Процес придністровського врегулювання знову перейшов на тихий хід. Після візитів керівників Молдови та Придністров’я до Москви і зустрічей між протиборствуючими сторонами в Бендерах здавалося, що потяг примирення набрав необхідного ходу. Пішли розмови, що сторони на двосторонній зустрічі підготують документ, який в урочистій обстановці підпишуть у Москві. Цей меморандум повинен був стати основою для підписання спільного документа учасниками групи «5+2» (Молдова, Придністров’я, Росія, Україна, ОБСЄ і спостерігачів: ЄС і США). У Москві налаштовані вельми рішуче, оскільки час квапить. Загальне врегулювання повинне було відбутися до грудневої наради міністрів закордонних справ країн НАТО, на якій передбачається обговорення питання про ПДЧ для України та Грузії. Успіх мирної ініціативи Москви в Придністров’ї повинен був принципово знецінити ПДЧ для Києва та Тбілісі за умов демонстрації мирної політики Росії на Дністрі. Для нервуючих лідерів Придністров’я, які намагаються знайти якусь формулу своєї державної самостійності і продовжують вимагати визнання аналогічно з Південною Осетією та Абхазією, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, виступаючи в Раді федерації, чітко заявив, що «південноосетинська криза не створює для них ніякого прецеденту». Не в останню чергу цю заяву призначено і для європейських співрозмовників на переговорах з урегулювання на лівому березі Дністра.
Окрім політичних причин у Москви є й чисто економічні інтереси домагатися розв’язання конфлікту. Найбільші підприємства Придністров’я належать російським власникам. Так, Молдовський металургійний комбінат придбав Алішер Усманов, дружина московського градоначальника і № 1 у списку часопису «Форбс» Олена Батуріна володіє великим лікеро-горілчаним підприємством; компанія РАТ ЄЕС купила контрольний пакет акцій Дубосарської ГРЕС. Російські електроенергетики виношують плани експорту електроенергії на Балкани та Близький Схід через Придністров’я, а для цього там потрібен мир і спокій. Хоча Молдова не визнає результатів приватизації на лівому березі, але у випадку підписання угоди Кишинів згодний для російських власників зробити виняток.
Проте друга зустріч лідерів Придністров’я та Молдови наприкінці вересня не відбулася. Причина — на перший погляд навіть смішна, не змогли домовитися про місце переговорів. Насправді сторони посилили свої позиції. У Тирасполі наполягають на федеративному устрої Молдови, яка фактично повинна стати конфедерацією, і гарантіях для Придністров’я щодо самовизначення в разі якогось державного об’єднання правого берега з Румунією. У Кишиневі про це й чути не хочуть. Там вважають, що Придністров’я повинно мати статус, подібний до українського Криму, — з широкими повноваженнями в економічній і культурній сферах і не більше.
Черговим каменем спотикання став формат переговорів. Російська схема викликала протидію як ЄС, так і Києва та Бухареста. Ніхто не збирається за просто так віддавати лаври миротворця Москві. Всі чудово розуміють гру, затіяну Першопрестольною для нейтралізації Молдови, і прив’язуванні її до російської політичної колісниці. Безсумнівно, що на Кишинів було вчинено відповідний тиск із Брюсселя і Бухареста внаслідок чого в інтерв’ю радіостанції Europa libera міністр реінтеграції Василь Шова категорично спростував твердження про те, що Молдова веде таємні переговори з Росією і розглядає можливість їх ведення в форматі «2+1» — Молдова та Придністров’я при посередницькій ролі Москви. Міністр заявив, що врегулювання придністровського конфлікту можливе лише в форматі «5+2». Фактично переговорний процес повернувся в початковий стан. Президент Молдови Володимир Воронін не приховав свого роздратування. «Придністровському режимові, який за 18 років зліпив Ігор Смирнов, місце на сміттєвому звалищі», — заявив він журналістам 25 вересня після церемонії відкриття на найбільшому в республіці сміттєвому звалищі в селі Цинцерень станції з видобутку газу зі сміття. Далі Воронін сказав: «У мене така асоціація, що той режим, з яким ми повинні, начебто, шукати якогось компромісу, якраз і є тим сміттєвим звалищем, яке довгі роки смердить на території нашої держави, навколо якого ходять і міжнародні організації, і наші друзі з Російської Федерації і України, і з яким ми носимося дуже довгий час, але поки що вирішення немає».
Така ситуація є наслідком не лише проблем між Кишиневом і його західними друзями. Значною мірою раптова непоступливість придністровських лідерів викликана розходженнями і боротьбою різних угруповань у Москві. І річ не в традиційному поділі на яструбів і голубів, прихильників твердої лінії та лібералів. Останніх у російському керівництві вже давно немає, можливо, що їх і не було. Проблема у виборі тактики у відносинах із Заходом. В оточенні Путіна і Медведєва після кавказької кампанії значно посилилися військові, які незадоволені вимушеним відходом із Грузії. Вони наполягають на подальшому посиленні тиску на сусідів по СНД, насамперед на Кавказі. Не випадково саме в ці дні в офіціозній «Российской газете» з’явилася стаття «Період напіврозпаду» з вельми зловісним підзаголовком: «Невдоволення політикою Тбілісі починають висловлювати регіони Грузії». У матеріалі прямо говориться, що процес державної дезінтеграції Грузії триває і, як можна зрозуміти, не залишає Росію байдужою. Ці ж кола в Москві вважають за потрібне залишити нинішнє становище Придністров’я для, по-перше, як плацдарму для розгортання збройних сил під виглядом миротворців і заняття зручної позиції в протистоянні з Румунією та Україною. По-друге, придністровські сепаратисти є засобом тиску на Молдову та Україну. Біля неї лонгується ще одна тепла точка, температуру в якій може бути підвищено в будь-який момент. Тим самим Київ «розтягується» між Кримом, Придністров’ям, а в майбутньому і Закарпаттям, і повинен бути більш поступливим щодо Чорноморського флоту та інших взаємних проблем. Дипломатичні складнощі Росії у відносинах із Заходом і сусідами, інтереси бізнесу, навіть великого, відновників єдиної і неподільної не цікавлять. Успіх на Кавказі вони намагаються використати як мультиплікатор по всьому периметру російських кордонів. Зараз на передній план висунулися Молдова та Придністров’я, тому з погляду войовничих кіл у Москві відступ тут неприпустимий.
Хоч як це парадоксально, але при загальній зацікавленості у вирішенні конфлікту на Дністрі назріває чергове блокування процесу. Навколо Придністров’я утворився силовий багатокутник із Росії, України, ЄС, Румунії тощо. Вершини цієї фігури переслідують свої цілі, які через свою різновекторність і суперечність не дають можливості виробити єдину позицію. У розпал суперечки про місце можливих переговорів між Кишиневом і Тирасполем мирити сторони приїхав посол з особливих доручень МЗС Росії Валерій Нестерушкін. Саме тоді Київ нагадав про те, що й від нього багато що залежить. «Україна продовжує відігравати активну роль у придністровському врегулюванні. У цьому контексті особливе значення відіграє налагодження регулярних двосторонніх контактів із Кишиневом і Тирасполем на якомога більш високому рівні. Виходячи зі своєї ролі посередника в процесі придністровського врегулювання, українська сторона запропонувала для чергової двосторонньої зустрічі місто Одесу, яка є традиційним місцем проведення таких заходів», — заявив рідний МЗС. Навряд чи цьому зрадіють у Москві і Тирасполі. Іграм навколо Придністров’я кінця не передбачається.
