Коли Україна голосувала 17 січня, в далекій латиноамериканській країні Чилі теж обирали президента, проте вже у другому турі. У вирішальній сутичці зійшлися Себастьян Піньєра — лідер правого опозиційного блоку «Альянс для Чилі», та його опонент Едуардо Фрей, який представляє лівоцентристський блок. Після першого туру, що пройшов торік 13 грудня, перший набрав 44,05% голосів, другий — 29,6%. Незважаючи на такий вражаючий розрив, результат другого туру був зовсім не таким упевненим, як могло здатися. Як і в українських виборах, результат другого туру в Чилі залежав від голосів решти кандидатів.
Третім у першому турі прийшов незалежний лівий кандидат Марк Енрікес-Омінамі з 20,12%, якого підтримувала молодь: у країні із сильними католицькими традиціями він закликав дозволити одностатеві шлюби й аборти. Едуардо Фрей мав іще один резерв — голоси, віддані за лідера прокомуністичної коаліції «Разом ми можемо» Хорхе Аррата, котрий посів четверте місце з 6,21%. Нинішній президент Вероніка Мішель Бачелет, її рейтинг перевищує 80%, підтримувала Фрея, який уже був президентом у 1994 — 2000 роках. Кандидати, що посіли третє та четверте місця, зайняли непевну позицію, але з деякими умовами все-таки схилялися до підтримки ближчого їм лівоцентриста Фрея. Здавалося, що справу правих програно так само, як це було 2006 року. Тоді фаворит нинішнього першого туру Піньєра програв Бачелет. Утім, усе вийшло інакше.
Себастьян Піньєра — мільярдер, який у списку журналу «Форбс» посів 701-е місце, головний акціонер авіакомпанії LAN і телеканалу Chilevision, що здобув свої статки в період диктатури Піночета впровадженням у країні банківських кредитних карток, провів кампанію дуже енергійно. На своєму вертольоті він облетів усю країну, закликаючи голосувати за зміни. І це знайшло відгук у значної частини електорату.
Чилі — найстабільніша та найрозвинутіша країна в Латинській Америці. Світова економічна криза призвела до скорочення зростання ВВП майже втричі — з 6% до 2%. Але при цьому це найвищий показник у всьому регіоні. Політика лівих, які були при владі з 1990 р., спричинила зростання соціальних витрат і скорочення інвестицій у провідні галузі економіки. Націоналізована гірничорудна промисловість вимагає істотного оновлення фондів і впровадження нових технологій. Держава цьому не дала ради, падіння цін на мідь — основне джерело валюти — викликало стагнацію галузі. Почалися страйки. На початку січня їх оголосили понад 5 тис. працівників мідного комплексу Chuquicamata, який належить державній компанії Corporacion Nacional del Cobre (Codelco).
Відчуття застою використав Піньєра, котрий закликав «відкрити вікна та впустити свіжий вітер». Він обіцяв знизити податки для малого бізнесу й зробити роботу органів управління ефективнішою, збільшити витрати на поліцію та підсилити тим самим боротьбу зі злочинністю. Все пізнається в порівнянні. Чилі за латиноамериканськими мірками є доволі безпечною країною. Туризм — друге за величиною джерело доходів держави, й усі, хто відвідує країну, зауважували, що вночі вулицями можна ходити цілком спокійно. Особливо відзначимо обіцянки головного фаворита виборів знизити податки для малого бізнесу. Для Чилі — це ключова проблема. Понад 60% працездатного населення зайняті саме у сфері малого та середнього бізнесу. Ліві для вирішення соціальних проблем податки збільшували, що боляче вдарило по дрібних бізнесменах. Водночас Піньєра пропонує частково продати частину акцій гірничорудних підприємств, зробити їх привабливими для приватних інвестицій і тим самим зменшити навантаження на фінанси країни. Можна припустити, що обіцянка податкових змін і привела до перемоги Піньєри, у другому турі він отримав 51,6% голосів, а його опонент — 48,4%.
