Вирок Михайлу Ходорковському, колишньому главі концерну ЮКОС, має поки що непередбачувані політичні й економічні наслідки.
По дев’ять років колонії отримали Михайло Ходорковський, колишній глава ради директорів нафтового концерну ЮКОС, і голова холдингу «Менатеп», якому належить концерн ЮКОС, Платон Лебедєв, котрий проходив у тій самій справі. Так свідчить рішення, якого наприкінці травня дійшли троє суддів після понад півторарічного процесу та дванадцятиденного читання мотивувальної частини вироку, що становила понад тисячу сторінок. Свій строк засуджені мають відбувати в колонії загального режиму.
Які висновки можна зробити з цього процесу? Чи проходив він відповідно до принципів, що більш-менш властиві правовій державі, чи дії проти ЮКОСу та його керівництва були політично мотивованими? Чи було це рішенням прийнятим у незвичайній ситуації, що пізніше вийшла з-під контролю? Чи ж процес був складовою частиною стратегії, розробленою Путіним і його радниками? І, нарешті, які наслідки мав процес?
ПРОЦЕС БУВ «ФАРСОМ»
Найпростіше відповісти на запитання про легітимність і дотримання в процесі принципів правової держави. Після оголошення вироку колишній прем’єр Михайло Касьянов назвав процес проти Ходорковського «фарсом». Колишній міністр економіки Євген Ясин вважає: «Наша сьогоднішня система в Росії не дозволяє ухвалити справедливий вирок. Це система, в якій прокуратура дотримується виключно вказівок політичного керівництва, а суд — вказівок прокуратури».
У чому ж, втім, полягали причини подібних дій відносно нафтового гіганта? Головну роль відігравали політичні й економічні інтереси Кремля. До економічних треба прирахувати, по-перше, те, що Ходорковський хотів перетворити ЮКОС із суто нафтового концерну на нафтогазовий концерн. Таким чином він почав конфліктувати з напівдержавним монополістом — «Газпромом».
По-друге, він вів тяжбу з державною нафтовою компанією «Роснефть» навколо родовищ.
По-третє, він посварився з «Транснефтью», державним монополістом у сфері транспортування нафти, оскільки хотів створити незалежне підприємство того ж профілю.
По-четверте, він мав намір качати нафту власним трубопроводом до Північного Китаю, що суперечило планам Кремля, який вважав за краще експортувати нафту до Японії.
І, нарешті, він мав намір прискорити міжнародну інтеграцію свого зростаючого нафтогазового гіганта шляхом продажу 40% його акцій американським концернам ExxonMobil і ChevronTexaco.
СИЛОВИКИ ПРОТИ ОЛІГАРХІВ
Одночасно за Путіна змінилося співвідношення сил і, як результат, політика. Як показала соціолог Ольга Криштановська, «силовики», представники силових міністерств і відомств, проте особливо спецслужб, захопили важливі посади в державі й економіці. На їхній погляд, держава повинна контролювати «стратегічні сектори» економіки.
Плани Ходорковського не вписувалися в ці погляди. Крім того, вони суперечили інтересам силовиків. Унаслідок хаотичної приватизації 1990-х років вони порівняно з олігархами почувалися обділеними як фінансово, так і в смислі політичного впливу. І тут виникла можливість компенсувати і те, й інше, завдавши єдиного удару по найбагатшому представнику приватної економіки.
Політична та суспільна діяльність Ходорковського також суперечила баченням і цілям Путіна та пов’язаній із ним фракції чекістів. Відповідно до американських зразків, Рокфеллера і Карнегі, російський нафтовий мільярдер і концерн поклали на себе соціальну відповідальність. Прикладом цього було широке фінансування суспільно корисних проектів. Проте суспільна та політична діяльність також містила в собі відкриту критику схильності бюрократії до корупції та підтримку ліберальних партій. Уже лише цим він порушив негласний закон путінської «керованої демократії», що приписувала олігархам триматися подалі від політики.
Крім того, Ходорковському, з підставами чи без них, приписували президентські амбіції. Це Кремль також розцінив як недопустимий виклик.
ЖОДНОЇ РОЛІ МУЧЕНИКА
І які ж тепер наслідки? Чи постраждали Путін і його оточення через дії проти керівництва ЮКОСу? Певною мірою — так. Проте в очах російського населення — практично ні. На більшість російського населення порушення принципів правової держави, здається, майже не справило враження.
