Раніше багато хто розповідав давнішній радянський анекдот, де згадувалася Центральноамериканська держава Гондурас. Напевно, через віддаленість і малу популярність назва цієї країни була використана доморослими дотепниками. Хоча іспанською hondura буде всього лише «глибина». Згідно з легендою, так назвав країну Христофор Колумб під час свого четвертого плавання.
Через проблеми з юстицією деякий час у Гондурасі жив американський письменник О. Генрі. Пізніше він зобразив країну в своєму збірнику «Королі та капуста». Саме там з’явився термін «бананова республіка». І тепер плоди цієї трав’янистої рослини нарівні з кавою є найважливішою статтею експорту Гондурасу. Країна бідна, практично всю свою історію потерпає від нескінченних військових переворотів. І ось нещодавно глава держави Мануель Селайя був висланий до Коста-Ріки військовими.
Причиною виступу військових стало бажання Мануеля Селайя провести референдум для скасування обмеження на повторне балотування діючого президента. Бажання провести референдум наразилося на сильну опозицію, зокрема, й серед членів Ліберальної партії, до якої належить президент. З його боку багато хто побачив замашки диктатора, бажання залишитися при владі після закінчення терміну мандата в січні 2010 р.
Політика Мануеля Селайя не відрізнялася послідовністю. Прийшовши до влади з популістськими, але правими гаслами, він досить швидко зіткнувся з проблемами глибокого реформування країни, насамперед проведення аграрної реформи. Нічого цього президент не зробив. Гондурас за масштабами злочинності посідає одне з перших місць у світі. Банди «марас», у яких перебуває від 40 до 100 тисяч людей, перетворили країну на основний транзитний вузол з доправлення наркотиків з Південної Америки до США. Економічна розруха насамперед пов’язана з бандитським свавіллям.
Криза швидко перейшла у фінансову. І тоді Мануель Селайя наслідував приклад своїх колег з Болівії й Еквадору. Гондурас приєднався до створеної з ініціативи президента Венесуели Уго Чавеса Боліваріанської альтернативи для народів нашої Америки (ALBA). Нафта полилася до Гондурасу рікою за пільговими цінами. Але Мануеля Селайя мало що об’єднувало з колегами по блоку.
У Венесуелі будуються заводи, дороги й дешеве житло, що забезпечує Уго Чавесу досить значну підтримку. У Нікарагуа та Болівії ліві правителі досягли помітного поліпшення ситуації в освіті й охороні здоров’я. Досить амбіційні проекти в економіці й соціальній сфері заплановані й здійснюються з венесуельською допомогою в Еквадорі. Гондурас нічим подібним похвалитися не може. У сільській місцевості чиновники, як раніше, захоплюють землі селян. Минулого року криваві зіткнення на цьому грунті відбувалися неподалік від міста Трухільо. Влада дивиться на це крізь пальці.
У зв’язку з падінням цін на нафту й світовою економічною кризою фінансовий потік з Каракаса дещо зменшився, що одразу позначилося на дуже бідній країні. Тому Мануель Селайя вирішив провести референдум і спробувати знову стати президентом. А потім за прикладом венесуельського колеги збільшити термін повноважень і т.д. Алгоритм подібного закріплення при владі практично всі держави Латинської Америки знають зі своєї історії. Проведення референдуму не було погоджено з Національним конгресом (парламентом) і вже тому було незаконним.
Авторитарні намагання Мануеля Селайя наразилися на опір не лише опозиції, а й армії. Її командування категорично виступило проти проведення референдуму й відмовилося його забезпечити організаційно. У відповідь президент звільнив главу Генштабу та прийняв відставку міністра оборони. Перший з них звернувся до Верховного суду, який це рішення скасував і назвав проведення референдуму незаконним. На що Мануель Селайя сказав, що не збирається виконувати постанову Верховного суду й проводити референдум. Після чого очолив демонстрацію, що захопила надруковані для референдуму бюлетені.
