Завершення саміту НАТО в Бухаресті противники Альянсу в Україні шумно відсвяткували, як свою перемогу. Увійшовши в раж, вони якось не помітили, що в сусідній країні, чию позицію вони так завзято відстоювали, особливої радості навіть від присутності президента Путіна в румунській столиці не відчували. Давно відомий як прокремлівський голос ведучий передачі «Постскриптум» Олексій Пушков на каналі ТВЦ із жалем констатував, що питання прийому України й Грузії до НАТО вже вирішене, а на минулій зустрічі його просто відклали.
Проблема відносин України із євроатлантичними структурами обросла великою кількістю міфів і стереотипів. Одним з них, і улюбленим для деяких наших політиків відомої політичної орієнтації, є нескінченно повторюваний, як заклинання, міф про переваги нейтрального статусу для нашої країни. При цьому бездумно повторюються сентенції, підкинуті російськими політологами та парламентаріями типу Затуліна. Та й доморослі любителі поговорити на теми нейтралітету не часто заглядають у святці, й тому регулярно потрапляють у цікаве становище на телеекранах. То вони плутають членство Іспанії в НАТО та Європейському союзі, то виключають з Альянсу Францію. Свідомо замовчують той факт, що в нейтральних країнах, таких, як Фінляндія й Швеція, дедалі сильніше відчувається бажання юридично оформити свої відносини з НАТО, адже де-факто вони вже давно інтегровані й тісно працюють з військовими структурами блоку. Минулого тижня зайняв посаду новий міністр закордонних справ Фінляндії Александер Стубб. Виступаючи в ефірі «Фінської радіомовної компанії» (YLE), він заявив, що негативне ставлення Росії до розширення НАТО зашкодить можливому вступу Фінляндії до цієї організації. Ще 2002 р. представники міністерства оборони Фінляндії офіційно оголосили, що збройні сили країни цілком відповідають стандартам НАТО й готові до вступу в Альянс. Подібні настрої дедалі сильніше проявляються і в Швеції. Один із кандидатів у президенти США від Демократичної партії сенатор Барак Обама на слуханнях у сенаті в зв’язку із затвердженням кандидатури Барбари Барретт на посаду нового посла у Фінляндії заявив, що Фінляндія незабаром може зробити крок до членства в НАТО, й США повинні будуть підтримати фінський народ і уряд у досягненні цієї мети. Можна з великою часткою впевненості стверджувати, що нейтральні скандинавські країни приймуть до НАТО навіть без проходження ними процедури MAP — Membership Action Plan, відомої у нас як ПДЧ.
Проте міф про можливий нейтральний статус України досі живе, і проблема потребує детального розгляду.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ
Нейтралітет (нім. Neutralitet, від лат. neuter — ні один, ні другий), у міжнародному праві — політика неучасті у війні, а в мирний час — відмова від участі у воєнних блоках. Нейтральна держава має право на недоторканність її території, громадян, які не беруть участі у воєнних діях воюючих сторін, і майна, що не належить до військової контрабанди.
Цікаво, що в міжнародному праві юридично зафіксовані права й обов’язки нейтральної держави під час війни. Вони регламентовані п’ятою та тринадцятою Гаагськими конвенціями 1907 р. про права й обов’язки нейтральних держав у разі сухопутної війни й у разі морської війни відповідно. Сучасне розуміння нейтрального статусу полягає в тому, що територія нейтральної країни не може бути використана як театр воєнних дій. У свою чергу, нейтральна держава зобов’язана захищати свій нейтралітет від порушень, при цьому протистояння силою подібним спробам не може розглядатися як ворожий акт стосовно будь-якої держави. За Женевськими конвенціями 1949 р., нейтральна країна може виступати в ролі покровительки, що сприяє застосуванню конвенцій, тобто, може, зі згоди воюючих сторін, посилати санітарні формування для надання допомоги особам, взятим під заступництво воюючих держав відповідно до Женевських конвенцій.
Звернемо увагу, що відповідні конвенції описують права й обов’язки нейтральних держав у період воєнних дій і тільки. Способи поведінки таких держав у мирний час не кодифіковані, як і сам нейтральний статус. При цьому розуміння нейтралітету в різних країн відрізняється. Більше того, воно постійно трансформується під впливом різних чинників, які країни та їхні уряди повинні враховувати. Найчастіше країни ставали нейтральними на підставі міжнародних документів. Декларацією Віденського конгресу 1815 р. Швейцарія була оголошена «вічно нейтральною», 1955 р. було ухвалено федеральний конституційний закон про нейтралітет Австрії. При цьому австрійський нейтралітет базується на Державному договорі, укладеному чотирма державами-переможницями у Другій світовій війні 15 травня 1955 р. На міжнародній конференції в Лондоні 1867 р. між Росією, Великою Британією, Францією, Прусією й низкою інших держав було підписано договір про нейтральний статус Люксембурга. Нейтралітет Бельгії встановлювався за Лондонськими договорами 1831 й 1839 рр.
Формально ніяких підтверджувальних документів для оголошення країни нейтральною не потрібно. Достатньо односторонньої декларації, та й вона необов’язкова. Відповідно, міжнародне визнання нейтрального статусу в мирний час не обумовлене, й будь-яка держава може його визнавати, чи ні. Історія знає досить багато випадків, коли нейтральні країни, статус яких було навіть закріплено в міжнародних договорах, зазнавали нападу й окупації. Так сталося з Бельгією й Люксембургом 1914 р., Норвегією, Данією, державами Балтії 1940 р., Фінляндією 1939 р. У період Другої світової війни Швеції довелося піти на істотне порушення свого нейтралітету й пропустити через свою територію війська гітлерівської Німеччини. Після 1945 р. Бельгія й Люксембург відмовилися від свого нейтрального статусу й вступили до НАТО.
Таким чином, нейтралітет, навіть закріплений у міжнародних договорах, не дає імунітету від порушень суверенітету й територіальної цілісності. Виняток типу Швейцарії та Ірландії лише підтверджує цей невеселий висновок. Саме тому в нейтральних країнах зростає розуміння того, що в найближчій перспективі вони не зможуть забезпечити самостійно свій статус. А нас закликають йти за ними. Постає запитання: куди? До НАТО разом із ними? І взагалі, який нейтралітет мається на увазі: Фінляндії, Австрії чи Туркменістану. Адже між ними є істотні відмінності. Виникає підозра, що багатьох у нас влаштував би саме останній варіант, щоб надійно відгородитися від вимог демократизації країни й суспільства при вступі до НАТО.
ОБОРОНА В УСІХ НАПРЯМКАХ
Нейтральні країни Європи, а саме на них найчастіше вказують наші прихильники такого статусу України, межують, за винятком Фінляндії, з дружніми державами. Проте витрати на оборону в нейтралів не менші, а більші, ніж у членів НАТО, співставних з ними за територією й населенням. Чисельність армії у них, на перший погляд, невелика, але слід врахувати розгалужену й добре поставлену систему підготовки та перепідготовки в запасі. Достатньо сказати, що у Фінляндії чисельність збройних сил становить приблизно 32 тис. осіб., загальний резерв становить 485 тис. осіб. Якою є підготовка фінських резервістів, відчула на собі Червона Армія під час Зимової війни 1939—1940 рр. Варто також врахувати особливості театру воєнних дій. Австрія, Швеція, Фінляндія й Швейцарія мають зручний для оборони рельєф: лісисту й гірську місцевість, уже давно добре укріплену з інженерного погляду. У нашої країни ситуація прямо протилежна, обороняти її набагато складніше.
Згадані країни витрачають на оборону від 1,5% до 3% ВВП. Україна прагне також останньої цифри. Однак їхній ВВП більший за наш мінімум на порядок, та й структура військових витрат абсолютно інша. У них кошти витрачаються на озброєння й бойову підготовку, у нас левову частку забирає грошове утримання військовослужбовців і пенсії відставників. Австрія й Швейцарія не мають морського узбережжя, для нас же його охорона й оборона набуває життєво важливого значення. Континентальний шельф Чорного та Азовського морів має великі запаси газу та нафти й також може стати об’єктом ворожих намірів. А флот — це не лише й не стільки кораблі, скільки авіація й інша важлива інфраструктура. І тут нам треба практично все починати заново. Говорити про те, що ми наразі й у найближчому майбутньому спроможні забезпечити оборону за всіма азимутами, просто неможливо.
І останній довід прихильників нейтрального статусу: нам ніхто не загрожує. По-перше, за словами англійського прем’єра Генрі Пальмерстона, в Англії немає вічних друзів і заклятих ворогів. І це справедливо стосовно будь-якої країни. Ніхто не може прогнозувати, як поводитимуться наші сусіди. Останні заяви російських політиків від міністра закордонних справ до начальника Генерального штабу, а, можливо, й президента Путіна, результати слухань у Державній думі на дуже оптимістичну хвилю не налаштовують. По-друге, в світі загострюється продовольча криза, й перспектив виходу з неї не видно. Наші чорноземи вже зараз привертають до себе підвищену увагу, яка легко може трансформуватися в загрозу національній безпеці. До цього слід додати не менш гостру ситуацію з водою. За прогнозами ООН та інших авторитетних організацій, дефіцит прісної води найближчим часом може викликати набагато гостріші конфлікти, ніж проблеми з енергоресурсами. Наші ріки теж кимсь враховуються. Століттями Україна привертала жадібні погляди, й немає підстав думати, що це становище істотно змінилося. Ігри в нейтралів у такій обстановці виглядають недоречними й небезпечними. Адже не в кульки у Верховній Раді граємо.
