Колишній президент США Білл Клінтон виголосив одну зі своїх найкращих промов на нещодавньому Національному з’їзді демократичної партії. Найбурхливіші оплески вибухнули, коли він сказав, що призначення Гілларі Клінтон на посаду держсекретаря президента Барака Обами після того, як вона була його головним політичним суперником, довело, що «демократія не повинна бути кривавим спортом».
Ці оплески відобразили погляди більшості американських виборців, які вважають, що політика США стала дуже фанатичною і що суперники більше зацікавлені в тому, щоб нападати одне на одного — «проливати кров» — аніж зосередити увагу на політичних питаннях. Але президент Клінтон насправді мав на увазі, що здатність держсекретаря Клінтон їздити різними країнами і працювати разом зі своїм колишнім політичним суперником, борючись за національні інтереси, — яскравий приклад того, як демократія має працювати.
Це важливе питання справді варто порушити, оскільки в дуже багатьох країнах демократія залишається — буквально — кривавим спортом. Сенс голосування в тому, щоб захопити владу, а потім переслідувати, заарештовувати чи навіть вбивати опонентів. Як то кажуть, «одна людина, один голос, один раз». Насправді ж Національний фонд підтримки демократії у США заявляє, що в деяких країнах присутня «виборча диктатура».
Багато хто побоюється саме такого результату Арабського пробудження, коли всі народні рухи зі скидання деспотів скінчаться тим, що в результаті виборів до влади прийдуть нові диктатори. Єдиний спосіб уникнути цього — стати прибічниками вільних і чесних виборів в уряд, а не відстоювати обраного лідера чи партії, незважаючи на те, що їхні позиції відверто не відповідають вашим інтересам.
Це також складна проблема для політики США, яка проводиться на Близькому Сході в розпал революції, що відбувається там. Упродовж 30 років уряд США підтримував світських правителів, які виправдовували своє утримування влади в залізній хватці, наполягаючи на тому, що вибір стояв між ними й «ісламістами» — яких вони малювали релігійними фанатиками, що прагнуть повергнути свої країни назад у середньовіччя. Тепер США мають переконати скептично налаштоване населення, що вони готові вести справи з обраним урядом ісламізму.
Люди, які звиклися вірити у всемогутність США і їхню рішучість відстоювати свої інтереси в цьому регіоні, не можуть так просто зрозуміти, як уряд раптом погодився прийняти результат, якого він не хотів. Справді, деякі коптські християни і партії лібералів виступали проти Гілларі Клінтон під час її візиту до Єгипту в червні цього року, тому що, на їхню думку, США мали хотіти, щоб до влади прийшли «Брати-мусульмани».
Майбутня політика США повинна втілювати простий, але сильний принцип: Америка співпрацюватиме і підтримуватиме (різними способами іноземної допомоги) будь-який уряд, що його буде обрано в результаті вільних і чесних виборів, у присутності міжнародних спостерігачів, відповідно до всенародно схваленої національної конституції, з дотриманням норм, проконтрольованих незалежною судовою владою.
Американці не вірять, що ліберальна демократія — найкраща форма правління, тому що нехай те, чого прагнуть люди, автоматично стає правильним чи хорошим, але ж вона й зіштовхує інтереси. Як писав Джеймс Медісон у «Федералісті» (The Federalist Papers), «дуже важливо, щоб у республіці суспільство було захищене не лише від пригнічення з боку влади, а й щоб одна частина суспільства була захищена від несправедливості з боку іншої частини».
Справжня представницька асамблея в XXI столітті не встановлюватиме форму правління, в якій існують політичні в’язні, цензура, придушення національних меншин і жінок, тортури, зникнення чи утримання під вартою без суду. Уряди, які дотримуються принципів конституції, навіть якщо вони неправильно тлумачать чи застосовуються, не повинні скотитися до диктатури і, найімовірніше, періодично самокоригуються.
Оскільки уряди діють у цих широких рамках, США повинні подбати про себе, перш ніж засуджувати інших. Віце-президент Джозеф Байден також виступив із сильною промовою на демократичному з’їзді, в якій процитував рядки з інавгураційної промови Обами: США повинні керувати у світі не «прикладом своєї сили, а силою свого прикладу». На жаль, у демократичній практиці цей приклад дуже заплямований нині.
Верховний суд США розтлумачив конституцію США так, щоб перекрутити обмеження, встановлені на витрати на передвиборну кампанію, даючи можливість багатим американцям і корпораціям купувати вибори. Підтримку мультимільйонерів тепер цінують набагато більше, ніж підтримку пересічного громадянина, що стає глузуванням з принципу «одна людина, один голос».
Більш того, обидві основні партії США регулярно використовують свою владу в разі перемоги, аби перемалювати кордони виборчих округів, на благо собі, на шкоду опонентам. І в деяких штатах республіканська партія відкрито намагається ускладнити процес голосування, вимагаючи від громадян пред’являти документ з фотоідентифікацією, що на практиці може виявитися досить складно й дорого. Ці вимоги — нова версія подушного виборчого податку, який демократи роками використовували на американському Півдні, аби позбавити громадянських прав афроамериканских виборців.
Демократія може працювати правильно лише в тому разі, якщо всі громадяни керуватимуться принципом: «Я, можливо, й ненавиджу те, на підтримку чого ти виступаєш, але якщо ти обираєшся чесно і правиш відповідно до конституції, я стоятиму на смерть за твоє право змагатися і перемогти». І якщо демократія і повинна бути спортом, то лише таким, де всі учасники дотримують правил гри.
Анн-Марі СЛОТЕР — колишній директор з питань політичного планування в держдепартаменті США (2009—2011 рр.). Нині професор політики і міжнародних відносин у Прінстонському університеті.
