Так уже влаштовано світ, що ми повністю усвідомлюємо суть людини лише після її смерті. І чим більше вона зробила за життя, тим більшу пам’ять залишає по собі. Колишній прем’єр-міністр Лівану Рафік Харірі зробив дуже багато для своєї країни, а трагічна смерть перетворила його на національного героя не лише в Лівані, але й у всьому арабському світі. Оцінити його роль і місце в ліванській історії можна буде лише через роки. З 1990 року Харірі та Ліван стали майже синонімами, настільки ці два поняття були переплетеними. Ліван без Харірі був немислимий, як і Харірі без Лівану.
Харірі був харизматичним політичним лідером і великим бізнесменом, який багато зробив для відновлення економіки країни. Він знаходив спільну мову зі всіма основними громадами та конфесіями Лівану, підтримував добрі відносини з Сирією, Саудівською Аравією, іншими арабськими (і західними також) країнами. У світі його знали як головного представника Лівану, незалежно від того займав він посаду прем’єр-міністра чи ні. По декілька разів на рік він зустрічався з Джорджем Бушем і багато разів зі своїм кращим другом — Жаком Шираком.
Рафік Харірі був першим і дотепер залишається єдиним арабським прем’єр-міністром, який відвідав незалежну Україну. В рамках його офіційного візиту до Києва в березні 1996 року він був прийнятий тодішнім прем’єр- міністром Євгеном Марчуком. Харірі двічі зустрічався з президентом Леонідом Кучмою в ході його візиту до Лівану 22 — 23 квітня 2002 року. Працюючи в посольстві України в Бейруті, мені доводилося бути присутнім також на зустрічах українських послів із Рафіком Харірі як у його офісі, так і в його домі. Ці зустрічі залишили спогади про Харірі як про мудру людину та далекоглядного політика, для якого благо Лівану було понад усе.
Харірі загинув у результаті могутнього вибуху в центрі Бейрута. Разом із ним загинуло 16 чоловік із його охорони й оточення. Ще близько 120 осіб було поранено. Поза сумнівом, мавзолей Харірі біля мечеті стане місцем паломництва як для ліванців, так і для гостей країни. Траурний кортеж розтягнувся на багато кілометрів. Харірі був одним із найбагатших людей планети. Його особистий статок за оцінками Forbes, складає від 2 до 4 мільярдів доларів, що дозволило йому зайняти місце серед 100 найбагатших людей світу. В 1965 році Харірі, не закінчивши Бейрутський університет через нестачу ко- штів, у двадцятирічному віці виїжджає до Джідду (Саудівська Аравія), де робить запаморочливу кар’єру, займаючись будівельним бізнесом. Зліт Харірі почався після того, як протягом шести місяців він побудував палац для саудівського короля Халіда. У нагороду за це йому було присвоєне громадянство Саудівської Аравії та титул «шейха». 1970 року 24-річного честолюбного Харірі помітив спадкоємець престолу, принц Фахд (із 1982 року король) і наблизив до королівського двору.
У кінці 80-х король Фахд відправив Харірі до Лівану для встановлення перемир’я у громадянській війні, яка продовжувалася з 1975 по 1990 рік. У жовтні 1989 року за сприяння Харірі та Ліги арабських держав у саудівському місті Таїф зібралися представники основних політичних сил Лівану, яким вдалася виробити «Хартію національної злагоди Лівану» (Таїфські угоди), що передбачували досягнення компромісу між ліванськими конфесіями. В жовтні 1992 року президент Ільяс Храуї призначив 46-річного Рафіка Харірі прем’єр- міністром. Тоді це призначення було розцінено як останній шанс для порятунку країни. На посаді прем’єр-міністра Харірі провів у цілому 10 років — із 1992 по 1998 і з 2000 по 2004 роки. За цей час йому вдалося відновити економіку країни, добитися міжнародної допомоги, списання боргів, відновлення туризму та залучення іноземних інвестицій у великих обсягах.
Пішовши у відставку, Харірі продовжував активну політичну діяльність, ставши одним із лідерів опозиції. Слід зазначити, що Харірі представляв помірковане крило опозиції, не пориваючи остаточно з владними структурами. Іншими словами, Харірі був з’єднувальною ланкою між опозицією та владою, виконуючи унікальну роль у досягненні взаєморозуміння між протиборчими політичними силами. Відразу після вбивства Харірі почали висуватися різні версії щодо тих сил, які могли бути причетними до цього. Ліванська опозиція поклала відповідальність за цей злочин на ліванську та сирійську владу. Дамаск, у свою чергу, звинуватив ліванську опозицію у використанні вбивства Харірі в передвиборних цілях. Міністр оборони Сирії Хасан Туркмані заявив, що «за вбивством Харірі стоїть Ізраїль, який не бажає, щоб Ліван був стабільним». Міністр оборони Ізраїлю Шауль Мофаз у свою чергу заявив, що вбивство Рафіка Харірі скоєне, швидше за все, просирійською організацією, керованою з Дамаска. Мофаз підкреслив, що Сирії було вигідно ліквідувати Харірі, оскільки той виступав проти присутності сирійських військ на території Лівану. Ізраїльський міністр додав, що Сирія підтримує терористів не лише в Лівані, але й в Іраку.
Вбивство Харірі — удар не лише по Лівану, але й по Сирії. Незалежно від того, чи буде доведено причетність Сирії до загибелі Харірі, чи ні, поза сумнівом, США й Ізраїль посилять свій тиск на Дамаск. Вашингтон вимагатиме неухильного виконання резолюції РБ ООН, а також іще більше посилить санкції проти Дамаска. Тель-Авів, із свого боку, намагатиметься досягти максимальних поступок від Сирії напередодні початку майбутніх мирних переговорів і, перш за все, виведення сирійських військ із Лівану, а також роззброєння військових формувань «Хезболли».
Зникнення з політичної сцени Харірі, з його унікальною роллю посередника між всіма ліванськими політичними силами та релігійними конфесіями, між опозицією та владою, з його міжнародною вагою й авторитетом, означає усунення одного зі стовпів стабільності у країні й неминуче призведе до загострення політичного протистояння в Лівані на межі нової громадянської війни. Повинно статися диво, яке врятує Ліван від нових потрясінь.
