Кореспондент британського журналу The Economist у Росії та Центральній Європі Едуард Лукас понад 20 років писав про цей регіон. Він також спеціалізується на енергетичній безпеці, є автором книжки «Нова холодна війна: Росія Путіна й загроза Заходу». З 1992 до 1994 року він був головним редактором газети The Baltic Independent у естонському Таллінні. У Великій Британії здобув економічну освіту в Лондонській школі економіки, потім вивчав польську мову в університеті в Кракові. У інтерв’ю чеському виданню Едуард Лукас поділився своїми враженнями про сьогоднішню Росію та окреслив відмінності з колишньою Росією.
— Ви стверджуєте, що люди підсвідомо бояться Росії? І новини звідти повідомляють, як досі порушуються права людини й інші речі. Можна сьогодні сказати й щось позитивне?
— Гадаю, що так. Головними приводами для страху були війна в Грузії та криза щодо постачань газу в Україну. Ці події розкрили очі й на політику Росії, й на залежність Європи від Росії. Тому можна вважати доброю новиною те, що сьогодні знову посилено працюють над проектом Nabucco, який, напевно, нарешті позбавить Європу залежності від російського газу. Про саму Росію особливо нічого позитивного сказати не можна. Ситуацію в країні жодним чином не змінюють навіть реформаторські промови президента Дмитра Медведєва: людей, як і раніше, кидають до в’язниць, б’ють і вбивають, вони, як і раніше, не можуть просто так вийти на вулицю й висловити протест. Щодо цього — все, як і було раніше.
— А як «пересічні» росіяни? У своїй книжці «Нова холодна війна» ви стверджуєте, що справи у них ідуть краще — вони можуть купити, що хочуть, можуть подорожувати. Якою мірою вони визначають політику?
— Пересічні росіяни сьогодні дійсно можуть дозволити собі багато того, про що раніше вони не могли навіть мріяти, наприклад, нову квартиру тощо. Але й тут є інший бік, і це хабарі. Життя середнього класу в Росії з ними нерозривно пов’язане. Ви, за великим рахунком, не можете нормально й чесно жити. Хочете віддати дитину в хорошу школу? Треба дати хабара. Хочете до хорошого лікаря? Треба дати хабара. Не кажучи вже про здирство з боку чиновників і, наприклад, працівників ДІБДР, які погрожують усім, чим тільки можна, поки їм не заплатиш. І людям нічого не залишається, окрім змиритися з усім цим. Якщо вони вийдуть на вулиці, їх поб’ють, а в гіршому разі — посадять. Тому чимало людей вирішили зосередитися на своєму власному житті й отримувати задоволення від того, що є: вони подорожують, виховують дітей, їздять із родиною на дачу тощо.
— Ви говорите про те, що нас чекає ще одна холодна війна. Нам дійсно треба боятися Росії?
— Нам слід боятися Росії й водночас жаліти її. Адже ця країна неймовірно погано ставиться до своїх власних громадян. Ви лише подивіться, як усе сьогодні працює й виглядає в Росії. Звісно, й у Росії є траси та магістралі. І лікарні. Але в якому вони стані? Подивіться, як Китай інвестує в інфраструктуру, й порівняєте з Росією. Росія страждає від поганого управління. А це ж країна, в якої достатньо коштів, просто ці кошти витрачають безглуздо. Витрачаються величезні суми на фінансування мозкових центрів та інших інститутів, що впливають на громадську думку. Якщо сьогодні зайнятися цим питанням і піти слідами російських грошей, з’ясується, що, врешті-решт, вони опиняються в західних інститутах. І це має викликати побоювання.
— Ви згадали Захід. У росіян Лондон не просто популярний, а дуже популярний. Вони там скуповують лише футболістів, нерухомість і прикраси чи ще щось?
— Вони купили вже й дві газети. Я не впевнений, наскільки сильно це позначається на змісті, але в усякому разі одна газета The Independent — це загальнонаціональне видання.
— Чого вони таким чином хочуть досягти? Це ж уже не амбіції оволодіти світом, ні? Адже, як ви стверджуєте, вони продовжують вкладати гроші в мозкові центри, скуповують газети й розсилають по світу своїх шпигунів.
— Це глибоко укорінений інстинкт із часів чекістів. Весь апарат влади в Росії сьогодні складається з апаратників і колишніх агентів КДБ, а вони просто звикли все вирішувати так — скрізь мати своїх шпигунів. І, звісно, не лише за межами країни, а й у самій країні. Вони збирають матеріали проти своїх опонентів, а потім за допомогою цієї інформації ліквідовують конкурентів.
— Ви провели на Сході понад 20 років, вам є з чим порівнювати. Чи змінилося щось сьогодні?
— Я бачу величезну різницю. Перш за все росіяни можуть подорожувати. Вони бачать, що являє собою Захід, і бачать, що означає жити за демократії. Ще всього лише 20 років тому для більшості це було нереальною мрією, надмірною розкішшю. Я гадаю, це взагалі одна з найзначніших змін. Зміна, яка водночас дозволила людям вільно вирішувати: якщо не подобається вдома, можна залишитися за кордоном, адже тепер цього ніхто нікому не забороняє.
— Це змінило і самих росіян — те, що вони могли порівнювати, бачили, що відбувається не в Росії?
— Авжеж. Змінилося їхнє сприйняття світу, особливо Заходу. Багато хто з Росії виїжджав із наївними уявленнями, а потім були змушені ці уявлення змінювати. Можна сказати, що ці зміни змінили ціле покоління. Про популярність подорожей, наприклад, доводять довгі черги за візою перед американським посольством.
— Росіян і сьогодні легко переконати в тому, що для них Захід, зокрема американці, являють —загрозу?
— Пропаганда в цьому напрямку робить дуже добру справу. З іншого боку, багато російських журналістів добре знають, як діє пропаганда, й намагаються з цим боротися. Але це для них зовсім не просто.
— Яким є майбутнє Росії? Вона зупиниться на експорті нафти та газу? Адже Росія практично не виробляє нічого вартого уваги...
— Так теж не можна казати, просто не все видно. Річ у тім, що у виробництві в них є істотні резерви, щось виробляється, а щось навіть експортується — зброя, горілка, якийсь текстиль, здебільшого до сусідніх країн, таких як Китай та інші.
— Ви головним чином критикували плани президента Медведєва, який хоче в Росії відкрити щось на кшталт Кремнієвої долини в Америці...
— Це безумний план. Не тому, що в Росії недостатньо науковців, навпаки, просто щось подібне там не може функціонувати. Головним чином через те, що за цим стоятиме держава. Щось схоже на Кремнієву долину виникає в абсолютно інших обставинах, в атмосфері свободи, а не планованих досліджень.
