Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Пісок — поганенька заміна вівсу

Туди, де добре, канатами нікого тягнути не треба
11 жовтня, 2011 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

У Москві, схоже, починається новий етап тиску на Україну з метою «втягнення» її до Митного союзу й, навпаки, відштовхування від іншого союзу — Європейського. Іще лише минулого вівторка у своїй статті в газеті «Известия», що всіляко розхвалює досягнення Митного союзу Росії, Білорусі й Казахстану, який тільки-но почав свою діяльність, колишній (а незабаром, схоже, й майбутній) президент РФ Володимир Путін підкреслював, що «ми не збираємося когось (з інших країн СНД. — О.Ч.) підганяти або підштовхувати». Але не минуло й двох днів, а він же сам, виступаючи в Москві на міжнародному інвестиційному форумі «Росія кличе!», здійснив відверту спробу «підштовхнути» Україну до цього самого союзу. Причому здійснив у такій грубій формі, що дивно навіть для цього політика, котрий узагалі відомий тим, що періодично дозволяє собі вельми далекі від дипломатичних норм випади й висловлювання.

Сказано було, як передає офіційна урядова «Российская газета», буквально таке: Україні теж краще було б приєднатися до Митного союзу, а не рухатися до ЄС. Навряд чи їм (Україні. — О.Ч.) удасться вивести свої продукти на європейський ринок. У Митному союзі економічний виграш Києва становив би щороку 9 млрд. доларів. А молока в українців у Європі куплять у найкращому разі два літри, авіапром помре, суднобудування не розвиватиметься...

Оце так, щодо «двох літрів молока», як сказав би один з героїв Володимира Войновича, це, друзяко, сила! Це, якщо так можна висловитися, у «глибині аналізу» не поступиться, мабуть, знаменитій фразі щодо «мочіння терористів у сортирі». А от щодо справжнього аналізу, якщо брати без лапок й говорити без іронії, виникають дуже серйозні, аж ніяк не іронічні запитання. По-перше, а скільки молока — порівняно з Україною — й кому постачає сама Росія? Те, що їй постачає молока та молочної продукції 3 млн. тонн Білорусь, про це ми добре знаємо й не раз порушували цю тему на сторінках «Дня». А от Росія чи набагато більше, ніж, скориставшись метафорою В.Путіна, «два літри» молока, експортує? І якщо ні, тоді яке моральне (я вже не кажу про міжнародне!) право має вона читати нотації суверенній Україні щодо її молочного експорту?

По-друге, а що, крім горезвісної вуглеводневої сировини, вивозить Росія на ринки країн Євросоюзу? Можливо, й тут краще ніж міркувати щодо України («виведе вона свої товари на ринки Євросоюзу чи ні»), «на себе, кума, слід подивитися»?

По-третє, щодо того, що український «авіапром помре». Але ж на наших очах власний, російський, авіапром, висловлюючись путінською мовою, загинається, причому сам собою, без жодного «руху до Євросоюзу»! Сьогодні в Росії літаки падають один за одним через те, що авіазаводи, не отримуючи відповідної допомоги від держави, майже не виробляють і тому не постачають авіакомпаніям нових машин; а влада, замість того, щоб терміново розробити пакет заходів щодо розвитку цієї наукоємної галузі, через страх і нездатність що-небудь зробити готова взагалі закрити виробництво й купувати літаки за кордоном. Тобто, зокрема, аеробуси з Євросоюзу. От і виходить: жодного інституційного зближення Росії з Євросоюзом немає й не передбачається, а російський авіапром тим часом може померти значно раніше українського через можливе відкриття ринку для літаків з того ж таки Євросоюзу. То чи не краще й тут про себе попіклуватися, замість того щоб намагатися вчити сусідів?

Нарешті, про «щорічний економічний виграш Києва» в сумі аж 9 мільярдів доларів унаслідок гіпотетичного членства України в Митному союзі. Знов-таки дуже цікаво, хто й на підставі чого робив такі розрахунки? І чи не краще було б спочатку підрахувати, а що, скажімо, дало Білорусі її реальне членство в цьому союзі? Скільки «мільярдів доларів» виграла Білорусь? І якщо виграла взагалі, то як так могло статися, що гостра валютна криза, яка мала місце останніми місяцями у наших друзів і сусідів, сталася здебільшого саме через те, що партнер по Митному союзу Росія постійно роздував ціни на нафту й газ, які постачає іншому партнерові? Виходить, Москві ніщо не заважає наживатися на найближчих сусідах і офіційних союзниках, незважаючи ні на яке формальне членство в одному союзі? Хто ж у таких умовах гарантує Україні, що Росія не вчинить з нею так само, якщо, скажімо, Україна вступить до Митного союзу?..

І взагалі, туди, де добре, де розвивається по-справжньому рівноправне партнерство, канатами зазвичай не тягнуть — країни туди самі прагнуть. А якщо намагаються тягнути, та ще й супроводжують це образливими випадами, — отже, справа з організацією, куди тягнуть, не дуже чиста...

Тут знову пригадується стаття В.Путіна тижневої давнини, про яку ми згадували вище. Російський поки що прем’єр, ніби мимохідь, «кидає» в цій статті таку фразу: «два найбільші об’єднання нашого континенту — Євросоюз і Євразійський союз, що формується». Нагадаємо читачам «Дня», що так званий Євразійський союз, за задумом російських керівників, має колись у майбутньому прийти на зміну Митному союзу й — ні багато, ні мало — функціонувати на принципах, схожих з ЄС... Ну, що тут можна сказати? Можна, наприклад, навести останні дані Міжнародного валютного фонду, згідно з якими сукупний ВВП 27 країн Євросоюзу співвідноситься з аналогічним ВВП трьох держав — членів Митного союзу в пропорції як мінімум 6,5 до 1. Але це будуть суто кількісні відмінності.

Можна навести відмінності якісні — тим паче що вони всім добре відомі. Достатньо, наприклад, виїхати за межі «вітринно-виставкової» Москви й частково такого ж Санкт-Петербурга всього на якихось кілька десятків кілометрів углиб неосяжної Росії — й ти отримаєш повну гамму уявлень про те, як відрізняється життя в головній країні гіпотетичного Євразійського союзу та у звичайній європейській глибинці. Точніше, побачиш, що це два абсолютно різні життя... Тож порівняння ЄС і згаданого Євразійського союзу через сполучник «і» щонайменше, як би це сказати м’якіше, некоректне.

Можна навести ці, а також іще безліч інших аргументів. А можна й не наводити — достатньо пригадати слова з відомого оповідання О’Генрі «Вождь червоношкірих», коли один викрадач-невдаха скаржиться іншому: «Пісок — поганенька заміна вівсу». Ось так само й у випадку з порівнянням Європейського союзу з Євразійським.

Олег ЧЕРКОВЕЦЬ, доктор економічних наук, Москва
Газета: