Суперечка про протиракетну оборону, якій уже майже півстоліття, знову розгорілася після оголошення планів щодо розміщення елементів американської системи ПРО в Чехії та Польщі. Знову звучать знайомі аргументи доби холодної війни: Росія ставить під сумнів необхідність розгортання цієї системи та затверджує, що насправді вона призначена для придушення російських стратегічних сил, а не відбиття іранської загрози, як заявляє адміністрація Буша.
Але крім інвектив Кремль висунув сміливу ініціативу з розвитку безпрецедентного співробітництва між Росією та НАТО з метою відбиття ракетної загрози з боку Ірану.
Концепція протиракетної оборони в США має непросту долю. Проект системи ПРО, запропонований президентом Річардом Ніксоном 1969 року, не вдалося провести через Конгрес. Для того, щоб зберегти його ядро, 1972 року адміністрація Ніксона підписала Договір про протиракетну оборону, який заморозив розробки протиракетних систем обох сторін, а також уперше наклав обмеження на зростання радянських наступальних озброєнь.
Різка зміна міжнародного стану у подальші десятиріччя зажадала перегляду ухвалених раніше рішень. По-перше, розпад Радянського Союзу відсторонив на доступне для огляду майбутнє концептуальну базу доктрини заборони, заснованої на здібності до взаємного знищення. По-друге, технічний прогрес зробив протиракетну оборону набагато більш реалістичним проектом. По-третє, поширення ядерної зброї та ракетної технології створило безпрецедентну небезпеку випадкових запусків і ракетних ударів із боку країн-ізгоїв.
Не варто забувати і про моральний аспект. Якби стався навіть найбільш обмежений ядерний напад, то яким чином президент пояснив би населенню, що, володіючи технологією, яка дозволяє згладити його наслідки або взагалі запобігти їм, він зволів за краще залишити країну незахищеною? Ці міркування переконали адміністрацію Буша вийти 2002 року з Договору про ПРО й почати створення глобальної системи протиракетної оборони, покликаної відбивати обмежені напади, особливо, з боку країн- ізгоїв. Розміщення елементів системи почалося на Алясці, а деякі з радарів, які вже є в інших регіонах, інтегруються в систему. Радар у Чехії та невелика кількість ракет-перехоплювачів у Польщі стануть першими новими об’єктами за межами Сполучених Штатів, що створюються безпосередньо для потреб протиракетної оборони.
Росія прийняла вихід США з Договору про ПРО 2002 року практично без заперечень, але розміщення військових об’єктів, які плануються в Польщі та Чехії, викликало в неї нервову реакцію. У цьому немає нічого дивного. Москва завжди мала великий інтерес до протиракетної оборони. У цей час американо-російський діалог йде за традиційним сценарієм. Але за ним стоять не лише стратегічні міркування. Після переломного виступу президента Володимира Путіна у Мюнхені, на його поведінку накладає відбиток глибоке неприйняття наближення військової інфраструктури НАТО до кордонів Росії в порушення попередніх домовленостей, які, на думку Москви, гарантували, що цього не станеться. Передусім, це стосується новітніх військових технологій.
Аргумент США про те, що система ПРО створюється для відображення атак із боку Ірану, відкидається на тій підставі, що ракети, які здатні досягнути території США, будуть у Ірану не раніше, ніж через десять років. Тому, на думку Росії, розгортання системи ПРО за своїм характером є частиною плану, направленого проти російських інтересів. Тактика Москви віддзеркалює цю риторику. Вона почала інтенсивну дипломатичну кампанію зі застосування тиску на НАТО та США з метою відмови від розміщення ПРО в Центральній Європі. Вона взяла назад свої запевнення в тому, що жодна російська ракета не буде направлена на територію НАТО.
Але дещо вказує і на більш конструктивний підхід. Путін зробив інтригуючу пропозицію, що потенційно має глибоке, стратегічне значення: для відбивання іранської загрози зв’язати російські радари, призначені для стеження за пусками ракет — існуючий, в Азербайджані або ті, що проектуються на півдні Росії, — з системою протиракетної оборони США та НАТО. У нинішньому вигляді ця пропозиція є неприйнятною, але вона містить у собі бачення реалізації паралельних стратегічних інтересів, яке може створити прецедент відповіді на інші глобальні виклики.
