Російського шпигуна-утікача за таємничих обставин убивають у Лондоні. Головні політичні супротивники президента Росії або втекли, або сидять за гратами, або вбиті. Кремль під верховодством «залізного полковника» з колишнього КДБ дестабілізуватиме недружні йому сусідні країни — на Україні відключає тимчасово газ, залякує Грузію. Що це — початок нової холодної війни?
Тут вірно було б відправною точкою обрати 1946 рік і відому промову Уїнстона Черчилля у Фултоні, яка в усьому світі вважається сигналом до справжньої холодної війни. За 60 років, що минули з того дня, світ абсолютно неймовірно змінився, але деякі істини про які говорив тоді Черчилль нині актуальні, як ніколи.
Черчилль міг говорити вільно, оскільки за рік до цього втратив владу. Він говорив про «загрозу експансії та прозелітизму» з боку Радянського Союзу, керованого Йосифом Сталіним. «Простягнувшись через увесь континент від Штеттіна на Балтійському морі й до Трієста на Адріатічеському, на Європу опустилася «залізна завіса», — повідомив він слухачам, серед яких був і президент, що запросив його до США, Гаррі Трумен. — Столиці держав Центральної та Східної Європи — держав, чия історія нараховує багато віків, опинилися по інший бік цієї завіси. Варшава й Берлін, Прага й Вена, Будапешт і Белград, Бухарест і Софія — усі ці непересічні столичні міста з усіма своїми жителями й з усім населенням навколишніх міст та районів потрапили, як я б це назвав, у сферу радянського впливу. Вплив цей проявляється у різних формах, і ці країни потрапляють під усе більш відчутний контроль, а нерідко й під прямий тиск з боку Москви».
Черчилль на цьому не зупинився. Він заявив, що радянська загроза нависла не тільки над Європою, але і над усім світом через те, що в кожній країні є «п’ята колона» комунізму, і ці колони діють «дивно злагоджено і погоджено, у повній відповідності до керівних вказівок» Кремля. Могутні комуністичні партії могли похитнути основи західноєвропейських держав, зокрема, Італії та Франції, і зіграти на розрусі на Далекому Сході, наприклад, у Китаї. Бачачи це, зазначив Черчилль, Захід повинен об’єднатися та всіляко зміцнювати «мускули світу». Промова Черчилля підштовхнула уряди західних країн до створення 1949 року Організації Північноатлантичного договору, що стримувала радянську загрозу до розпаду Радянського Союзу.
Нинішня Росія, хоч якою жорстокою та зухвалою вона іноді здається, уже практично нічим не нагадує тоталітарний сталінський режим 1940-х років. По-перше, головне — Росія втратила імперію: від московського ярма звільнилися як народи країн Центральної та Східної Європи, так і власне колишні радянські республіки; практично над усіма столицями, про які згадував Уїнстон Черчилль, сьогодні гордо розвівається прапор Європейського Союзу; а НАТО наступного тижню проведе самміт у Ризі, столиці Латвії, насильно включеній до складу Радянського Союзу тоді ж, коли Черчилль входив на трибуну. По- друге, войовнича комуністична ідеологія мертва: так, у Росії зростає націоналізм, і це не може не непокоїти, але цей націоналізм неможливо експортувати за межі країни так, як свого часу робили комуністи. Комуністична економічна модель, яка, як вважали колись, може поховати капіталізм, похована сама. І, крім того, Росія вже давно перестала бути тоталітарною країною. 1991 року, коли розпався Радянський Союз, росіяни в деякому сенсі звільнили себе самі. Сьогодні російські громадяни можуть вільно виїжджати за кордон, підключатися до інтернету, купувати будь-яку власність (хоч футбольний клуб «Челсі»), виводити свої компанії на іноземні фондові ринки. І все ж, хоч історичні обставини й змінилися до невпізнання, але рекомендації Черчилля Трумену стосовно Росії, сьогодні так само важливі та актуальні, як того часу.
З одного боку, Черчилль визнавав, що росіяни — великий народ, який має право сам вирішувати свою долю й має право на певний статус у світі. Він наголошував, що Захід завжди повинен протягувати росіянам руку дружби, якщо ті готові її потиснути. З іншого боку, колишній лідер Великої Британії був достатньою реалістичною людиною, щоб розуміти, що потурання агресії призведе лише до її посилення. «Спілкуючись у роки війни з нашими російськими друзями й союзниками, я прийшов до висновку, що більш за все вони захоплюються силою, менш за все поважають слабкість, — говорив Черчилль. — Світ не може стати по-справжньому безпечним без побудови нової, єдиної Європи, жодна нація якої не повинна відчувати себе відкинутою з європейської сім’ї народів».
Так як саме Європа повинна реагувати на міць Росії, що відроджується нині? Як і радив Черчилль, Захід повинен завжди залишатися відкритим для російського народу. Для початку країни Західної Європи повинні створити для гостей з Росії полегшений візовий режим і заохочувати бажання російської молоді вчитися за кордоном. Країни Європейського Союзу повинні всіляко сприяти розвитку взаємовигідних ділових, фінансових та культурних зв’язків. Однак у той же час Європа повинна зберігати єдність, не допускаючи залякування й не дозволяючи Кремлю зіштовхувати одну країну з іншою. Якщо Москва почне розглядати країни ЄС як свій політичний інструмент, вони повинні будуть обмежити свою залежність від енергоносіїв, що поставляються Москвою. Ці країни повинні засуджувати порушення прав людини — як у Чечні, так і за її межами, і постійно підкреслювати, що вони несумісні зі стандартами міжнародних організацій, в яких перебуває Росія. Що стосується Великої Британії, то вона повинна твердою рукою покарати того, хто несе відповідальність за смерть Олександра Литвиненка — куди б не вивело розслідування.
Повернення до холодної війни ще не відбулося. Однак не виключено, що нас чекає все більш «гарячий мир».
