Останніми кількома тижнями європейські уряди зазнають зростаючого тиску на користь виконання ними однієї iз найосновнiших функцій державного управління, а саме, забезпечення поставок природного газу на свої національні ринки. Не тільки країни Центральної і Східної Європи, але також і країни Середземноморського басейну, наприклад, Італію, дедалі більше змушують до економії витрат природного газу в промисловості. Політичні амбіції, тероризм і навіть кліматичні умови сьогодні загрожують перспективам енергетичної безпеки більшості країн — членів Європейського союзу (ЄС), а також й інших країн.
Першого січня нинішнього року російська компанія «Газпром» скоротила обсяг поставок природного газу до країн — членів ЄС трубопровідною системою України. По суті, суперечка між третіми країнами напряму торкнулася ряду держав — членів ЄС. У більш пізній час — цього разу, можливо, внаслідок кліматичних умов — поставки природного газу знов були обмежені.
Ця нестача стала відчутним свідченням інституційної недолугості європейських структур енергетичної безпеки. Громадяни країн, що постраждали від нестачі природного газу, чекають від ЄС ефективної реакції. Проте до цього часу відповідні уряди не змогли адекватно відреагувати, тому що в Європі немає потрібних договірних документів.
Тут треба наголосити, що енергетична безпека є фундаментальним питанням: скорочення або припинення поставок енергоносіїв призводить до економічного розбалансування і викликає втрати в усіх секторах. Зацікавлені уряди зобов’язані захистити своїх громадян і свою промисловість від такого сценарію. У той же час ми цілком усвідомлюємо, що за безпеку треба платити, і що вона є цінною сама по собі.
Ми не можемо залишатися беззахисними або ізольованими в цій, дедалі загрозливій, ситуації. Довготривалі стратегічні інтереси країн — членів ЄС потребують нової ініціативи. У Європі поширено відчуття, що країнам ЄС потрібно діяти солідарно: зрештою, цей альянс є засобом поглиблення економічної кооперації. Проте сфера енергетичної безпеки не належить до компетенції ЄС. Це парадокс. 1950 року великий процес європейської інтеграції розпочинався зі стратегічно важливого на той час сектора вугільної енергетики, що згодом привело до створення Європейського співтовариства вугілля і сталі. Кількома роками пізніше було створено Європейське співтовариство атомної енергії, «Євроатом». Таким чином, проблеми енергетичної безпеки лежать у самому центрі процесу європейської інтеграції. Нам потрібно пам’ятати про цю спадщину.
До сьогоднішнього дня діяльність ЄС у сферах, що стосуються енергетичної безпеки — наприклад, безпеки постачання природного газу — була ринково-орієнтованою і слугувала головним чином справі створення єдиного ринку природного газу. Малося на меті зробити цей ринок більш безпечним. Труднощі, проте тут полягають у тому, що ЄС приймає половинчасті рішення, спрямовані на лібералізацію ринку — мета, яку цілком правильно ставить Європейська комісія, — наголошуючи одночасно, що завдання ефективного забезпечення енергетичної безпеки лежить на урядах країн — членів ЄС.
Мені уявляється, що давно на часі запропонувати вжити спільних заходів, щоб упоратися не тільки з поточними, але також і з майбутніми ви кликами. Ось чому я хочу запропонувати нашим партнерам в ЄС і НАТО укласти договір про енергетичну безпеку. Це стало б знаком солідарності всіх сторін, об’єднавши їх перед лицем будь-якої енергетичної загрози, спровокованої припиненням або скороченням поставок, що може статися внаслідок природних катастроф, порушення роботи систем розподілу і постачання або політичних рішень постачальників енергоносіїв.
Такий договір про колективну безпеку міг би засновуватися на формулах, що є у Вашингтонському договорі 1949 року, який передбачав ефективну співпрацю, або — на положеннях зміненого Брюссельського договору, яким 1948 року було створено Західноєвропейський Союз.
Європейський договір про енергетичну безпеку, укладений на такій основі, міг би стати реальним інструментом, який забезпечив би необхiдну нам впевненість, а також безпеку в кризових ситуаціях. Ось чому важливо, щоб в цьому договорі були чітко і твердо прописанi гарантії, засновані на девізі мушкетерів «Один за всіх — і всi за одного».
Наш президент порушує це питання сьогодні в Вашингтоні і незабаром презентує ініціативу, яка розширить цю ідею. Здається очевидним, що Європа і надалі залишатиметься залежною від зовнішніх джерел енергоносіїв. Я переконаний, що останні — безпрецедентні — скорочення поставок природного газу до країн — членів ЄС під час однієї з найсуворіших за останні роки зим створили нам досить ускладнень, аби підштовхнути до сміливих і рішучих дій. Договір про енергетичну безпеку дав би нам засоби і способи забезпечення стабільності та безпеки, про яку ми всі мріємо.
