Хоча нині лівійці святкують першу річницю революції, яка скинула Муаммара Каддафі, вони дедалі частіше незадоволені своїми новими лідерами. Лівійці нарікають, що тимчасовий уряд, відомий як Національна перехідна рада (НПР), діяв не досить швидко для очищення уряд від високопосадовців Каддафі та їх переслідування чи для стримування міліції, яка повалила його режим.
Попри те, що НПР було створено задля реалізації вимог лівійців, їй бракує технічних можливостей і часу, необхідних для реалізації цього перед виборами, які попередньо призначені на наступне літо. Поставши перед такими труднощами, вона має зосередитися на незначній кількості важливих ініціатив, перш ніж передати владу обраному урядові.
Політичний досвід ніколи не був необхідною умовою для членства в НПР. Одного з представників призначили до Ради, тому що він дезертирував зі своїм винищувачем МіГ 20 років тому. Інші члени раніше були політичними в’язнями чи висланими з країни дисидентами.
Недосвідченій у мистецтві політики НПР часто бракує завбачливості, необхідної для ухвалення важливих рішень. Впродовж восьми місяців революції минулого року НПР була зосереджена на скиненні Каддафі, здобутті міжнародного визнання і забезпеченні доступу до заморожених лівійських активів. Ці завдання залишали мало ресурсів для планування майбутнього Лівії після Каддафі. Зараз у НПР просто немає людських ресурсів задля консолідації переходу.
Лівія ніколи не була багатою на професійну бюрократію, на кшталт сусіднього Єгипту. Каддафі часто віддавав владу на відкуп муніципалітетам і громадянам у спробі обійти державних службовців, які постійно руйнували його грандіозні плани. І майже два десятиліття міжнародних санкцій не дали змоги поколінню лівійців здобути необхідні технічні навички, навчаючись в університетах Заходу.
Навіть нафтовий сектор — рятівний круг лівійської економіки, на який припадає 95% валютного доходу країни, — потерпає від нестачі професійних менеджерів. За даними американської дипломатичної пошти, оприлюдененими «WikiLeaks», «лівійці, що пропонують себе на роботу до іноземних (нафтових) компаній, часто-густо не мають формальної кваліфікації чи практичного досвіду».
Замість того, щоб вливати новий струмінь у відповідальні державні пости, під час свого 42-річного перебування при владі Каддафі просто переміщував близьких друзів по різних міністерських посадах. Його останній шеф зовнішньої розвідки Дорда Абу Зайд уособлює цю тенденцію. За час своєї 30-річної політичної кар’єри Дорда змінив багато кабінетних портфелів, від сільського господарства до економіки та муніципалітетів. Згодом Дорда обіймав посаду спікера парламенту, прем’єр-міністра та посла в Організації Об’єднаних Націй.
Нині НПР — під великим тиском необхідності пошуку компетентних і політично незіпсованих бюрократів, аби заповнити міністерства. Але це не обходить самих лівійців, які вимагають відставки прибічників Каддафі. Ім’я, що на вустах у всіх, — це голова Центрального банку Садик аль-Кабір. Решта, такі як колишній посол Лівії у Франції Омар Бребеш, були знайдені мертвими, певно, замучені міліцією, яка очолила кампанію зі скинення Каддафі.
Нестача кваліфікованих державних службовців також ускладнює для НПР проштовхування тих змін, що їх вимагають лівійці. Рада не готова випробовувати високопосадавців Каддафі, багато з яких нині — під охороною міліції, оскільки перед існуючою системою правосуддя ніколи не стояло завдання розгляду політичних справ. Такі суди проводилися в революційних судах, що були заполонені фанатиками Каддафі і діяли поза формальною судовою системою. За відсутності перспектив справедливого судового розгляду у найближчому майбутньому чиновники Каддафі сидять за гратами.
Така бюрократична інерція не влаштовує багатьох лівійців, які ще не визначилися щодо революції. Але проблема полягає не лише в нестачі спроможних державних службовців, що підрізує крила НПР. Також дуже тиснуть часові обмеження. З моменту свого створення в лютому минулого року НПР неодноразово оголошувала себе перехідним органом, який поступиться владою обраному урядові після того, як країну буде звільнено. Вибори мають намір провести не пізніше 23 червня, і Рада має менш як чотири місяці, аби підготувати Лівію до її перших вільних виборів за шістдесят років.
У результаті НПР просто не вистачаєчасу, аби здійснити зміни, на які чекає лівійський народ. Вона не в змозі розпустити численні загони міліції, які дестабілізують країну, бо не може забезпечити своїм бійцям професійної підготовки, яка, як сподіваються, стане для них стимулом повернутися до мирного життя. Це завдання ляже на плечі обраного уряду.
НПР, перед якою постало так багато дилем і в якої так мало часу, має зосередитися на незначній кількості головних питань, які можуть бути вирішені, перш ніж вона передасть владу. Раді необхідно зосередити увагу на забезпеченні певною мірою верховенства закону, а також припинити зловживання з боку міліції. Вона має поважати й захищати права особи, аби продемонструвати лівійцям, що зі свавіллям у правосудді, яке характеризувало епоху Каддафі, миритися не буде.
НПР, можливо, не в змозі розв’язати всіх проблем Лівії. Але поступове розв’язання багатьох проблем, з якими стикається країна, може полегшити тягар, який ляже на уряд, що його мають обрати шляхом всенародного голосування в червні.
Барак БАРФІ — науковий співробітник фонду «Нова Америка».
