнні конфлікти. Якщо якась країна буде рухатися в напрямку поза межами російських інтересів, то Росія буде діяти так, як це вона робила у 1968 році, ввівши війська до Чехословаччини. При цьому інша сторона не має права втручатися в дії Росії на пострадянському просторі.
Якщо Україна входить у цю систему безпеки, тоді ми позбавляємося права долучатися і до НАТО, і до безпекових структур ЄС. Єдине, що ми можемо собі дозволити, — це ОДКБ, де повністю домінує Росія. Таким чином Росія отримає право де-юре втручатися у внутрішні справи України, у тому числі, якщо це буде необхідно, військовим шляхом. І тоді ні ООН, ні міжнародна спільнота — ніхто не буде втручатися в цю ситуацію.
Як відомо, російська модель безпеки одразу була відкинута Північноатлантичним альянсом. Франція висловила певну зацікавленість. Але започаткований під цю систему процес Корфу зараз зійшов нанівець. Бо країни Заходу відкидають таку систему. Вони вважають, що основною структурою вирішення загальноєвропейської безпеки має бути ОБСЄ. А основною структурою безпеки і оборони в Європі залишається Північноатлантичний альянс.
— Зрозуміло, що Конституція забороняє перебування іноземних баз на території України, і навряд чи українські депутати змінять цю норму Основного Закону. Але тим не менше Янукович обіцяє в обмін на підвищення орендної плати пролонгацію перебування Чорноморського флоту. Як ви можете це прокоментувати?
— Слід зазначити, що Росія не платила, не мала наміру і не буде ніколи платити грошима за оренду цієї бази. Коли в 1995 році проводилися переговори щодо формулювання цієї угоди, російська сторона поставила чітку умову: ніякої оренди не може бути, ми можемо з вами розраховуватися тільки погашенням ваших боргів за газ. Таким чином, із самого початку слово «оренда» немає ніякого економічного сенсу в угоді, а має символічний політичний сенс. Бо якщо це прописати в угоді, то це означатиме окупаційні війська на території України. Росія й надалі не буде платити й рубля за оренду. Це ми маємо чітко запам’ятати.
— Що має зробити український уряд, аби після виведення Чорноморського флоту в 2017 році Україна могла самостійно забезпечити безпеку морських кордонів у Чорному морі?
— Перш за все, потрібно зміцнювати боєздатність власних збройних сил. Треба будувати флот. Якщо народ не годує власну армію, то буде годувати чужу. А якщо ми цього не здатні зробити, то треба приєднуватися до таких систем колективної безпеки як Північноатлантичний альянс. Іншого виходу немає.