Як показали опитування громадської думки, 53% респондентів визнали, що не мають чіткого уявлення про процес або вони за ним зовсім не стежили. Із тих, у кого сформувалася власна думка, лише 4% вважають, що Ходорковський невинний, 6% вирок здається дуже жорстким. Навпаки, 26% назвали покарання адекватним, а 11% — навіть дуже м’яким.
Як показують ці цифри, Кремль успішно позбавив нафтового магната можливості зіграти роль мученика. Він досяг цього, мабуть, не в останню чергу через державний контроль над електронними засобами масової інформації та використання дуже поширеної образи на всіх олігархів, більшість із яких, як і Ходорковський, євреї.
Іноземні інвестори також досить спокійно поставилися до процесу та його результату. І все це — попри те, що російсько-британському спільному підприємству ТНК-ВР недавно були висунені додаткові податкові вимоги в розмірі 790 млн. доларів.
СКОРОЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ
Згідно із західними даними, прямі іноземні інвестиції зросли з 8 млрд. доларів у 2003 році до 11,7 млрд. в 2004 році. Це зростання пов’язане з тим, що путінська Росія вважається в західних економічних колах стабільною. Іноземні інвестори також вважають, що їм не треба хвилюватися за свої вкладення доти, поки вони перебувають у хороших відносинах із президентською адміністрацією.
Але схоже, що кадри з топменеджерами ЮКОСу в клітці залу суду, що раз у раз мигтіли на екранах телевізорів, відлякали потенційних інвесторів. Так, офіційна статистика свідчить, що минулого року прямі інвестиції з Німеччини застряли на позначці в 2,5 млрд. євро, а портфельні інвестиції вперше з 1999 року навіть скоротилися.
Потенційні російські інвестори відреагували ще однозначніше. За даними російського Центрального банку, легальний витік капіталу в 2004 році порівняно з минулим роком збільшився більше ніж утроє і становив 7,9 млрд. доларів, а нелегальний — більше ніж удвічі — з 15,4 до 23,6 млрд. доларів. Але наслідком процесу може стати вивіз ще кількох додаткових мільярдів доларів, а також скорочення на кілька відсотків як обсягів інвестицій із боку потенційних російських інвесторів, так і обсягів зростання економіки.
Безперечно, що постраждала міжнародна репутація Путіна. Віра в нього опинилася під сумнівом. Урядова політика стосовно Росії почала наражатися на критику, особливо в США та Німеччині, посилилася увага до тенденцій у Москві, що суперечать західним цінностям й інтересам.
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
В економіці проблемою, до якої призвели руйнування й одержавлення нафтового концерну, став сигнал, що його дала ця справа розвитку країни. Ніхто не сперечається, що Ходорковський у 1995 році придбав ЮКОС на сумнівному аукціоні за смішну суму в 390 млн. доларів. Проте після цього він почав розвивати концерн. Чисельність співробітників перевищила 100 тисяч, мережа бензоколонок розширилася до 1200. Капіталізація підприємства виросла до 40 млрд. доларів, чистий прибуток — до 4 млрд.
Держава отримувала з цього неймовірні доходи у вигляді податків — вищі, ніж у середньому по галузі. Удар, завданий державою, припав на один із небагатьох ефективних, прозорих і керованих сучасними методами великих російських концернів.
У фактичній ренаціоналізації ЮКОСу криється небезпека «венесуелізації» країни. Як стверджує Андрій Ілларіонов, понижений у посаді ліберальний радник Путіна з економічних питань, Росії загрожує доля Венесуели, де націоналізація сировинних ресурсів призвела до того, що суспільство потонуло в болоті корупції, а реальний ВВП країни на душу населення сьогодні становить близько 30% від рівня півстолітньої давності.
Реальні наслідки, швидше за все, ніколи не вдасться виміряти. Зокрема, тому, що кампанія проти концерну та його керівництва не закінчилася. Захист уже повідомив про майбутню апеляцію. Якщо знадобиться, вона готова дійти до Європейського суду. Прокуратура також не сидить, склавши руки. Як повідомляють російські ЗМІ, вона порушила ще дві кримінальні справи за фактом відмивання грошей і розкрадання, що можуть загрожувати Ходорковському додатковими 10—15 роками ув’язнення.
Ханнес АДОМАЙТ — експерт із питань Росії у Фонді науки та політики в Берліні