Дії президента після рішення Верховного суду були незаконними, і його висилання стало своєрідною формою захисту конституції. Цікаво, що голова парламенту й лідер Ліберальної партії Роберто Мічелетті, який очолив країну, сказав: «Якщо Селайя схоче повернутися до країни без підтримки пана Чавеса, ми приймемо його з розпростертими обіймами». Іншими словами, Мануеля Селайя формально не скинули.
Те, що відбулося в Гондурасі, викликало негативну реакцію не лише в країнах Латинської Америки, а й у Вашингтоні. Проти виступив і Європейський Союз. Найбільше хвилювався Уго Чавес. Його армія в черговий раз була приведена в бойову готовність, і венесуельський каудільо навіть погрожував воєнним вторгненням до Гондурасу. Одночасно, Венесуела припинила постачання нафти до Гондурасу. Воно й зрозуміло. Не можна виключити такого в самій Венесуелі, як це було 2002 року. Жорстку позицію зайняла й Організація американських держав (ОАД). Генеральний секретар ОАД Хосе Мігель Інсульса зробив на засіданні у Вашингтоні 1 липня заяву про те, що очолювана ним організація «збирається припинити» членство в ній Гондурасу. У відповідь заступник міністра закордонних справ нового правлячого угруповання Марта Альварадо заявила, що Гондурас «відмовляється визнавати статут ОАД» і виходить з цієї організації «з негайними наслідками».
Реакція латиноамериканських країн цілком зрозуміла. Вона викликана страхом військових переворотів. Для членів ОАД велике значення має Демократична хартія. Будь-яка держава, де силоміць усувають уряд від влади, автоматично потрапляє в дипломатичну ізоляцію. Вашингтон не хоче, щоб переворот, що відбувся, пов’язувався з його можливими діями. Тому президент Барак Обама та державний секретар Гілларі Клінтон виступили за «діалог між сторонами-супротивниками».
Однак хунта в Гондурасі не збирається відступати. Вихід з ОАД є наочною ілюстрацією цього. Спроби прихильників Мануеля Селайя влаштувати демонстрації не отримали масової підтримки й були рішуче припинені, що свідчить про певну внутрішню консолідацію навколо нової влади.
Те, що відбулося в Гондурасі, збіглося в часі з двома знаковими подіями. Зовні вони не пов’язані, але певною мірою відображають новий тренд розвитку Латинської Америки. На дострокових виборах в Аргентині, під час яких наполовину оновилася нижня палата парламенту, палата депутатів і на третину верхня, сенат, нищівної поразки зазнав пропрезидентський блок «Фронт за перемогу». Спочатку вибори були заплановані на жовтень, однак президент Крістіна Кіршнер перенесла їх на 28 червня для оновлення парламенту й вживання невідкладних заходів для подолання економічної кризи. Опитування свідчили про стійке падіння рейтингу президента та її блоку за останні місяці, тому Крістіна Кіршнер вирішила зіграти на випередження. Характерно, що чоловік президента й сам колишній президент Нестор Кіршнер не потрапив до парламенту, програвши харизматичному мільйонеру Франсіско де Нарваесу, котрий представляє опозиційний «Союз-ПРО».
Перерозподіл сил у Аргентині означає неминучий відхід від лівої моделі управління економікою, що базується на жорсткому державному контролі, націоналізації ключових галузей і зловживанні адміністративними методами. Зміни обов’язково позначаться й на зовнішньополітичному курсі країни.
У досить близькій від Гондурасу Панамі 1 липня почав виконувати свої обов’язки обраний 3 травня президент Рікардо Мартінеллі. Мультимільйонер, власник мережі супермаркетів позиціонує себе як правий. У Панамі при попередньому президентові лівий поворот був не таким глибоким, як, наприклад, у Нікарагуа, але мав місце. І в цьому сенсі Панама не виокремлювалася з низки латиноамериканських держав. Результати президентських виборів поклали цьому край.
Аргентина та Панама можуть виявитися прологом суттєвих змін на континенті. Скоро президентські вибори в Уругваї й Чилі. До цього можуть додатися вибори в Гондурасі, парламентські в листопаді поточного року й президентські на початку наступного. Хунта обіцяла їх обов’язково провести...
