У Володимира Путіна є два відданих союзника: Башар Асад у Дамаску та Олександр «Хірург» Залдостанов в Москві. За межами Росії ніхто або майже ніхто не чув про цього височенного бороданя з довгим кучерявим волоссям і в шкіряній куртці з написом «З нами Бог». Він очолює московський байкерський клуб «Нічні вовки».
Байкера і президента пов’язують узи дружби. Залдостанов регулярно навідується в підмосковну резиденцію російського лідера в Ново-Огарьово. 13 липня 2012 Володимир Путін на цілих чотири години запізнився на зустріч з президентом України Віктором Януковичем у Криму через те, що катався на мотоциклі з «Нічними вовками».
Олександр Залдостанов (у березні його нагородили орденом Пошани за внесок у «патріотичне виховання») став однією з ключових складових нео-совєтської ідеології , яка лягла в основу третього президентського терміну Володимира Путіна. У цьому зв’язку йому було доручено організацію рок-концерту, який завершив пам’ятні заходи 23 серпня з нагоди 71-річної річниці бомбардування Сталінграда (сучасний Волгоград) нацистської авіацією.
ОСОБЛИВИЙ ГІСТЬ
Крім рок-груп, патріотичних бардів та «Нічних вовків» на заході побував особливий гість: до величезного здивування 250 тис. глядачів і мільйонів росіян, які дивилися концерт по телевізору, посеред виступу раптово зазвучав голос Сталіна. Грузинський акцент, гугнявість, інтонація, клацання магнітофонної стрічки — було зроблено все, щоб мова здавалася справжньою, хоча насправді запис заздалегідь підготували спеціально для цього випадку.
Але що ж наголошувало це послання з того світу, уривок з так званої бесіди вождя з революціонеркою Олександрою Коллонтай в 1939 році? «Багато справ нашої партії і народу будуть перекручені і обпльовані, насамперед, за кордоном, та й у нашій країні теж. І моє ім’я теж буде оббріхано, обмовлене. Мені припишуть безліч злодіянь».
Важко уявити собі, наприклад, щоб сьогодні на концертах у Римі і Мадриді лунали слова Муссоліні і Франко. У Росії подібне — в порядку речей. Неосталіністський фольклор з домішкою містицизму і хард-року зараз є невід’ємною частиною офіційної доктрини.
До недавнього часу Росія у своєму русі вперед спиралася на «путінізм» — суміш економічного лібералізму і позбавленої ідеології патерналістської автократії. Реабілітація похмурого сталінського минулого йшла невеликими кроками. Росія повернула собі радянський гімн, а в книгах з історії звеличуються заслуги Сталіна. Зокрема, це відноситься до улюбленого викладачами середніх шкіл підручника «Історія Росії в ХХ — на початку XXI століття». Якщо вірити посібнику, диктатор зміг сформувати найсправедливіше суспільство у світі, впорався з якісним відставанням у виробництві і дозволив СРСР стати великою промисловою державою.
НОВА ІДЕОЛОГІЯ
Президент Росії розуміє, що впав в очах інтелігенції та середнього класу, і знає, що більше не користується тією підтримкою, на яку міг покластися під час двох перших термінів, з 2000 по 2008 рік. Економічне зростання йде на спад, а в народі зростає невдоволення на тлі кремлівських інтриг, непрозорості системи і повальної корупції. Тому йому потрібна нова хвиля , нова ідеологія .
Як справжній агент КДБ, Путін, в першу чергу, робить ставку на психологію homo sovieticus. Він неодноразово описував країну як обложену фортецю, врятувати яку може лише сильний «батько народу». Сьогодні він намагається спертися на найбільш консервативні і ретроградськи налаштовані верстви російського суспільства: чиновників, спецслужби, робочих військово-промислового комплексу... Інакше кажучи, тих, хто поважає сильну владу.
Така внутрішня скутість Росії пояснює і її позицію на міжнародній арені: одна проти всіх. Ось уже кілька місяців Москва незмінно повертається спиною до Заходу, як щодо сирійської кризи, так і в питанні прав сексуальних меншин. Американцям і європейцям знадобилося два роки, щоб усвідомити, що підтримка Башара Асада пов’язана не із захистом інтересів Росії в Сирії (військово —морська база, збройові контракти), а її прагненням утвердитися в положенні лідера антизахідної групи держав.
Якщо внутрішня політика Путіна періодично стає об’єктом критики, то його дипломатичний курс незмінно користується беззастережною підтримкою. Опозиція, яка зародилася на хвилі вуличних демонстрацій зими 2011—2012 року, ще не сказала ні слова про те, що відбувається в Сирії та інших країнах. Не цікавить вона і блогера Олексія Навального, який візьме участь у призначених на 8 вересня виборах мера Москви.
Le Monde , 29 серпня 2013 р., переклад ИноСМИ.Ru
