Сьогоднішня світова економічна криза підриває переконання і підходи, вже давно впроваджені в європейську політику. Ця криза ставить під сумнів самі основи Європейського Союзу. Тому необхідно терміново зміцнити внутрішній устрій та ідентичність Європи. Необхідно підтвердити саму суть нашої європейської моделі — моделі, відкритої всередині, зовні й для всього світу.
Всередині Європа має залишатися і відкритим суспільством, і відкритою економікою. Ми повинні боротися з протекціоністськими тенденціями, які можуть похитнути самі основи європейського проекту — проекту, заснованого на «чотирьох свободах»: свободі руху товарів, людей, послуг та капіталу.
Але європейський план економічного відновлення, нещодавно затверджений Радою Міністрів ЄС, в основному зосереджений на національних заходах підтримки внутрішнього попиту. Реалізовуючи даний план, уряди повинні утриматися від спокуси перетворити національні заходи на вузькі протекціоністські схеми. Подібні дії створять загрозу підвищення рівня безробіття в Європі та інших регіонах і зроблять боротьбу з кризою набагато складнішою. Тому повернення до економічного, соціального або політичного націоналізму просто не повинно розглядатися як можливий варіант дій.
Внутрішня торгівля в ЄС становить сьогодні майже дві третини від загального об’єму торгівлі країн-членів ЄС. А сам ЄС є лідером у світовій торгівлі (18%), випереджаючи США та Китай. Навіть вільне переміщення робочої сили та людей в Європі є давно сталим і позитивним явищем: 2% громадян ЄС (тобто понад 10 млн. людей) мешкають у країні-члені ЄС, яка не є їхньою батьківщиною.
До того ж, у 2006 р. 57% європейських громадян заявили про готовність переїхати за кордон із професійних міркувань. Серед таких людей найбільш мотивованою є молодь (півмільйона молодих мешканців ЄС вже навчаються не в своїй країні).
Нинішня криза також не повинна ставати приводом для створення нових інституційних форматів, які загрожують крихкому балансу між різними інститутами ЄС — балансу, що неодноразово корегувався та пройшов випробування часом. Безумовно, криза підкреслює необхідність зміцнення інститутів та інструментів ЄС для вироблення та узгодження єдиного способу дій. Щоб створити більш сильний Європейський Союз у інституційному та міжнародному плані, необхідно повністю і остаточно затвердити Лісабонський договір.
Сьогоднішня невизначеність також не повинна стати мотивом для сумнівів у необхідності продовження й завершення процесу розширення ЄС. Розширення території свободи та демократії, миру, стабільності та благополуччя, особливо в країнах південно-східної Європи, — в інтересах кожного громадянина ЄС.
Ми маємо дати чіткий сигнал нашим сусідам на Західних Балканах про те, що їхні європейські перспективи, як і раніше, реальні, що було підтверджено главами європейських держав у 2008 р. Ми також, як і раніше, переконані в наявності стратегічних та економічних переваг від прийняття в ЄС Туреччини. Звичайно, процес вступу до ЄС залежить від готовності країни, яка приєднується, однак його не потрібно гальмувати або заморожувати.
У світовому масштабі Європі необхідно розвивати відкриту, всеосяжну та ефективну систему міжнародного керівництва. Завдяки своєму значному досвіду узгодження національних інтересів та цінностей, ЄС став уособленням принципу багатосторонніх відносин та найсильнішою нормативною дійовою особою в усіх сферах керівництва.
ЄС готовий зіграти важливу роль у побудові нової світової системи керівництва. Для цього потрібні розвиток і поглиблення стратегічних взаємовідносин із новими державами, які швидко розвиваються, такими, як Китай, Індія та Бразилія, а також із регіональними організаціями. Саме таку політику підтримує Італія, яка головує зараз у Великій вісімці. Ми повинні інтегрувати нові держави, що швидко розвиваються, в нову систему світового керівництва. Однак ці країни повинні бути готовими розділити з нами всі труднощі.
Зараз також сприятливий момент для надання нового імпульсу поточному раунду світових торгових переговорів, що проходять у столиці Катару — м. Доха. Успішне завершення цього раунду переговорів стало б найефективнішим із усіх можливих дій по боротьбі з протекціоністськими тенденціями та з поновлення зростання в світовій торгівлі.
І, нарешті, у часи економічних криз ми повинні як ніколи чітко керуватися нашими загальними демократичними цінностями — невід’ємною складовою нашої європейської ідентичності та вирішальним об’єднуючим чинником наших суспільств. Вони також є могутнім інструментом європейського лідерства в міжнародних відносинах. Європа має зіграти особливу роль у зміцненні кращого світу, в якому права людини й особиста свобода широко й повністю поважаються. Ми не повинні ухилятися від своєї відповідальності.
Карл БІЛЬДТ — міністр закордонних справ Швеції.
Франко ФРАТТІНІ — міністр закордонних справ Італії.