Другою проблемою, яку необхідно буде вирішувати новому президентові — до своїх обов’язків він приступить 11 березня — є розкол країни. Лінія розділення пролягає у ставленні до минулого — диктатури Піночета. Хоч економічні досягнення того періоду явні, стосунки в суспільстві були вельми напруженими. Ліві, котрі прийшли до влади, послідовно й наполегливо переслідували тих, хто скоїв злочини щодо опозиції. Батька Едуардо Фрея, Едуардо Фрея Монтальву, який також був свого часу президентом Чилі, було отруєно 1982 року за наказом Аугусто Піночета. Документальні свідоцтва цього факту отримано буквально напередодні виборів. «Справедливість не квапиться, але приходить», — прокоментувала арешти шести співучасників цього злочину президент Бачелет. Характерно, що Піньєра після затримання в Англії Піночета виступав проти суду над диктатором.
У період передвиборної кампанії, особливо перед другим туром, ліві лякали виборців поверненням до часів Піночета. Брат Піньєри Хосе був міністром при диктаторі й автором неоліберального курсу того часу. І це дало результати. Лівим вдалося зробити ривок, мобілізувати свій електорат і істотно скоротити розрив. Зі свого боку Піньєра категорично заперечував, що дотримуватиметься «заповіту Піночета», й підкреслив, що засуджує порушення прав людини, здійснені в ті похмурі для Чилі роки. «Піночет уже 20 років як не президент Чилі. Я збираюся бути не охоронцем минулого, а будівником майбутнього», — заявив Піньєра в одному зі своїх інтерв’ю.
Багато оглядачів із цифрами в руках доводили, що праві вичерпали свої резерви, а ліві складають свої відсотки. І вкотре помилилися. Частина виборців Марка Енрікеса Омінами все-таки віддали перевагу виразнішому Піньєрі, а не млявому й нехаризматичному Фрею. У виборчому процесі діє не арифметика додавання та віднімання, а вища математика боротьби за виборця.
Попри велику відстань, що відділяє Україну від Чилі, наявні дивні збіги у виборчій кампанії, яка пройшла там, і в тій, що триває у нас. За всіх відмінностей між двома країнами.
По-перше, у латиноамериканській країні суспільство розколене за ідеологічною ознакою, що виявляється у ставленні до минулого. Подолання цієї обставини є доволі складним завданням, принаймні, політикам, які правили з 1990 р. у Чилі, це не вдалося. Хоча деякий прогрес присутній. Молодь не настільки чутлива до цих проблем і оцінює політиків не за ставленням до минулого, а за діями сьогоднішніми й обіцяним у майбутньому. Експлуатація минулого в політичних цілях у Чилі себе вичерпує, Україна перебуває лише на початку цього шляху. Чужий приклад показує, що минуле потрібно знати, не здійснювати зроблених у ньому помилок, відновити історичну справедливість, однак аж ніяк не намагатися отримати на ньому політичні дивіденди.
По-друге. Виборець не є стадом, яке смирно ходить за пастухом. Заклики кандидатів, які програли, віддати свої голоси за іншого найчастіше не знаходять очікуваного відгуку. Вільний у своїх уподобаннях електорат діє цілком непередбачувано, найчастіше під впливом випадкових чинників. Особливо тоді, коли йому доводиться у другому турі обирати між кандидатами, за яких вони в першому турі вважали за краще не голосувати. Мобілізація таких виборців — завдання дуже важке і найчастіше у відведений термін нездійсненне. Приклад Чилі це чудово ілюструє. Тактика мобілізації — дуже тонка матерія, якою поки що українські політики повною мірою не оволоділи.
По-третє. У змінах мають потребу навіть на перший погляд і порівняно з Україною доволі благополучні країни. Ліві у Чилі хотіли купити виборця обіцянкою ще більших соціальних пільг і прикро помилилися в розрахунках. Популізм втрачає привабливість. У нього не повірили виборці в Німеччині у вересні минулого року на виборах до бундестагу та в Чилі у січні цього року.
По-четверте. Коли було підраховано 60% бюлетенів, і перевага Піньєри стала очевидною, Фрей визнав результати виборів і привітав свого опонента. Адже розділяють їх лише 3,2%. І ніхто навіть не подумав оспорювати результати в судах. Приклад для наших політиків є гідним наслідування. Залишилося дізнатися, коли в Україні з’являться державні діячі. На жаль, світла в кінці цього тунелю поки що не видно. Чилійським виборцям і їхній країні в цьому сенсі легше.
