«Наш херсонський Сергій Корольов!», — захоплено говорить начальник Управління освіти й науки Херсонської облдержадміністрації Андрій Яценко про одинадцятикласника Дмитра Румянцева — неодноразового учасника виставок науково-технічної творчості «Майбутнє України», Малої академії наук, нарешті, переможця Всеукраїнського конкурсу, де Дмитро здобув одразу дві золоті медалі в секціях «Машинобудування та робототехніка» і «Електроніка та приладобудування». Цього літа він буде представляти Україну на міжнародному рівні — отримав рекомендацію щодо участі у Європейському конкурсі молодих учених у Братиславі.
Немає сумніву, у сучасному глобалізованому світі Дмитро знайде застосування своїм талантам: окрім «втечі мізків» набирає обертів і «полювання за мізками». Аби попередити і перше, і друге, а передусім, створити всі умови для самореалізації у власній країні у Білорусі вже шостий рік працює Парк високих технологій (ПВТ), створений декретом президента Лукашенка 2005 року з метою забезпечення сприятливих можливостей для розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Якщо хтось уявляє, що у типовій офісній багатоповерхівці у Мінську розташовано цехи, де в умовах стерильності мініатюрні дівочі ручки збирають плати та інше електронне начиння для побутової техніки, то він помиляється. В кімнатах — столи з комп’ютерами, а коридорами неквапливо пересуваються як солідні чоловіки, так і геть молоді хіпстери — виробники інтелектуального продукту з програмного забезпечення. Завдання держави — створити для них найсприятливіші умови для реалізації свого продукту на світовому ринку, простіше кажучи, мінімум бюрократичних перепон і оподаткування. Такий собі, ІТ-офшор. На сьогодні в Парку високих технологій працюють 109 компаній, як чисельні, так і одинаки, власне білоруські, змішані та іноземні. Серед клієнтів, які замовляють програмне забезпечення у білорусів — відомі транснаціональні компанії, світові фондові біржі.
Граючи у модну комп’ютерну гру або користуючись додатками в мобільному телефоні престижної марки, ви навіть не здогадуєтеся, що це винайдене у Білорусі. У бізнесі інформаційних технологій вже з’явилося прислів’я: «Є робота — віддайте її до Індії, якщо робота складна — віддайте її Америці, якщо завдання неможливо виконати — віддайте це Білорусі». Минулого року ПВТ отримав доходів на 350 млн. доларів, цього року очікує приріст на рівні 30%. Попри відому напругу політичних відносин, навіть санкції, левова частка замовлень іде білорусам із США (близько 50%) та Європи. Акціями ПВТ уже торгують на нью-йоркській фондовій біржі. Середня зарплата працівника у ПВТ — півтори тисячі доларів. Із такою зарплатою, коли рівень цін помітно нижчий, є доступним житло, безкоштовна і якісна медицина, дотовані державою комунальні послуги (мінчанин оплачує лише 35% собівартості комунальних послуг), у кваліфікованого програміста не виникає спокуси шукати кращого місця десь за кордоном. Прибутки, отримані ПВТ, ідуть на підтримку вітчизняної освіти. «Буде несправедливо, коли університетський професор, що готує програміста, отримуватиме меншу зарплатню, ніж його випускник», — пояснює директор адміністрації ПВТ Валерій Цепкало. До речі, за підсумками вступної кампанії минулого року, конкурс на спеціальність ІТ був найвищим у республіці.
Загалом, на освіту та науку в Білорусі йде близько 2,5% ВВП (для порівняння — в Україні та Росії десь 0,5%). Національна академія наук — не сонм поважних мудреців і не притулок відставних урядовців, що заздалегідь обзавелися необхідною кількістю регалій та монографій, а величезний науково-виробничий механізм із десятками інститутів, промислових і сільськогосподарських підприємств, умонтований в систему виконавчої влади. До слова, 22% працівників Академії у віці до 29 років. Нині за кількістю заявок на винаходи Білорусь міцно тримається першої п’ятірки у світі — після Японії, Китаю, Німеччини, Кореї та США. Втілене в життя і гасло, що стало заяложеним, але нездійсненим в радянській економіці: «науку — у виробництво». Те, що Білорусь утримує 30% світового ринку кар’єрних самоскидів, 10% виробництва масла, є тому свідченням. За словами президента Академії Анатолія Русецького, науково-технологічний прорив готується у напрямку лазерно-оптичного та опто-електронного виробництва.
...Російські політологи та журналісти, з якими відвідуємо мінський ПВТ, жваво обговорюють побачене і порівнюють із своїм відомим «Сколково»: виразів не добирають і швидко доходять висновку, що активно рекламований ще для президента Медведєва «модернізаційний проект» — не що інше як «відмивання бюджетних грошей» (а обіцяно 4 млрд. доларів). Окремо дістається головному піарщику «Сколкова» — тодішньому раднику президента, а нині організатору опозиції Іллі Пономарьову — за маніловщину. Хоча хто знає, може, якраз і новітні розробки він мав на увазі, коли в січні оголошував, що влада застосовує проти протестувальників «кліматичну зброю» — викликає рясні опади у місцях зборів опозиціонерів. Багато хто тоді засумнівався в його адекватності...
Варто сказати, що мода на «інформаційне суспільство» колись зачепила й українських високопосадовців. У грудні 2010 р. прем’єр Микола Азаров у телеефірі пообіцяв побудувати під Києвом «Силіконову долину». Місяцем пізніше сам Президент Янукович оголосив, що «врахує кращий досвід американської «Силіконової долини» і російського «Сколкова». Схоже, тоді їх роздраконив мільярдер Віктор Вексельберг — куратор «Сколкова», який приїздив презентувати «модернізаційний проект», а насправді — за загальним висновком оглядачів — спокушати українські наукові мізки обіцянками реалізації їхніх ідей та зарплатнею. Але з того часу — ні пари з вуст... Чи буде чекати згаданий на початку «херсонський Сергій Корольов» та інші вітчизняні таланти — питання на разі риторичне...
