Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Наш улюблений ворог — Україна

24 січня, 2006 - 00:00

Не минуло й десяти днів після того, як Москва та Київ домовилися про ціни на природний газ, як з’явилася нова тема для протистояння: маяк у Ялті. Сам маяк великої цінності не становить. Світить і українським, і російським кораблям однаково. Але з погляду російського Чорноморського флоту, це невід’ємна частина його картографічної служби. А з погляду української влади — об’єкт державної власності, незаконно зайнятий іноземцями.

Якщо під Новий рік призвідниками чвар виступали російські чиновники, то тепер ініціативу взяли на себе українці. Маяк у Ялті захопили, і російському флоту віддавати відмовляються. Російський флот, звісна річ, піднявся по тривозі і виставив охорону на інші об’єкти. А що як, не задовольнившись маяком, українці ще щось заберуть.

У справу вступила важка артилерія. Поки що, на щастя, тільки дипломатична. Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк заявив, що йдеться про законний процес повернення у власність республіки маяків на території Криму: «Росія незаконно утримувала всі об’єкти навігаційної гідрографічної служби. У цьому випадку триває законний правовий процес у руслі законодавства України, — сказав міністр. — Немає жодних правових підстав, щоб Росія могла стверджувати, що ці об’єкти мають якийсь стосунок до Чорноморського флоту».

Росіяни в боргу не залишилися. Помічник Головкому ВМФ РФ капітан першого рангу Ігор Дигало заявив, що ВМФ Росії не допустить захоплення або проникнення на інші об’єкти гідрографічної служби флоту: «Із цією метою посилена охорона цих об’єктів, у разі спроб проникнення на них охорона буде додатково посилена відповідно до Статуту гарнізонної та вартової служби».

Коротше, обидві сторони хай би там що, але налаштовані продовжувати сварку. У Києві вважають, що Москва повинна відповісти за газовий базар кримською нерухомістю. А в Москві твердо переконані, що газові пальники — окремо, а ялтинські маяки — окремо. До речі, в цьому, принаймні формально, вони мають рацію.

Через дивний збіг того ж тижня Президент Віктор Ющенко пообіцяв скасувати проведення в країні політичної реформи. Як відомо, в драматичні дні президентських виборів Верховна Рада та Верховний Суд України підтримали вимогу про переголосування в обмін на обіцянку Ющенка провести весною 2006 року політичну реформу, що передає владу в руки парламенту. У той момент прихильники Ющенка були твердо впевнені в підтримці більшості виборців, а так само в тому, що ця підтримка після їхнього приходу до влади тільки збільшиться. Сталося інакше. Мало того, що населення розчароване в результатах помаранчевої революції, але й сам «помаранчевий блок» розколовся. Ющенко тепер має або миритися з Юлією Тимошенко, або домовлятися зі своїм нещодавнім ворогом Віктором Януковичем. Друге, до речі, з погляду реального розкладу сил й інтересів більш ймовірне, зате яке ж принизливе! А там ще крутиться безліч дрібніших гравців — соціалісти, спікер Верховної Ради Володимир Литвин, та й мало кого ще оберуть до наступного парламенту! І з усіма доведеться торгуватися, на всіх озиратися. Не життя, а жах.

Кажучи побутовою мовою, Президент вирішив своїх партнерів по домовленостях просто «кинути». Але ж потрібне хоч якесь політичне обґрунтування!

Ослабляти владу в умовах зовнішньополітичної кризи не можна. А кризи, як на зло, немає! Бійку доводиться замовляти.

Як спосіб не проводити політичну реформу, Президент Ющенко обіцяв організувати всенародний референдум. Але що як громадяни республіки візьмуть, та й проголосують проти Президента? Як виплутуватимуться київські еліти, якщо населення не відреагує належно на черговий епізод у нескінченному та дедалі менш захоплюючому серіалі «Боротьба Москви та Києва»? У випадку з газом підтримка народу була більш- менш забезпечена, та й Москва мала не дуже привабливий вигляд. Але історія з маяком якась надто дріб’язкова. Навіть менш мобілізуюча для народних мас, аніж конфлікт із приводу нещасливої дамби в Тузлі.

Російська влада поки що подібних проблем не має. Ніхто політичної реформи не вимагає, та й узагалі, крім адміністрації Президента, політичні ініціативи висувати нікому. Щоправда, проводити узгоджену політику в рамках цієї адміністрації не легше, ніж формувати коаліції на Україні.

Але посваритися з сусідом Москва однаково готова в будь- яку мить. Націоналізму потрібен ворог, і Ющенко люб’язно пропонує Кремлю свої послуги в цій якості. Грішно ж відмовлятися! I love to hate you!

Загалом, якщо на когось Президент Ющенко і може у своїх планах розраховувати твердо, то це на Кремль.

Борис КАГАРЛИЦЬКИЙ, директор Інституту проблем глобалізації, Москва, www.eurasianhome.org
Газета: