Володимиру Путіну доведеться зачекати ще місяць, перш ніж він зможе зіграти бажану роль господаря зустрічі найвпливовіших світових демократичних лідерів на Санкт-Петербурзькому саміті «вісімки». Але, схоже, російський президент уже наблизився до досягнення своєї основної мети, відвернувши серйозну реакцію зі сторони G-8 на автократичну внутрішню політику й імперіалістичне залякування сусідів.
Кілька місяців тому західні чиновники конфіденційно обіцяли, що Путіну не дадуть стати зіркою саміту й нагадають, що він не пара обраним президентам і прем’єр-міністрам, які збираються в Санкт- Петербурзі. На наполягання адміністрації Буша, питання про втручання Росії в справи України, Грузії та Молдови — колишніх радянських республік, що намагаються зайняти місце на світовій арені як незалежні демократичні держави, — було внесене в програму попередніх зустрічей напередодні саміту. Американські дипломати натиснули на НАТО для того, щоб цієї весни були зроблені перші кроки до членства в Альянсі Грузії й України.
У травні віце-президент Чейні виступив із жорсткою промовою, в якій висловив свої претензії до Путіна: підтримка диктаторів у Білорусі й Узбекистані, використання поставок енергоносіїв як політичного шантажу, усунення незалежної опозиції в Росії. Президент Буш у принципі погодився відвідати Київ перед Санкт- Петербургом для надання підтримки прозахідним демократам України, які опинилися в скрутному становищі.
Однак за останні кілька тижнів бажання Заходу протидіяти Путіну поменшало. На зустрічі міністрів країн- членів НАТО, що відбулася 10 днів тому, Франція та кілька інших європейських урядів відкинули американські проекти «посиленого діалогу» з Грузією та «плану дій» про вступ до Альянсу України — навіть попри те, що підтримані Росією демонстрації на Кримському півострові України змусили НАТО вивести американських морських піхотинців, розміщених там для участі у навчаннях. Потім Білий дім повідомив про скасування візиту Буша до України, значною мірою через нездатність прозахідних партій домовитися про формування нового уряду.
Тим часом промова Чейні спричинила негативну реакцію не лише в Москві, а й у Західній Європі, де віце-президента відверто критикували за провокаційність. Що стосується російського неоімперіалізму, то чиновники адміністрації кажуть, що вони все ще пориваються внести питання про Грузію та Молдову на порядок денний зустрічі міністрів закордонних справ, що має відбутися наступного тижня, але не чекають успіху. «Ми зайшли в глухий кут», — каже Брюс Джексон, пов’язаний із багатьма адміністраціями консерватор, який очолює проект із демократії перехідного періоду (Project on Transitional Democracies). — Росія грає більш агресивно та продумано, і вони нас обіграють».
Найсильнішим кроком Путіна була його згода на підтримку зусиль Заходу в заморожуванні ядерної програми Ірану. В обмін на підтримку Росія наполягла на відкладенні резолюції Ради Безпеки ООН, що містить вимогу припинення програми; вона також відсунула окреслений розкол між Росією і Заходом із питання санкцій проти Ірану. Поки Москва номінально проводить свою найважливішу зовнішньополітичну ініціативу, адміністрація Буша не наважується порушувати питань, порушених Чейні, хоча чиновники стверджують, що про них не забули.
Європейські політики не відчувають подібних докорів сумління. У Вашингтоні та Брюсселі вони прямо заявляють про те, що до згубної політики Путіна треба ставитися терпимо — не лише через Іран, але й у зв’язку з важливою роллю Росії як постачальника енергоносіїв. Брюссель заляканий: під час зустрічі на чорноморському курорті Сочі наприкінці травня Путін прямо відкинув заклики Європейського Союзу до Росії ослабити мертву хватку, якою держава тримає експортні нафто- та газопроводи, та дозволити європейцям більше інвестувати в російські родовища. Минулого тижня уряд підтвердив, що західним компаніям дозволять мати лише міноритарні пакети акцій, причому в найбільш малозначних проектах.
Непохитність Путіна породила підхід, який американський чиновник визначає одним словом: «умиротворення». Високопосадовий європейський чиновник так пояснив мені цю логіку: в найближчому майбутньому економіка європейських країн залежатиме від російських енергоносіїв. Але ці енергоносії будуть недоступні, якщо протягом найближчих років Росія не здійснить величезних інвестицій і не віддасть перевагу Європі над Китаєм як ринку збуту своїх нафти та газу. «Це означає, що нам залишається лише підтримувати могутній центр у Москві, — заявив чиновник, — так, щоб були зроблені необхідні інвестиції, і поставки були для нас відкриті».
За такої слабкості європейців схоже, що американські чиновники змирилися з тим, що на майбутньому саміті Путін відіграватиме роль правителя відроджуваної супердержави. Грузини та молдавани дивитимуться на те, як західні лідери п’ють за здоров’я Путіна, ні словом не згадуючи про російський бойкот на їхні товари та підтримку сепаратизму. Російські демократи й незалежні організації громадянського суспільства, якщо їм пощастить, задовольняться зустрічами в Москві з американськими чиновниками середньої ланки. А спостерігачі в інших країнах світу, можливо, поставлять логічне запитання: «Вісімка» існує для того, щоб служити Росії? Чи є ще якась мета?»
