Легко вплутатися у війну, вибратися з неї складно. Ця аксіома особливо підходить сьогодні для США, в міру того як вони з лихом пополам ведуть три війни — дві з яких були їм нав’язані (Афганістан і «війна з терором»), а третю (Ірак) було розпочато без особливої необхідності американською адміністрацією, засліпленою ідеологією та зарозумілістю.
У США немає перспектив військової перемоги в Афганістані або Іраку, економічні витрати цих воєн навряд чи можна далі собі дозволити, а політична підтримка дому ослаблюється. Америка має вивести війська, але ціна цього — для США, їхніх союзників у регіоні й для Заходу — залишається відкритим питанням.
Останні бойові частини США залишили Ірак. Незважаючи на використання всіх наявних у її розпорядженні засобів, найзначнішій військовій силі у світі вдалося лише створити нестійку внутрішню стабільність. Ніхто сьогодні не тримає плаката «Місію виконано!» Жодну з невідкладних політичних проблем, спричинених втручанням США, — розподіл влади між шиїтами й сунітами, курдами та арабами, Багдадом і регіонами — фактично не вирішено.
Ірак, як і раніше, залишається державою без єдиної нації. Крім того, він загрожує перетворитися на поле битви протиборчих інтересів своїх сусідів. Боротьба між провідними силами сунітів, Саудівської Аравії та шиїтського Ірану за гегемонію в Перській затоці загрожує знову перетворити Ірак на поле бою та розв’язати ще один раунд громадянської війни. Суміжні держави — Сирія й Туреччина, можливо, також відразу ж будуть втягнуті в такі конфлікти. Можна лише сподіватися, що вакуум, створений виведенням американських військ, не переросте в насильство.
Ситуація в Афганістані ще складніша. Афганістан — це дзеркальне відображення Іраку: нація без держави. Сепаратизм ніколи не був тут загрозою, але після радянського вторгнення 1979 року країна стала театром воєнних дій глобальних та регіональних конфліктів.
Те, що ми бачимо в Афганістані, — це не лише громадянська війна. Через своїх афганських союзників у боротьбу за вплив втягнений, зокрема, не лише Пакистан, а й Саудівська Аравія, Іран, Індія та країни Центральної Азії.
Спочатку війна в Афганістані була війною за звільнення від радянської армії, потім вона перейшла в громадянську війну, а з середини 90-х років вона стала частиною індійсько-пакистанського конфлікту, по мірі того як Пакистан прагнув знайти стратегічну потужність і регіональний вплив за допомогою Талібану, створюючи пакистанську спецслужбу «ISI».
Терористична атака 11 вересня 2001 року перетворила Афганістан на театр світової війни. Але що відбуватиметься далі? Рецидив у вигляді регіональної війни й терору ісламізму? Чи події зроблять непередбачений поворот?
США й НАТО опинилися в скрутному становищі в Афганістані. Вони не можуть ані залишитися в країні на невизначений термін, ані просто піти.
Дуже часто забувають про те, що США де-факто вже виводили війська з країни після того, як радянські війська відступили в лютому 1989 року. Через дванадцять років, після терористичних атак 2001 року, США та їхні західні союзники були вимушені повернутися до боротьби з «Аль-Каїдою» і рухом Талібан, які перетворили Афганістан на розсадник ісламського тероризму.
Уроки 90-х років нескладно зрозуміти, і вони дуже важливі, аби їх ігнорувати. Очевидно, втім, що деякі західні чиновники намагаються зробити саме це. Європейці вважають за краще вийти раніше, ніж пізніше, і США, ймовірно, візьмуть їх за приклад.
Тепер очевидно, наскільки велику помилку зробили США, ніколи не розробляючи належної політичної стратегії щодо Афганістану, а натомість майже виключно покладаючись на військові засоби. Насправді стратегія «афганізації» конфлікту шляхом підготовки місцевих сил безпеки, погоджена на початку цього року на конференції в Лондоні, базується переважно на графіку виведення американських та європейських військ, а не на ситуації в країні й регіоні.
Якщо США й НАТО залишать Афганістан напризволяще без попереднього створення мінімальної стабільності в регіоні, можна не сумніватися в тому, що небезпека ісламізму повернеться у відносно короткі терміни й буде більшою, ніж це було в 90-х роках. Проте стабільність у регіоні вимагає насамперед прояснення ролі Пакистану в Афганістані. Ця ж проблема ховається за формулою «включення Талібану» в будь-яку угоду щодо Афганістану, оскільки Талібан без Пакистану не має сильної позиції на переговорах, як показали нещодавні події.
Ключ до Афганістану лежить в Ісламабаді, а не в Кабулі, а це означає, що спеціальний посланець президента США Барака Обами в Афганістані й Пакистані Річард Холбрук важливіший, аніж командувач військ в Афганістані генерал Девід Петреус. Регіональну угоду має бути погоджено саме в столиці Пакистану, і умови для досягнення успіху зовсім не безнадійні, попри те, що вони включають набагато складніше й досить рідко згадуване питання індійсько-пакистанських відносин.
Захід хоче піти з Афганістану і, поза сумнівом, це зробить. Проте іронія полягає в тому, що виведення військ може затягнути Захід у нову, набагато небезпечнішу регіональну війну, в міру того як Іран просуватиметься до своєї мети розробки ядерної зброї. Якщо це станеться, то плани виведення військ знову повернуться на полиці — ймовірно, на багато років.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 по 2005 рік; Впродовж майже 20 років був лідером Партії зелених Німеччини.
