Багато кому здається, що зовнішньополітичні позиції Обами та Маккейна зблизилися — однак відмінності між ними залишаються фундаментальними.
Після того як стало зрозуміло, що кандидатом у президенти від Демократичної партії стане Барак Обама, в листопаді американцям доведеться обирати між двома полярно протилежними лідерами. Але яка різниця іншому світу, оберуть американські громадяни своїм наступним президентом Обаму чи Маккейна?
З одного боку, існує думка, неначе відмінності між ними не дуже великі. Американська зовнішня політика визначається не якоюсь однією особою, а структурними чинниками, на які не може вплинути навіть президент. У ті часи, коли американці відчували себе сильними, спроможними і впевненими, вони проводили експансіоністську та ідеалістичну зовнішню політику. Це відноситься до часів президентства Гаррі Трумена і Джона Кеннеді, а також Рональда Рейгана, Білла Клінтона і також, напевно, до часів першого президентського терміну Джорджа Буша-молодшого.
Якщо американці, навпаки, відчувають себе невпевненими та збіднілими і одночасно вимагають неможливого від своєї армії, тоді американські політики приділяють більше уваги власній країні й шукають дипломатичні компроміси за кордоном. Подібну стриману політику проводили Дуайт Ейзенхауер, Річард Ніксон, Джиммі Картер і Джордж Буш-старший, батько нинішнього президента.
Зараз американська економіка перебуває в стані рецесії, армія зав’язла в Іраку, а понад три чверті американців переконані в тому, що країна рухається в помилковому напрямі. За цих обставин слід би чекати, що черговий президент також буде вимушений проводити стриману зовнішню політику.
Однак всупереч цій структурній неминучості восени американці опиняться перед принциповим зовнішньополітичним вибором. Щоправда, стосовно намірів обох кандидатів ще існує деяка невизначеність — Обама не може пред’явити довгого списку зовнішньополітичних рішень, а табір Маккейна глибоко розколений на реалістів і неоконсерваторів. Проте за трьома пунктами вже зараз простежується кілька центральних розходжень.
Ірак. Останнім часом багато експертів затверджує, що розходження в іракській політиці в двох кандидатів менш значні, ніж вважає більшість спостерігачів. Адже Маккейну також доведеться скорочувати американський контингент в Іраку, оскільки його нинішню чисельність підтримувати протягом тривалого часу неможливо. А Обама не зможе здійснити швидке виведення військ, оскільки для стабілізації становища в країні присутність американської армії необхідна. Навіть якщо ця аргументація має під собою грунт, розходження між Обамою та Маккейном фундаментальні. У відході з Іраку до завершення стабілізації країни Маккейн бачить капітуляцію. Обама розглядає витрати, що супроводжують масштабну й довготривалу військову присутність, як несумірні. Якщо безпека в Іраку підвищуватиметься й надалі, розходження між Маккейном і Обамой можуть поменшати. Однак, якщо насильство знову набере колишніх масштабів, вибір між Маккейном і Обамой матиме для Іраку дуже важливі наслідки.
Іран. Обама стоїть на тому, що США повинні вести переговори з Іраном — у рамках процесу, який ініціювали країни, що володіють правом вето в Раді Безпеки ООН, та Німеччина. Він також виявляє готовність шукати контакти з Іраном на двосторонній основі. На відміну від нього, Маккейн не почне жодних прямих переговорів, доки Іран не виконає міжнародні умови, до яких належить і припинення збагачення урану. Крім того, Маккейн уже давно заявляв: «Єдине, що було б гірше нападу на Іран, це Іран з ядерною зброєю». Щоправда, Обама також підтримує посилювання санкцій. Однак він зазначає, що всього лише зробив би все можливе, щоб запобігти атомному озброєнню Ірану. Ця відмінність, що здається незначною, може виявитися вирішальною під час вибору між превентивним ударом і відмовою від неї.
Росія. Один із найзначніших аспектів передбачуваної зовнішньої політики Маккейна — це його антиросійська позиція. Він охоче її демонструє, натякаючи на Джорджа Буша. Той після зустрічі з Путіним сказав: «Я подивився цій людині в очі, і побачив його душу». Маккейн, навпаки, каже, що в очах Путіна він побачив усього лише три букви — КДБ. Якщо ж конкретно, то Маккейн запропонував виключити Росію з «Великої вісімки» і заснувати Союз демократичних держав, що не включатиме Росію.
Політика Обами щодо Східної Європи також не користувалася б особливою популярністю в Кремлі, оскільки він, наприклад, підтримує незалежність Косово й розширення НАТО. Однак він виступає за діалог із Росією і наполягає на тому, що розв’язання глобальних проблем, наприклад, нерозповсюдження зброї масового знищення та збереження клімату, може бути ефективним лише за умови співробітництва з Москвою.
Крім цих і деяких інших розходжень, зовнішньополітичні стратегії Обами та Маккейна мають багато спільного, наприклад, щодо поводження з військовополоненими та іммігрантами або політики щодо збереження клімату. Жодної з цих схожостей не існувало б, якщо республіканці замість Маккейна обрали іншого кандидата. Проте незважаючи на всі структурні обмеження, обидва кандидати в президенти по-різному підходять до великих світових проблем. Вибір між ними — це справа американців, але наслідки відчує на собі весь світ.
