Активна участь Німеччини в Європейському Союзі зіграла центральну роль у її повоєнній реабілітації та економічному розквіті. Довгі роки Німеччина відігравала в Європі ту ж роль, яку Америка частенько відіграє в усьому світі, — роль локомотиву, динамізм і вимогливість якого допомагають впоратися з першими ознаками спаду, доки він не ще не перетворився на справжню депресію.
Але тепер, у найбільш непідходящий момент, Німеччина повернулася до своїх націоналістичних ілюзій. Глибокі проблеми сучасної Європи стосуються кого завгодно, лише не Німеччині. Таку позицію не можна визнати ні реалістичною, ні далекоглядною. Проте закостенілі німецькі політики та коментатори наполегливо дотримуються цих саморуйнівних для Німеччини ідей.
На початку цього року, коли Німеччина ще відмовлялася брати участь у заходах щодо порятунку, національна газета з найбільшим накладом, Bild, висловила пропозицію, щоб Греція продала Акрополь, аби розплатитися зі своїми кредиторами на облігаційному ринку (за оцінками, продаж цієї культурно-історичної пам’ятки міг би принести до 140 млрд. доларів). Один із старших членів партії федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель запропонував виставити на аукціон кілька грецьких островів у Егейському морі. Проведене в той же час опитування газети Bild показало, що більшість німців висловлюється за виключення Греції із зони євро.
Після періоду напруженості, який ішов за возз’єднанням Німеччини, країна вжила рішучих заходів для відновлення своєї конкурентоспроможності та подальшого зростання. В результаті справи тут ідуть набагато краще, ніж у решті країн Європи. Німеччина може похвалитися низьким рівнем фінансового дефіциту та значним перевищенням вартості експорту над імпортом. Проте її економіка дуже залежить від експорту, і якщо її європейські покупці (а саме вони і є основними споживачами її експорту) не зможуть дозволити собі набувати товари німецького виробництва, Німеччина може не впоратися з ситуацією. Німецькі банки видали мільярдні кредити Греції та іншим країнам Європи, що перебувають у скрутному становищі. Але якщо ситуація швидко не виправиться, ці суми, ймовірно, доведеться списати.
Вклад Німеччини в стимулювання світової економіки непропорційний її досягненням. Німеччина ж вважала за краще просто користуватися всіма перевагами такого піднесення, не вкладаючись у нього, як це робили, наприклад, американці та китайці, використовуючи прийом бюджетного стимулювання. Зараз Німеччина повинна зрозуміти, що відповідальність за проблеми, пов’язані з єдиною європейською валютою, в основі яких лежить відсутність єдиної податково-бюджетної політики на правовій основі, що створило можливість для Греції та інших країн прийти до дефіциту, який вони взагалі не можуть собі дозволити, лежить на всіх творцях зони євро. І Німеччині в їхньому числі належить далеко не останнє місце.
Німеччина не хоче прислухатися до менш красивих аспектів цієї історії, і її керівники не квапляться розповідати їй про них. Довгі місяці Ангела Меркель чинила опір всім закликам інших європейських керівників і Вашингтона бути дійсно європейським керівником. Коли ж, нарешті, Німеччина погодилася брати участь у фінансуванні заходів для порятунку — під загрозою банкрутства в масштабах континенту — економічні проблеми Європи погіршилися настільки, що Німеччині та іншим країнам довелося викласти набагато більші суми.
Країни, економіка яких сьогодні зазнає найбільших труднощів — Греція, Іспанія, Португалія та Італія — несуть повною мірою відповідальність за цю ситуацію. Під час свого штучного піднесення вони занадто марнотратно поводилися з коштами. Вони не змогли реформувати свої жорсткі та неефективні ринки праці й стримати зростаючі витрати на заробітну платню, які додатково знижують їхню конкурентоспроможність. Решта країн Європи, у тому числі й Німеччина, повинні були раніше зажадати від них вжиття заходів. Але вони цього не зробили.
Оскільки для членів зони євро виключено вирішення проблем шляхом девальвації, довелося змусити країни Європи з великим дефіцитом сильно підвищити податки і значно скоротити витрати, аби приборкати нестримно зростаючий дефіцит і припинити паніку на облігаційних ринках. Але, при всій необхідності подібних заходів, таке сильне скорочення витрат зв’язане з дуже високим ризиком глибокого спаду на всьому континенті, який може настати цього року, якщо Німеччина не компенсуватиме його активною стимуляцією зі свого боку. Ми сподіваємося, що міністр фінансів Тімоті Гейтнер (Timothy Geithner) нагадає офіційним особам Німеччини про це під час свого візиту до Берліна, який відбудеться в четвер.
Замість того, щоб продовжувати збільшувати витрати, Німеччина сьогодні готує багатобічну програму зі значного скорочення видатків. Враховуючи її складну історію, ми можемо зрозуміти страхи Німеччини перед дефіцитним витрачанням та інфляцією. Проте саме тепер аскетичне самообмеження німців, скоріше за все, несприятливо відіб’ється на зароджуваному процесі відновлення європейської економіки, і на процвітанні самої Німеччини. Це ще одна неприємна істина, яку Ангела Меркель повинна повідомити своїй партії і своєму народові.
