Критики та прихильники сходяться в одному: ставлення Польщі до Росії останнім часом змінилося. Залишається питання: як? Для когось ця зміна, в принципі, прирівнюється до капітуляції, її можна пояснити лише наївністю або цинізмом, це майже зрада. Кремль, на думку критиків, із Польщею робить усе, що хоче; Польща вішається на великі європейські країни (Росія, Франція й Німеччина), мов підліток, який страшенно хоче бути разом із дорослими. Коротше кажучи, Польща, з цього погляду, стала російсько-німецькою територією, де важливі лише гроші, а голос опозиції придушують, якщо не вбивають.
Листи в такому дусі я одержую практично щодня. Як автор книжки «Нова холодна війна», мабуть, я здаюся людям підходящим для того, щоб публічно говорити про цю небезпечну тенденцію. Й я б спокійно це робив, якби вважав, що все так і є насправді. Але з погляду людини, яка пише про 20 країн між Балтійським і Чорним морями та проводить час у Вашингтоні й Брюсселі, сьогоднішній образ Польщі зрозумілий, і він аж ніяк не похмурий.
ШАХОВА ПАРТІЯ
Оцінка польської зовнішньої політики страждає через неспокійну політичну атмосферу всередині країни. Партія «Право і справедливість» намагається дискредитувати уряд (стверджуючи, що він ворожий і авторитарний), а уряд, у свою чергу, прагне дискредитувати опозицію (стверджуючи, що вона з’їхала з глузду). Того, хто спостерігає зі сторони, все це може заплутати й увести в оману. Польща за всю свою історію ще ніколи не була безпечнішою, багатшою й шанованішою. Уряд сильний, стабільний і відносно популярний. Мені здається, що розмови про ще один «саксонський період» дуже перебільшені.
Польща нарешті перетворилася на країну, яка відіграє важливу роль у Європі. За керівництва Качиньських вона була для всіх посміховиськом, хоча мораль братів була зразковою, а ідеї гідні похвал. Але виконання їх! Як людину, яка добре ставиться до Польщі, мене злило те, що представники іноземних держав сміються з неорганізованості, уразливості й дріб’язковості «польської дипломатії». Цей вислів поступово перетворився на анекдот, як вислів «Polnische Wirtschaft» (польська економіка) використовувався як метафора безладу й бідності.
Однією з жертв цієї непрофесійної й самовдоволеної поведінки стала можливість поляків отримати високі посади в міжнародних організаціях. До того ж кілька разів польські кандидати ставали предметом внутрішнього польського політиканства. Підсумок — скандально недостатнє представництво Польщі у найвищих структурах ЄС, НАТО та інших організаціях. Але зараз ситуація змінюється.
Мацей Поповський, який сьогодні працює головою Кабінету Єжі Бузека, — одна з чотирьох найбільш високопосадових осіб у тільки-но створеній дипломатичній службі ЄС. Кілька років тому цю посаду точно зайняв би хтось із Іспанії або Ірландії, бо ці країни досконало вміють використовувати систему на свою користь. Сьогодні й Польща починає вивчати правила та будувати виграшні партії.
ЛЯПСУС ЗАКАЄВ
Ще один знак цього нового професіоналізму — підготовка до головування в ЄС наступного року, яка проходить під керівництвом Міколая Довгелевіча. Після фіаско чеського й іспанського головування, нікчемних зусиль Бельгії й дивних сигналів з Угорщини ніхто не плекає великих надій. Але інтенсивність, енергію й зосередженість польських зусиль усі можуть лише похвалити. Отже, наступного року нас чекають величезні зміни: Польща в європейській дипломатії припиняє бути ігровим майданчиком і починає бути гравцем.
І ці зміни викликані не лише хорошою організацією та презентацією. Великою мірою якісною є й сутність. Польщі вдається одночасно підтримувати добрі відносини з Німеччиною, Росією та Америкою. Що не подобається критикам урядової політики. Вони насправді хочуть стверджувати, що гірше становище було б кращим? Завдяки спокійнішим відносинам із Росією, наприклад, торгівельний обіг за три роки збільшився майже удвічі. З’являться нові робочі місця й підвищаться зарплати.
Я не думаю, що це зрада національних інтересів. Польща Росії не зробила жодних великих, безповоротних поступок. Головна зміна полягала в закінченні публічної критики все ще гідного осуду ставлення Росії до історії на користь складного процесу, який, судячи з усього, викликає скептичне ставлення, але я, втім, не можу сказати, що це була б цілковита катастрофа.
Проте деякі кроки мені дійсно не подобаються. Наприклад, запрошення Сергія Лаврова на щорічну зустріч послів. Міністр закордонних справ Росії — представник режиму, який б’є, кидає до в’язниць і вбиває своїх опонентів, фальсифікує вибори, знищує незалежні ЗМІ, бреше про свої злочини й окуповує чужу територію. Хай головні представники Росії їздять до Варшави й виголошують там свої промови, але ця подія заслуговує на іншого оратора — швидше друга, а не торгового партнера. Люди з Міністерства закордонних справ стверджують, що Лавров озвучив цінні спостереження, він відповідав на неприємні запитання й своїм приїздом зробив Польщі послугу. Мене він цим не переконав.
