Усі справжні патріоти Батьківщини можуть радіти: у нашої держави з’явився власний англомовний міжнародний телеканал для передачі новин. Тобто наше російське CNN, наша слов’янська, православна Al-Jazeera!
Щоправда, з першого ж дня все якось не залагодилось: в ефір, звичайно, канал вийшов, але, пропрацювавши добу, зламався. Офіційна версія — через зловмисників-хакерів, які при першій же можливості зіпсували государеве телебачення. Неофіційна версія — через непрофесіоналізм співробітників.
Треба сказати, що західні журналісти, які подивилися передачі каналу в режимі технічного мовлення (а він у такому вигляді доступний уже з вересня), були вражені його непрофесіоналізмом — на фоні «звичайного» російського телебачення, яке, за міжнародними критеріями, робиться цілком якісно. Але це вони, звичайно, через заздрість.
Канал так чи інакше полагодили, і він знову вийшов в ефір. Коштує це задоволення нашому уряду приблизно 30 мільйонів доларів. Очолює його мила дівчина — Маргарита Симоньян, якій 25 років. І близько п’яти сотень співробітників удень і вночі працюють під її мудрим керівництвом на славу Батьківщини. Коротше кажучи, все робиться в кращих традиціях російської класики — від Гоголя до Салтикова-Щедріна.
Якщо ж говорити серйозно, то засновники проекту просто не зрозуміли, в яку гру вони збираються грати. Справді, з появою каналу Al Jazeera було поставлено підсумнів інформаційну монополію західних телевізійних концернів — CNN, BBC World, Sky News, Fox News та ін. Однак успіх арабських журналістів було забезпечено зовсім не тим, що вони протиставили американській пропаганді свою власну. Навпаки, Al-Jazeera, технічно перебуваючи в Катарі, не є органом місцевого уряду. У її штаті майже немає жителів цієї країни, а передачі не підлягають державній цензурі. Кинути виклик американцям Al Jazeera змогла саме тому, що одночасно довела своюнезалежність від арабських лідерів, регулярно піддаючи їх критиці, надаючи слово представникам Ізраїлю та відверто орієнтуючись на західний стиль журналістики. Саме тому в ізраїльських правих колах діяльність телеканалу викликала лють і майже паніку. Тупої антиізраїльської та антиамериканської державної пропаганди на Близькому Сході було й раніше більше ніж достатньо, а такого — ще не бачили. Арабська публіка кинулася дивитися канал якраз тому, що там критикували місцеві режими. Раніше подібну інформацію можна було отримати лише з західних джерел. Але тепер інтерес до них різко скоротився.
Іншим альтернативним по відношенню до CNN проектом є TELESUR, заснований на венесуельські гроші в Латинській Америці. Проект задуманий як континентальне телебачення іспанською мовою. Хоч адміністрація Уго Чавеса є основним спонсором, творчий склад підбирається з різних країн, і міжнародна експертна група стежить за збереженням журналістської незалежності. Лідером експертної команди є відомий англійський письменник і драматург Тарік Алі, який наполягає, що проект відбудеться лише в тому разі, якщо кореспонденти каналу матимуть можливість критично оцінювати діяльність Чавеса у Венесуелі. Утім, тут є велика різниця порівняно з арабськими країнами, і навіть з Росією. У Венесуелі й без того більша частина телеканалів належить опозиції, і вони щодня ведуть проти президента інформаційну війну. Державне телебачення досить слабке — і за рівнем журналістики, і за технічною якістю. Так що Чавес, даючи можливість працювати незалежному (але не ворожому) телеканалу, нічим не ризикує. Гірше вже не буде.
Ідеологи проекту говорять, що вийде іспаномовна Al Jazeera. Що вийде, стане ясно через рік-другий, покиTELESUR, незважаючи на всі зусилля його творців, являє собою досить провінційний, регіональний проект, не маючи ні міжнародної кореспондентської мережі, ні доступу на інформаційні ринки Європи, хоч у перспективі він міг би завоювати тут чималу аудиторію: все ж таки іспанська мова зрозуміліша за арабську. Найближчим часом вийде на європейські ринки й англомовна Al-Jazeera.
У подібній ситуації не зрозуміло, хто дивитиметься пропагандистські ролики російського уряду англійською мовою. А головне, кому потрібна така кількість інформаційних повідомлень з Росії, якщо влада сама докладає неймовірних зусиль, щоб у країні нічого не відбувалося? Наша власна Al-Jazeera могла б скластися лише як незалежний міжнародний канал РОСІЙСЬКОЮ мовою, доступний десяткам мільйонів глядачів у Прибалтиці, Україні, Казахстані, Білорусі, не говорячи вже про мільйони російськомовних людей, розкиданих по всьому світу. Потреба в такому проекті об’єктивно існує. Але є дві проблеми. По-перше, він жодним чином не збігається з пріоритетами вітчизняного начальства. І, по-друге, він повинен буде працювати, а не освоювати гроші.
Остання вимога робить такий проект принципово нездійсненним у сучасній Росії.
