Політика Заходу щодо Росії недалекоглядна, а Польща дуже наївно сприймає символічні дарунки Москви. Так вважає Ален БЕЗАНСОН — філософ, історик і політолог, фахівець по Росії, професор Вищої школи суспільних наук в Парижі, член французької Академії моральних і політичних наук. Про те, як слід Варшаві поводитися в переговорах із Росією, про перспективи демократичних змін в РФ і наслідки зближення з Москвою, Безансон розповів в інтерв'ю польській газеті Rzeczpospolita.
— Після катастрофи президентського літака в Смоленську частина польських еліт побачила шанс для історичного зближення з Росією. Ми маємо скористатися нагодою й протягнути Москві руку?
— Те, що Росія проводить щодо Польщі політику зближення, ще не означає, що вона дійсно хоче цього зближення. Це просто політика, яку має супроводжувати доброзичлива позиція, милі слова та жести, а також символічні дарунки Варшаві. Росіяни прекрасно знають, що Польща чутлива до символів. Так, передаючи Варшаві документи щодо Катині — сторінку за сторінкою, вони розраховують пом'якшити серця поляків. Відверто кажучи, мене дивує прихильна позиція польських політиків, яку вони зайняли після катастрофи. Я чекав на іншу реакцію. Коли я дивився на це з Парижа, у мене створювалося враження, що поляки розраховували на щось подібне до щирих змін з боку Росії. Мені це здається дещо наївним. Для Росії — це просто дипломатія, не більше.
— Чому ви так вважаєте?
— Той, хто вважає, що за владою в Москві стоїть російський народ, який бажає примирення і пробачення, не виніс з історії уроків. Тим більше що російський народ не бере участь в політичних процесах, і навіть виключно пасивний в цій сфері особливо на тлі західноєвропейських народів. Отже путінська система здатна створити національну жалобу, яку я назвав би потьомкінською. За часів Катерини II в Росії будували потьомкінські села — ілюзії, що закривали прикру дійсність. Смоленська трагедія засвідчила лише одне: існує також щось на зразок потьомкінської скорботи й співчуття.
— Скорбота росіян, що приходили покласти квіти на місце катастрофи польського літака, здавалася щирою.
— Навіть якщо це так і було, це не означає, що росіяни раптом стали братнім народом Польщі. Приймати жалобу за чисту монету чи, як кажуть американці «At face value» (буквально), було б більш ніж наївно.
— Ви кажете, що Росія не змінила свого ставлення до нашої країни.
— Це не так просто. Росії потрібне зближення з певними народами, але лише в рамках політики впливу й домінування, насамперед економічної. Росії потрібні гроші, які вона прагне отримати, де лише можна. Якщо аналізувати цю ситуацію з суто політичної перспективи, якби бажання зближення з Польщею було щирим, то Росія поводилася б інакше, ніж вона поводиться. Візьмемо всю російську політику на Кавказі чи щодо України й Білорусі: тут можна говорити про ресовєтизацію, що повністю суперечить уявному поверненню Росії до європейських цінностей. Важко собі уявити, щоб Москва мала б більш шляхетні наміри щодо Польщі, ніж щодо тих держав, тим більше, що ваша країна входила у сферу її впливу.
— Тоді, можливо, нам хоча б удасться довести до кінця справу щодо катиньського злочину?
— Якби йшлося лише про Катинь, не було б проблеми. Проте правда така, що Росія була відповідальна практично за всі нещастя Польщі останніх років. І вже Петро I та Катерина II прагнули зіпсувати полякам життя. Отже однієї Катині недостатньо, навіть якби росіяни нарешті передали Варшаві всі документи. Болісних моментів було більше, і не можна розраховувати на те, що росіяни в них зізнаються. На що б спиралося це примирення, на повітря?
— Франція і Німеччина вже давно поставили на співпрацю з Росією. Весь Євросоюз шукає діалогу з Кремлем. Чи не призведе зайва підозрілість і стриманість з боку Польщі до нашої ізоляції в ЄС?
— Польща — важлива для Росії країна, це безперечно. Проте зближуватися з Польщею складніше, ніж із Францією чи Німеччиною. Щодо цих країн Москва знає, яка політика більш ефективна. Але відносно Варшави справа має трохи інакший вигляд. Якби Росії вдалося дійти до зближення з Польщею, вона заткнула б рота своїм критикам. У Німеччині, Франції, Італії є партії, які займаються лобіюванням на користь Москви. Крім того, в Росії дуже ефективна дипломатія, вона спроможна пристосувати свою політику до потреб кожної країни, з якою вона має справу. Ця політика спирається на принцип «розділяй і володарюй». Росіяни не хочуть об'єднаної Європи. Вони хочуть Європи розділеної, тому вони укладають окремі двосторонні договори з німцями або з французами. Що більше посварена Європа, що суперечливіші в ній існують інтереси, які, втім, намагається створювати Росія, то краще для Кремля. Шкода лише, що німців і французів цим ошукують. До речі, варто сказати, що російська влада також використовує з цією метою православну церкву, яка перебуває в руках ФСБ. Ватикан вже теж піддався цій своєрідній реєвангелізації.