На очах в Росії та Сполучених Штатів виникає світовий порядок, що являє собою як загрози, так і перспективи, які поодинці не може подолати національна держава, якою б могутньою вона не була. Поширення зброї масової поразки, радикальний джихадізм, питання екології, глобальна економіка — все це вимагає міжнародного співробітництва. Схоже, це знаходить розуміння на рівні президентів і міністрів закордонних справ. Відносини мають дружній характер і характеризуються серйозними зусиллями з налагодження співробітництва. Однак у суспільній свідомості з’являються елементи, що нагадують про холодну війну.
Не можна допустити закріплення цієї тенденції. Сполучені Штати й Росія більше не конкурують через глобальне лідерство. Оборонні заходи кожної зі сторін не направлені проти іншої, оскільки кожній із них загрожують інші, більш серйозні небезпеки. Багато американців розуміють, що більшість глобальних проблем краще вирішувати в рамках американо- російського співробітництва. Більше того, можливо, це єдиний шлях їхнього вирішення. Так само й російські лідери не можуть не усвідомлювати, що глобальне суперництво зі Сполученими Штатами не принесе їхній країні жодної користі.
Зрозуміло, в кожної зі сторін є національні інтереси, які не обов’язково співпадають. Америці варто виявити більше розуміння з приводу російської заклопотаності. Москва повинна зрозуміти, що вимогу сприймати Росію такою, як вона є, було почуто, й що загрози — не найкращий спосіб досягнення загальних цілей.
Питання щодо протиракетної оборони являє собою найбільш злободенний виклик. Для Америки альянс НАТО завжди служив основою її виходу з ізоляції та участі в міжнародних справах. Тому не варто вимагати відмови від угод із Чехією та Польщею, покликаних підкреслити їхні зв’язки з Америкою та визнаних лідерами США важливими для безпеки країни.
Але Америка можливо й повинна привести заплановане розгортання у відповідність до заявленої мети відбивання загроз із боку країн-ізгоїв, і визначити конкретні кроки, що відділяють розміщення протиракет у Центральній Європі від стратегії гіпотетичної та надто неправдоподібної війни з Росією.
За цими рудиментами традиційного контролю над озброєннями видніється перспектива нового підходу до міжнародного порядку. Ініціатива Путіна зі зв’язання систем попередження НАТО й Росії може бути або стати історичним прецедентом відповіді на загрози, які постали перед усіма країнами одночасно. Це одна з тих схем, які легко поставити під сумнів аргументами технічного характеру, але, можливо, як і рейганівська програма «зоряних воєн», вона є провісником майбутнього, що відкриває абсолютно нові творчі можливості. Вона дозволяє побачити контури справді глобального підходу до проблеми поширення ядерної зброї, відповідь на яку досі давалася політикою окремих держав. Цей підхід може стати передвісником розв’язання інших питань подібного масштабу.
Зрозуміло, цілком можливо (або навіть найбільш імовірно), що пропозиція Кремля є, головним чином, тактичним маневром: «виявити» неіснуючі американські плани проти стратегічних сил Росії; розколоти НАТО, поставивши російські пропозиції на обговорення Ради Росії-НАТО; нарешті, висунути нові ініціативи, зумовлені відмовою від розміщення елементів американської системи ПРО в Польщі та Чехії. Шкода, якщо так. Адже успішний діалог — і навіть серйозні зусилля з проведення такого — зажадає розгляду переговорів з Іраном щодо нерозповсюдження в кардинально нових рамках, а згодом, можливо, призведе до більш широкого підходу до інших глобальних викликів. Тому російська ініціатива заслуговує докладного вивчення. Як функціонувала б така система? Як би запропонована система відповідала на власні попередження? Як у ній можуть брати участь інші країни з аналогічними інтересами?
Якщо на ці питання можуть бути дані конструктивні відповіді — якщо, іншими словами, зацікавлені країни об’єднають свої стратегії з питань нерозповсюдження — то можуть виникнути нові рамки для рішення безлічі інших проблем. Суперечка навколо найбільш руйнівної зброї може перерости у прокладення шляху до більш безпечного світу.
The International Herald Tribune, 9 серпня 2007, переклад ІноСмі.Ru Генрі КІССІНДЖЕР — голова консалтингової фірми Kissinger & Associates. Дана стаття розповсюджується Tribune Media Services.