Ще один момент, який я бачу як проблему, — це події довкола Ахмеда Закаєва, мирного й світського представника Чечні, який на певній стадії конфлікту вів офіційні переговори з російським урядом. Абсурдно називати його «терористом». Публічний арешт Закаєва був образливим для нього самого й зіпсував репутацію Польщі як країни, якій важлива свобода й справедливість. Міжнародний ордер Інтерполу дозволяє приймати дискредитуючі рішення. Звісно, було б краще ввічливо попросити Закаєва прийти до польського представництва для обговорення всієї справи (і він, звичайно, виконав би це прохання). І хоча Міністерство закордонних справ за це безпосередньо не відповідало, але з цим питанням вийшло розібратися набагато краще.
Занепокоєння викликає те, що деякі частини польського уряду хотіли приховати подробиці договору з Росією про постачання газу. Але це, як й історія із Закаєвим, провина не Міністерства закордонних справ, яке у вигляді зустрічного заходу нацькувало на власних колег з уряду Європейську комісію.
Над усіма цими кроками витає підозра, що Польща посилено розрівнює доріжку Дмитру Медведєву. Знову треба підкреслити, що офіційний візит президента Росії як такий нічого особливого із себе не являє. Певна річ, він мусив проходити за польським, а не за російським сценарієм. Я б поставив умови, що Росія має припинити свій захист у питанні Катині у Страсбурзі, запропонувати без будь-яких умов реабілітувати жертви й повністю відкрити архіви.
ПЕРШОКЛАСНА НЕПОСТУПЛИВІСТЬ
Мене непокоїть і те, щоб Польща не приєдналася до спроб Франції й Німеччини змусити ЄС надто швидко ослабити візовий режим для Росії. Росія мусить виконати ті самі вимоги, що й Україна, й Молдова, й Грузія. Будь-який інший підхід виправдовує російську політику «паспортизації» на таких територіях, як Південна Осетія, підриває надійність ЄС як організації, що базується на дотриманні правил, і деморалізує країни, яким нам слід було б допомагати в першу чергу.
Але поки це гіпотетичні побоювання. Політика Польщі щодо Росії все ще залишається першокласно непоступливою. Польща у Страсбурзі допомагає родичам катиньських жертв і відшкодовує їм судові витрати. Радек Сікорський стоїть за ідеєю відмовити у видаванні віз злочинцям і вбивцям, на совісті яких смерть у в’язниці російського юриста Сергія Магнітського. Міністерство закордонних справ підтримує спробу варшавської мерії отримати назад дипломатичну нерухомість часів Радянського Союзу, яку зараз незаконним чином використовують різні пов’язані з Росією суб’єкти. Польща заарештувала й депортувала двох агентів ГРУ, а один російський шпигун у Польщі навіть постав перед судом (у інших країнах ЄС подібні випадки часто замовчують). Польща намагається добитися, щоб контракт на будівництво газопроводу «Північний потік» Єврокомісія піддала такому ж юридичному аналізу, через який доведеться пройти польському договору з Росією про постачання природного газу. Польща для встановлення демократії в Білорусі робить значно більше, ніж будь-яка інша європейська країна (й однозначно більше, ніж Велика Британія).
УВАГА! ТЕЛЕФОНУЄ БІЛИЙ ДІМ
Польща не поступилася тиску Сполучених Штатів запросити на зустріч високого рівня з питань демократії в Кракові й Сергія Лаврова. Деякі американські діячі вважали, що це був би гарний жест. Проте Польща дуже розумно зауважила, що буде не дуже доречно, якщо в заході візьме участь провідний представник недемократичної країни. США попереджали, що для них це матиме дуже серйозні наслідки. В результаті взагалі нічого не сталося.
Проте було б помилкою стверджувати, що відносини Польщі та Сполучених Штатів у цілому охолонули. Представники НАТО говорять, що найближчим часом повідомлять про нове розміщення американських збройних сил на території Польщі. Американська й польська армії цього року провели перші значні спільні навчання в Прибалтиці, плануються ще одні, більш масштабні навчання. Це вражаюча відповідь на грізні маневри, які Росія провела 2009 року (й які закінчилися моделюванням ядерної атаки на Польщу).
