У міру наближення чергової виборчої кампанії все частіше відбуваються дискусії стосовно відповідальності політиків за свої дії. Латиноамериканська держава Перу зробила важливий крок у цьому напрямі, що має без перебільшення міжнародне значення.
Кінець 90-х рр. був для Перу просто жахливим. У країні буквально безчинствували лівацькі терористичні організації, найбільшими з них були Світлий шлях і Революційний рух імені Тупак Амару. В цілому, за вельми приблизними підрахунками, за десять років озброєного протистояння загинуло понад 70 тис. осіб. Озброєна боротьба відбувалася на тлі економічної катастрофи. 1990 року гіперінфляція становила 7 650%.
1990 року на президентських виборах перемогу отримав інженер-агроном, мало кому відомий ректор столичного сільськогосподарського університету «Ла Моліна», етнічний японець Альберто Фухіморі. На політичній сцені він з’явився зненацька, типова темна конячка, й переміг представника істеблішменту, всесвітньо відомого письменника Маріо Варгаса Льосу. Фухіморі — виходець із сім’ї емігрантів. Типовий self-made man, він із дитинства був залучений до фізичної праці, чудово вчився у школі, отримав вищу освіту.
Вступивши на посаду, глава держави рішуче й енергійно взявся за подолання економічної розрухи та політичного хаосу. Запущені механізми неоліберальної економічної моделі, хоч і не без проблем, почали давати відчутні результати. За десять років удалося дати раду гіперінфляції, знизивши її до 4,8% 1999 року. Кардинально покращилася динаміка ВВП — від падіння у 5,4% на рік до 4% річного приросту в середньому за 90-ті роки. Істотно збільшилися іноземні капіталовкладення, головним чином за рахунок широкомасштабної приватизації неефективних і нерентабельних підприємств державного сектору. Якщо в 80-ті рр. щорічний притік інвестицій становив 30 млн. дол., то у другій половині 90-х рр. — уже близько 2 млрд. дол. Перу в цей період увійшла до переліку десяти країн, що розвиваються, до яких прямував основний потік зарубіжних інвестицій. Пом’якшилися соціальні проблеми: знизилося безробіття, підвищилися мінімальні зарплати й пенсії. Навіть світова фінансова криза 1998 року не похитнула макроекономічної стійкості у країні. У світі заговорили про перуанське економічне диво та його творця.
1995 року Альберто Фухіморі на президентських виборах легко переміг колишнього генерального секретаря ООН Хав’єра Переса де Куельяра, заручившись підтримкою 64,4% виборців. Тим часом на політичному горизонті збиралися свинцеві хмари. Реформи здійснювалися жорсткими методами, частково запозиченими з арсеналу боротьби з лівими терористами. Фухіморі наштовхнувся на відчайдушний опір частини правлячої еліти та їхніх представників у парламенті. За таких умов він вдався до надзвичайного заходу — розпустив Національний конгрес, здійснивши 5 квітня 1992 р. «інституційний переворот». Так розпочався рух до авторитаризму.
Референдум 1993 року схвалив нову конституцію, що надавала президентові широкі повноваження — аж до розпуску парламенту й судових органів, а також право на повторне обрання безпосередньо по завершенню попереднього мандату. Потім був конфлікт 1997 року з Конституційним судом, який закінчився відставкою чотирьох із семи членів суду, котрі відмовили Фухіморі в праві висуватися 2000 року. Нарешті, прийняття закону про «справжню інтерпретацію конституції», що надавав йому право висуватися на третій термін. Повіривши в своє «месіанське призначення», Фухіморі домігся переобрання за рахунок адміністративного ресурсу, маніпуляції бюлетенями, фальсифікацій, підтасовування підсумків голосування. Досягнута перемога виявилася пірровою.
В усіх цих протиправних діяннях президента активну роль грав шеф Національної розвідувальної служби Владіміро Монтесінос, який сприймався як «сірий кардинал». Він керував розвідкою та контррозвідкою, направляв і контролював грошові потоки, в тому числі — ті, що походили з галузі наркобізнесу, привласнював собі особисто величезні суми, які частково використовувалися для підкупу потрібних людей і проведення таємних операцій. Підвали служби розвідки перетворилися на камери тортур, людей страчували без суду та слідства, вбивали на вулицях, багато хто безслідно зникав. Права людини стали фікцією. Сотні тисяч перуанців були змушені залишити батьківщину.
