Напередодні саміту НАТО, який відбудеться 19—20 листопада в Лісабоні, зі шпальт газет лунає критика на адресу Альянсу, зокрема деякі експерти стверджують, що в Організації Північноатлантичного договору немає стратегії і бачення майбутнього. Наскільки ця критика є обѓрунтованою і чого може очікувати Україна від цього форуму? Про це «Дню» розповідає доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ.
— По-перше, в НАТО є стратегічна концепція. Її проект підготовлено групою експертів, і цілком очевидно, що її буде затверджено на Лісабонському саміті.
По-друге, пріоритети у цій стратегічній концепції є досить новаторськими. Вони вказують на те, що НАТО змінює акцент з Європи на виклики безпеці Альянсу, які йдуть із глобалізованого світу.
Основним пріоритетом НАТО є стабілізація ситуації в Афганістані, а також розвиток цієї країни демократичним шляхом. Другим пріоритетом є Росія, якій вперше в стратегічній концепції НАТО приділяється така величезна увага.
— І чим це пояснюється?
— Вихід Росії на головні пріоритети Альянсу обумовлений поразкою Грузії в російсько-грузинській війні. Власне, самі російські експерти вважають, що 2008 року Росія воювала не з Грузією, а із Заходом. І вона отримала першу геополітичну перемогу над Заходом, перш за все, над США і їхніми союзниками по НАТО. Цією перемогою Росія фактично витіснила інтереси США з пострадянського простору і де-факто показала, що пострадянський простір є сферою впливу Росії. І тепер Росія повертається до імперської моделі розвитку своєї держави, відтак природно, що вона проводить політику відновлення домінування на своєму, як вона вважає, просторі.
Це враховують у НАТО, хоча й не говорять про це. Тому, виходячи саме з цього ключового моменту, Росія трактується в проекті нової стратегічної концепції як найважливіший стратегічний партнер Північноатлантичного альянсу. НАТО розраховує на допомогу Росії у сприянні нейтралізації глобальних викликів.
— Тобто мова фактично йде про те, що в обмін на підтримку Москви НАТО погоджується з тим, що Україна переходить у сферу впливу Росії?
— Офіційно НАТО з цим не погоджується і ніколи не визнає Україну як частину російського простору. Альянс продовжує слідувати принципу, що відносини з Росією і відносини з Україною — це абсолютно різні площини. Цією позицією НАТО вказує, що Україна самостійний суб’єкт на міжнародній арені.
Але ж сьогодні політика України зовсім інша, ніж була раніше. Вона сама відмовилася від перспективи вступу в НАТО і фактично відмовилася від тих зобов’язань, які взяли на себе країни НАТО на Бухарестському саміті щодо України. Офіційний Київ повернувся спиною до Альянсу і обличчям у бік Росії і слухає, що скаже Москва. Більше того, Україна ніяким чином не хоче показати своє зближення з Альянсом, щоб не дратувати Росії. Це підлегла сателітська політика.
Натомість декларується, що ми продовжуватимемо співробітництво з НАТО на умовах конструктивного партнерства. У міжнародній практиці це початковий етап співробітництва, як наміри не провокувати конфронтацію і розвивати відносини у конструктивному руслі. Таке формулювання конструктивного партнерства нижче, ніж особливе партнерство.
— А що може очікувати Україна від саміту, зважаючи, що український Президент заявив про важливість того, щоб у новій стратегічній концепції «такі позаблокові країни, як Україна, знайшли своє місце у створенні безпекової європейської системи»?
— Торік при підготовці концепції групою експертів були враховані пропозиції Міністерства закордонних справ України. І там дійсно була перспектива членства Україні та Грузії в НАТО. Але з приходом нової влади наше зовнішньополітичне відомство доклало всіх зусиль, щоб ці перспективи прибрати. На жаль. Я вважаю, що про Україну в цій стратегічній концепції тепер не буде сказано нічого.
— Але мені один український дипломат сказав: якщо Україна буде готовою, то одразу вступить у НАТО...
— Так, справді, дипломат сказав правильно: якщо буде готова. Але ж вона не готується. Нині питання інтеграції взагалі знято. Зараз тільки можна говорити про співробітництво на технічному чи оперативному рівні, але аж ніяк не на політичному. Якщо ми беремо участь в операції в Афганістані чи інших операціях під егідою НАТО, то постає запитання: заради чого це робити, якщо навіть не всі члени Альянсу беруть участь в операції в Афганістані.
— Можливо, й справді в нинішнього уряду є така думка: тихенько підготуватися й у відповідний момент «вскочити» в НАТО...
— Як можна «вскочити», якщо уряд запевняє, що Україна є позаблоковою країною?! Тоді виникає запитання, під що уряд реформує армію: під позаблоковий статус чи під принцип колективної оборони? Сьогодні принцип колективної оборони знятий на політичному і оперативному рівні. Тому навіщо цей досвід НАТО для реформування Збройних сил? Багато несумісних речей і запитань виникає у зв’язку зі зміною зовнішньополітичного курсу нинішньою владою. А відповідей на них з боку керівництва немає. У підсумку Україна мала перспективу інтеграції, але сама від неї відмовилася. Що стосується НАТО, то воно не змінило своїх позицій і залишає двері відкритими.
— Багато німецьких відставних генералів і деякі відставні міністри говорять про бажаність членства Росії в Альянсі. Наскільки, на вашу думку, це реально?
— Такі думки справді дуже поширені на Заході. До речі, в штаб-квартирі НАТО працювала група російських науковців, яка підготувала і направила президенту Медведєву проект пропозицій, у яких говориться про те, що Росія має домагатися членства в НАТО. Такі думки стосовно членства Росії в НАТО стають популярними у ліберальних і політичних колах у самій Росії. Але насправді це ілюзія, поки Росія вибудовує свою перспективу за авторитарною імперською моделлю. Втім, така перспектива цілком можлива, коли в Росії буде відновлено демократичний лад. А поки що в Росії немає передумов для відходу від авторитаризму або від контрольованої демократії до справжньої демократії.
— А як ви можете прокоментувати думку деяких експертів про те, що різне уявлення країн — членів НАТО про загрози може призвести до розвалу Альянсу?
— Ці експерти мають рацію. Я не хочу стверджувати, що НАТО розвалиться, адже є такий достатньо підсвідомий інтерес безпеки. Ефект парасольки безпеки НАТО діє на західних лідерів на рівні підсвідомості. Вони всі можуть критикувати НАТО, але втрачати цю парасольку ніхто, навіть німці, не хоче. Про систему європейської безпеки говорять багато, але ніхто в неї не вірить. І поки є НАТО, ніхто не хоче робити реальних кроків з її створення, тому що чогось ефективнішого, ніж євроатлантична система колективної оборони, ніхто ще не придумав. Але те, що між членами НАТО загострюються розбіжності, — факт. І перш за все у сприйнятті загроз.
Якщо НАТО дискредитує себе як оборонна безпекова структура, то реальних ефективних структур реагування на загрози на Європейському континенті не буде. І тоді всі країни Європи опиняться в ситуації невизначеності і небезпеки. Це дуже серйозний виклик. І НАТО в принципі має пам’ятати, що воно сьогодні відповідає не тільки за країн-членів, а й за всю загальноєвропейську безпеку. Тому пріоритети, які закладаються сьогодні в стратегічній концепції НАТО, наражаються на дуже серйозні ризики.