США тиснуть на Північноатлантичний альянс, аби він прийняв відповідні плани на випадок непередбачуваних подій, завершенню укладення цих документів зараз заважають лише педантичні пропозиції Туреччини щодо географічної термінології. Ці плани визначають те, яким чином Альянс збирається захищати своїх членів. Критики, навпаки, звертають увагу на зверхнє ставлення США до Польщі протягом останніх двох років і говорять, що Сполучені Штати у своїй політиці щодо Польщі за цей період уже кілька разів оберталися на 180 градусів і допустилися певної незручності, яка начебто має свідчити про те, що Америка віддаляється від Польщі. Але навіть якщо нинішня адміністрація поводиться не найкращим чином і трансатлантичні відносини не такі теплі, як раніше, все одно вони залишаються на солідному рівні. Нинішня ситуація, принаймні частково, склалася завдяки тому, що Польща успішно позбавилася ярлика «рефлексії русофобії». Критики дійсно вважають, що за часів Качиньського та міністра закордонних справ Фотиги можна було домогтися таких самих результатів?
Важливіша проблема зовнішньої політики Польщі — це протиріччя між цінностями й прагматизмом. Польща була досить ідеалістичною: миттєво прибігла на допомогу США в Іраку й Афганістані, неабияк ризикувала через Грузію й активно брала участь у встановленні демократії в Білорусі й Україні. Ще Польща істотно допомогла прибалтійським країнам. Проте за все це вона практично нічого не отримала. В Україні позитивні герої практично зникли, а негідники нікого не слухають. У Білорусі негідники все ще при владі й теж нікого не слухають. Найвищі представники Грузії були настільки бездіяльними, ледачими й непередбачуваними, що було навіть гидко. Литва (принаймні деякі її представники) в очах Польщі поводиться незрозуміло жорстко й нетерпимо по відношенню до прав польської меншини.
ПРАГМАТИКИ НЕ ОБОЖНЮЮТЬ
Тому не треба дивуватися, що Польща тепер обрала прагматичніший підхід. Вона припинила без найменшої критики обожнювати Америку. Поляки вже не вважають, що вони рятівники Європи, яким історією судилося визволити Росію від чекістів, вирвати Білорусь із кігтів Лукашенка, привести Грузію в НАТО, знову створити польсько-литовську співдружність і розбудувати сильну, вільну й процвітаючу Україну. Принаймні не найближчим часом. Як і в інших європейських країнах, рушієм зовнішньої політики Польщі стали національні інтереси. І знову почати все з нуля з Росією — чудово укладається в цю схему.
Але, як і з новим початком відносин з Америкою, тут може бракувати елементу заспокоєння. Для таких країн, як Естонія або Латвія, Польща виконує життєво важливе завдання в забезпеченні їхньої національної, енергетичної й економічної безпеки. У свій романтичний період Польща поблажливо не звертала уваги не дрібні труднощі в таких країнах, як Литва, і плекала ідеалістичну мету укріпити свободу, справедливість і процвітання у своїх пострадянських сусідів.
Сьогодні прагматична Польща віддає перевагу жорстким цифрам, а не гарним словам. Якщо цифри не збігаються, решта аспектів залишається осторонь: Польща краще збудує власну електростанцію, ніж будуватиме її разом із сусідами. Вона продасть нафтопереробний завод у Мажейкяй тому, хто запропонує більше, й зосередиться на будівництві трас, магістралей і залізниць, які для національних інтересів країни набагато важливіші. Сьогодні головне завдання зовнішньої політики Польщі — уможливити модернізацію країни, надолужити пропущені десятиліття й ухопитися за можливості, які є зараз. Найбільші національні лиха, яких зазнала Польща, були викликані тим, що країна переоцінила свої сили. Наступного разу Польща має бути сильнішою, а не мужнішою.
Для будь-якої країни міжнародні відносини означають балансування між власними інтересами та певними принципами, особливо дотриманням системи чинних правил. Невеликі країни зазвичай віддають перевагу правилам, бо ці правила сильніші за них самих. Для великих країн, навпаки, привабливішими є власні інтереси. Важливо зазначити, що якби Європою керували лише великі держави, Польща, швидше за все, була б не переможцем, а переможеною.
Проте не можна стверджувати, що в Польщі переміг цинізм. Головним пріоритетом свого головування в ЄС Польща визначила оновлення Східного партнерства. Це правильно, як і оновлення Вишеградської групи й акцент на Співдружності демократичного вибору, яка виступає за винятковість західних цінностей, серед яких і політична свобода та правовий порядок.
Проте з Прибалтики, Європи, Америки, Росії та Великої Британії я чую помірні, але зростаючі побоювання з приводу прагматичної траєкторії, яку останнім часом узяла польська зовнішня політика. Сподіваюся, що ці побоювання виявляться необѓрунтованими. Польща від романтичних уявлень інших країн про об’єднану, вільну Європу отримала величезну користь. Не егоїстичний прагматизм привів Польщу до Європейського Союзу й НАТО, не він змушував поляків чинити опір комуністичному режиму. Інші країни, невеликі, слабкі й інколи, зізнаюся, керовані дуже огидними людьми, все ще потребують Польщі. Сподіваюся, Польща й надалі вселятиме в них упевненість і не залишить їх у майбутньому.
Едвард ЛУКАС — східноєвропейський кореспондент британського видання The Economist. Цей текст вийшов ексклюзивно в журналі Respekt.
