Неможливо приховати той факт, що результати виборів, які відбулися минулого тижня, не надто вплинуть на нинішню політичну систему в Росії. Остаточний результат, оголошений п’ятого березня, є настільки ж свідченням планів і намірів влади, наскільки й віддзеркаленням громадської думки. Можливо, результат можна використати для аналізу того, як той чи інший губернатор намагається підлабузнитися до Кремля, але самі по собі цифри не мають жодного емпіричного значення.
З другого боку, нещодавні вибори позначили рух Росії до нового етапу політичного, соціального й економічного розвитку. На цьому дуже важливому перехресті досить складно з упевненістю заявити про порядок денний президента Путіна або про те, якими будуть пріоритети держави.
Упродовж усього передвиборного циклу, що тривав більшу частину останнього півріччя, російська влада отримала від російського суспільства безліч сигналів, які одночасно є й важливими, й різноспрямованими. Існує потреба у відновленні демократичних інституцій, і ця потреба відчувається не лише в столиці та великих містах. Існує заклик відмінити неофеодальні методи управління суспільством. Існує заклик до справжніх і ефективних антикорупційних заходів.
Також існує потреба в популістських економічних заходах і бюджетній політиці, і це було виразно продемонстровано в передвиборних статтях Путіна. Проте це відбувається в той момент, коли внутрішня й світова економічна ситуація явно вимагають різних підходів і рішень. Влада це розуміє і, як мені здається, не почувається зобов’язаною виконувати свої передвиборні обіцянки.
Повернення Путіна до Кремля не обов’язково обмежує перспективи російської політичної й економічної модернізації або можливість покращення відносин з нашими партнерами на Заході. Навпаки, прогрес у цих напрямках може бути прискорено. Але це можливо лише в тому разі, якщо закінчення передвиборної кампанії супроводжуватиметься припиненням зростання соціального напруження, конфронтаційних мітингів на вулицях і закликів до боротьби проти внутрішніх і зовнішніх ворогів. Прогрес можливий, але широкий і всеосяжний суспільний діалог є необхідною для цього умовою.
Я впевнений, що Путін і його команда розуміють це. І я щиро сподіваюся, що страхи, що охопили їх напередодні голосування четвертого березня, зараз більш-менш розвіялися й більше не провокуватимуть їхнє ведення тактики поляризації російського суспільства.
