Володимир Путін, який утретє йде в президенти під гаслом збереження стабільності, насправді прирікає країну на потрясіння. Падіння рейтингів влади свідчать про зростаючу втому громадян від незамінних правителів.
614 делегатів другого етапу з’їзду «Единой России» стали учасниками абсолютно радянського, по суті, дійства. Ті ж пустопорожні славослів’я на адресу керівника країни (хоча формально поки лише прем’єра й другої, а не першої людини в державі) з боку творчої інтелігенції (режисер Станіслав Говорухін), багатодітних матерів і героїв-одинаків. Той же абсолютно брежнєвський за духом виступ головного героя урочистостей з пафосною риторикою щодо соціальної справедливості й рішень на користь абсолютної більшості» як основи політики влади.
За Брежнєва це звучало так: «Усе в ім’я людини, усе на благо людини». А народ, який хлебнув реальної політики, додавав: «І ми знаємо цю людину». Путін, щоб описати своє нове царювання, обрав майже сталінську формулу: «Щоб життя було кращим і гарнішим» (у оригіналові: «Жити стало краще, жити стало веселіше»).
Ніякої одностайності щодо повернення Путіна на престол у будь-якій іншій аудиторії, крім спеціально відібраних політичних зомбі з «Единой России», немає. І падіння рейтингу «Единой России» після оголошення про рокіровку на першій частині з’їзду 24 вересня, і прискорення відпливу капіталу з країни після цього, й історія зі свистом в «Олімпійському» — наочні підтвердження втоми населення від нової старої влади.
При цьому тактика не міняється: Путіна висували в президенти не після думських виборів, а за тиждень до них, щоб він у черговий раз виступив у ролі головного електорального паровоза безвладної й безглуздої з погляду реалізації реальних політичних ініціатив «Единой России». Нинішній президент Дмитро Медведєв, який став на чолі партійного списку у вересні несподівано для партії влади (у чому зізнавалися журналістам самі керівники ЄР), явно не справляється із завданням тяглової сили, здатної дати результат. Навіть за більш ніж ймовірних масових фальсифікацій «Единая Россия» майже напевно отримає на думських виборах менше, ніж 2007 року. При цьому на з’їзді Медведєв прямо пов’язав голосування на виборах до Держдуми з голосуванням за президента Путіна, як це було чотири роки тому, коли Путін-президент сам вів партію влади на парламентські вибори на чолі списку. Іншими словами, головним тактичним сенсом з’їзду із заздалегідь убитою інтригою була відчайдушна спроба мобілізувати електорат партії влади ім’ям Путіна перед думськими виборами.
Показово, що хоча глави регіонів і провладні політологи й оцінили промову Путіна на з’їзді як програмну, в ній не пролунало жодної свіжої ідеї. Абстрактні розмови про справедливість, обіцянки підвищити податки на багатих і полегшити податковий тягар для малого бізнесу (десять років влада чинила навпаки), пустопорожні пропагандистські кліше аж до традиційного звинувачення деяких іноземних держав у спробах вплинути на результат виборів у РФ. Проблема в тому, що навіть ці абстрактні обіцянки даються політиком, який уже понад 10 років керує країною, практично знищив усяку опозицію та ще й провів два свої перші президентські терміни в унікально сприятливих для Росії умовах постійного зростання світових цін на енергоносії. У цьому сенсі особливо забавно звучала путінська промова не на з’їзді, а незадовго до нього — на останньому пленарному засіданні Думи, що йде. У цій промові були дві головні тези: по-перше, «Единая Россия» чудово впоралася з кризою, по-друге, на нас насувається нова криза, з якою не впорається ніхто, крім нинішньої влади. Друга теза прямо спростовувала першу.
На з’їзді «Единой России» вчинок Путіна, котрий погодився знову очолити Росію (а він нікуди й не йшов, Медведєв і на цьому з’їзді, й чотири роки свого президентства бездоганно грав роль другого плану), називали мужнім. Путін дійсно ризикує — падіння рейтингів влади свідчать про зростаючу втому від незамінних правителів. Будь-якому, навіть вкрай забитому й зомбованому пропагандою народу рано чи пізно набридає жити за однієї й тієї ж влади й абсолютної відсутності перспектив. Ідея збереження стабільності й статус-кво за будь-яку ціну обертається для такої влади створенням зони політичної турбулентності та великими потрясіннями.
Поки Росія приречена на стабільність. Стабільність, яскравою ілюстрацією якої є фіаско польоту до супутника Марса космічної станції «Фобос-Грунт» — єдиного по-справжньому модернізаторського російського проекту за останні 15 років. Влада, що витрачає мільярди на будівництво своїх палаців, просто пошкодувала на космос грошей.
Утім найменші потрясіння в світовій економіці або прояви втоми людей від не здатної нічого змінити в їхньому житті на краще влади можуть призвести до найсумніших наслідків і такої нестабільності, яка не раз супроводжувала російську історію. Причому саме через те, що розрив між реальним життям і його сприйняттям можновладцями ставав критично великим. За Брежнєва теж здавалося, що Радянський Союз — назавжди.