Отже ні, Польща не повинна йти тим же шляхом, що й ті країни. Ізоляція — це ціна, яку варто заплатити за незалежність.
— Нещодавно відбувся саміт ЄС — Росія, на якому були погоджені питання допомоги Росії в модернізації й економічного співробітництва. Брюссель сподівається, що таким чином він посприяє демократичним змінам в Росії, а у більш віддаленій перспективі — включенню цієї країни до структури Євросоюзу. Чи є на це шанси?
— Що ж, двосторонні договори з Росією укладати можна. У цьому немає нічого поганого за умови, що в цьому немає сентиментальності. Росіяни несентиментальні. Це ми приписуємо їм цю рису. А номер з економічним співробітництвом, яке нібито має змінити Росію, вже спробував провернути такий собі Ллойд Джордж в 1918 році. Британці закачали в Росію мільйони фунтів з вірою, що це приведе до падіння більшовизму. Вони піддалися помилковому переконанню, що злочинний режим з'являється від бідності, і що він піде разом з нею, коли країна розвинеться. Так не сталося. Потім ці ідіотські спроби повторювалися. За часів Брежнєва Європа знову утримувала Росію. Європейці розраховували, що завдяки грошам Заходу СРСР відкриється до світу. Все закінчилося тим, що завдяки цій допомозі радянський режим протримався чергові десять років. Так буде й цього разу.
— Чи означає це, що ви не вірите в демократизацію Росії?
— Поки ніщо її не провіщає, найближче майбутнє покаже. Поглянемо, як Росія поводитиметься щодо Грузії, України чи Білорусі. Зараз вона чинить на ці країни величезний тиск. Росія здійснює імперську політику, їй начхати на права людини, які Євросоюз хотів би їй продати разом з технологіями.
— Але початок цієї стратегії поклала Франція, продавши Роії військові кораблі класу «Містраль». Це наївність чи «Realpolitik», що так вихваляється?
— Це справжнє безумство! Проте потрібно взяти до уваги, що на уряд в Парижі чинили тиск виробники зброї, оскільки під час кризи у них не вистачало клієнтів. Отже значною мірою йдеться про економічні, а не політичні інтереси. До того ж французькі фірми слабо інформовані про ситуацію в Росії, оскільки вони отримують інформацію від проросійських організацій, а ті їх ошукують. Я маю на увазі «мозкові центри», такі як французький Інститут міжнародних відносин в Парижі, який наповнений російськими агентами. Ці люди все ще всупереч здоровому глузду базікають про реальну політику. Французи протягом кількох десятків років не хотіли вірити в злочинний радянський режим. А він там був, ховався за потьомкінським фасадом. Зараз французи знову закривають на все очі. Захід знов так само ошукують.
— Польський уряд теж?
— Я здивований реакцією польської влади на смоленську трагедію. З одного боку, на території Росії розбився літак, в якому летіла поважна частина польської політичної еліти. З другого — у нас є сльози Путіна. Я був упевнений, що Польщу більше зачіпатиме перший, а не другий факт. Проте я не хочу будувати подальших припущень. Польська влада має усвідомлювати, що для таких країн, як Україна або Грузія зближення з Москвою матиме наслідки. Польща допомагала їм у минулому протистояти впливам Росії. Якщо Варшава обере дорогу згоди з Росією, то хто буде адвокатом цих країн? Якщо Польща перестане їм допомагати, вони будуть втрачені. Досі Україна була вільною і корумпованою державою. Зараз вона стане підневільною і корумпованою. А зближення з Росією зовсім не приведе її до демократизації. Отже коло замикається. А втім, росіяни завжди віддавали перевагу імперії над демократією, задоволенню домінування — над свободою.
— Звідки, на вашу думку, це береться в росіянах?
— Насправді, Росія — не європейська країна. Це не та культура і не ті традиції. Росія — це Азія. Втягування Росії до Євросоюзу — це великий ризик, також як і у випадку з Туреччиною. Я дивуюся, що Брюссель до цього прагне. Крім того, я маю сумніви, щоб Росія прагнула б належати до ЄС. Вона хоче домінувати в Євросоюзі, управляти ним, але бути при цьому країною-членом на тих же самих умовах, що й інші? Ніколи! Росії потрібні гроші Євросоюзу, але жити за його правилами — що ні, то ні.