Подібне свавілля викликало опозицію не лише серед політиків, але й у армійських колах. Перехід кризи у гарячу фазу був пов’язаний із показом по телеканалу військово-морського флоту 14 вересня 2000 р. відеоплівки із записом епізоду давання хабара в 15 тис. доларів сірим кардиналом — Владіміро Монтесіносом — депутату парламенту Альберто Коурі за перехід у проурядову фракцію. Гучний скандал викликав ефект бомби, що вибухнула. Далі більше. Після саміту АТЕС у Брунеї Альберто Фухіморі приїхав на історичну батьківщину й попросив політичного притулку. Потім факсом надіслав заяву про відставку. Обуренню парламентарів не було меж. Переважною більшістю голосів було прийняте рішення змістити Фухіморі з посту президента з формулюванням: через «моральну нездатність керувати державою». Він довічно позбавлявся права обіймати виборчі посади.
Перу довго домагалася екстрадиції втікача. Японія відмовлялася робити це, посилаючись на відсутність відповідної угоди. Перуанська влада видала міжнародний ордер на його арешт. Цілковито втративши відчуття реальності, екс-президент навіть мав намір знову висунутися на вищий пост 2006 року. Задля цього він приїхав до сусідньої Чилі. Але там його було заарештовано і 2007 року видано перуанській юстиції.
Судовий процес над колишнім президентом тривав 15 місяців. Верховний суд провів 161 засідання, свідчення давали десятки свідків. З самого початку на процесі були присутні численні іноземні спостерігачі з авторитетних правозахисних організацій.
За сукупністю злочинів Альберто Фухіморі було засуджено до 25 років ув’язнення. Йому інкримінується відповідальність за вбивства 25 громадян, а також викрадення підприємця та журналіста. Ці акції проводилися з відома глави держави спецслужбами.
Реакція у країні на рішення Верховного суду виявилася неоднозначною. Колишній перуанський президент Алехандро Толедо підкреслив, що засудження — це урок для світу й особливо для політичного класу країни. Дочка Альберто Фухіморі — Кейко, депутат парламенту, яка має намір висунутися кандидатом у президенти на виборах 2011 року, заявила, що це фарс і вимагала перегляду вердикту. Водночас більшість експертів погодилися з думкою, що це справді безпрецедентний випадок для континенту, «бо вперше колишній конституційний президент засуджений у власній країні за злочини проти людства».
Відгуки на вердикт суду в справі Альберто Фухіморі відображають розкол у Перу. 2001 року була створена «Комісія з правди та примирення», метою якої було досліджувати конфлікт між повстанцями й регулярною армією. Вона поставила перед собою та країною амбіційне завдання — звернутися до минулого, щоб збудувати справедливіше й безпечніше майбутнє. Проте ця мета викликала в суспільстві вибух емоцій. Їхній характер наочно ілюструє епізод із пропозицією створити музей, який би розповідав і показував історію конфлікту і зберігав пам’ять про його вплив на Перу. Ідея створити музей виникла завдяки ще одному гучному заходу — виставці під назвою Yuyanapaq, на якій було представлено картини та світлини, зібрані комісією. Багато хто пропонував перенаправляти виділені гроші на більш необхідні соціальні програми.
Музей — це лише один із прикладів проблем, із якими має справу Перу на шляху до досягнення першочергової мети — формування колективної пам’яті. Слід віддати належне перуанській інтелігенції. Під впливом журналістів, художників, письменників, артистів, багато хто з яких має світову популярність, президент Алан Гарсіа підписав «найвищий дозвіл» продовжувати музейний проект. Спеціальну комісію для його «координації, оформлення, здійснення» й управління ним очолив письменник Маріо Варгас Льоса.
Так зроблено важливий крок щодо національного примирення. Може варто скористатися прикладом Перу і в Україні почати рух у такому самому напрямі. І тоді минуле перестане отруювати майбутнє.
