У Росії — гаряча пора. Не встигли пройти вибори до Державної думи, як почалася боротьба за пост президента. Створюється враження, що країна завмерла в очікуванні березневих подій. Про них говорять скрізь — починаючи від Держдуми та закінчуючи громадським транспортом. Люди міркують, сперечаються, навіть сваряться. Причому, рідко почуєш традиційне для Росії «Що робити?». Адже це і так ясно: підтримувати Володимира Путіна. Зате виникає інше запитання: що буде? Тут набагато складніше, оскільки точної та вичерпної відповіді немає ні в кого.
ДОВІРА ДУБЛІКАТУ
У тому, що політики не ризикують вільно міркувати про зв’язку Путін — Медведєв, я пересвідчився на власні очі в Думі. У кулуарах часто чути незадоволені голоси на адресу наступника Путіна. Але критикувати його відкрито мало хто наважується. Причина проста: Медведєв може стати президентом країни. Тоді сьогоднішні критики виявляться у становищі вигнанців. У тому, що Дмитро Анатолійович переможе на виборах, упевнені всі. Для нього березнева кампанія — чистої води формальність. Точно так само, як для інших кандидатів. Єдиний чинник, який може призвести до невдачі Медведєва, це — нинішній президент Володимир Путін. У день висунення Медведєва багато хто не виключав, що незабаром Кремль міг передумати і замінити новоспеченого кандидата кимось іншим. Тим самим ніби Путін хотів перевірити реакцію суспільства. Не знаю, може, суспільство відреагувало правильно, або, можливо, відпала необхідність у подібному кроці. Але факт залишається фактом: прогнози не виправдалися. Нових кремлівських висуванців у Росії вже не буде. А тому успіх Медведєву практично забезпечений. В успіху Медведєва не сумнівається навіть єдина реальна Кремлю опозиційна сила — Компартія. Її лідер Геннадій Зюганов вже висунув свою кандидатуру на пост президента РФ. Однак оптимізму в очах головного комуніста країни не спостерігається. «Висунення Медведєва для мене було абсолютно передбачуваним і логічним, — повідомив нам Зюганов. — Він молодий, показний, є найближчим членом оточення Путіна. І все-таки мені здається, що зв’язка Путін — Медведєв значно послабить Росію. Вийде, що, за законом, усю владу буде зосереджено у Кремлі, а фактично — у Білому домі». Більш рішучий інший претендент на президентське крісло Володимир Жирiновський. За його словами, ЛДПР здатна поборотися з будь- яким конкурентом. «Мені не важливо з ким суперничати. ЛДПР — величезна партія. Ми регулярно потрапляємо до Думи. Так чому ж наш представник не може посісти крісло президента країни? Адже у нас величезний потенціал», — бадьоро заявив лідер ЛДПР. Проте в таку вдавану браваду можуть повірити де завгодно, але не в Росії. Адже ні для кого не секрет, що ЛДПР за весь час існування була і залишається так званою кремлівською опозицією. Жирiновський може кричати, критикувати, йти врукопаш. Але ліберал-демократам достатньо отримати з вищих ешелонів влади ледве помітний сигнал, як вони стають поступливими та пухнастими. Так що ані Зюганов, ані Жирiновський не мають навіть найменших шансів. А вони ж вважаються важкоатлетами російської політики. Що ж тоді говорити про інших? Сьогодні багато експертів сходяться на думці, що Медведєв набере стільки голосів, скільки забажає Путін. Називаються приблизні цифри — близько 70—80%. Менше за 50% не можна, доведеться призначати другий тур. Більше 90% — також небажано, оскільки така переконлива перемога завжди викликає сумнів. Спілкуючись із російськими політиками, у мене склалося враження, що їхня велика частина одночасно і за, і проти Медведєва. Проти з тієї причини, що вважають його слабким і млявим лідером. За — тому, що на Медведєва ставлять не просто «Єдина Росія» чи «Громадянська сила», а сам Володимир Путін. Примітно, що члени пропутінських партій взагалі не наважуються погано висловлюватися про Медведєва. А якщо у них спересердя вирветься щось негативне, тут-таки просять не згадувати їхнього імені.
На події, що відбуваються, особливий погляд у простого виборця. Хтось вітає висуванця Кремля, хтось — не дуже. Але приблизно одну і ту ж фразу вимовляють усі: «Хто ж ще, якщо не він? Начебто більше нема кого». Така відсутність альтернативи — не єдиний прецедент у світовій практиці. Але в Росії все ж є своя специфіка. Наприклад, коли у виборах вигравав Де Голь, було очевидно, що йому не було рівних за впливом і авторитетом. Рівних Медведєву кандидатів — дуже багато. Але для росіян це не дуже важливо. Вони довіряють не самому кандидату Медведєву, а його дублікату.
МІЙ ПРЕЗИДЕНТ — КРАЩИЙ!
Сьогодні багато хто гадає, чому Путін поставив на Медведєва. Адже спочатку шанси Сергія Іванова були набагато вищими. А вже на фініші з’явилася ще одна реальна постать у вигляді прем’єра Зубкова. З цього приводу існує декілька міркувань, і всі вони мають право на існування. За однією версією, президент ухвалив рішення під тиском Заходу. Саме Захід дав зрозуміти після фарсу думських виборів, що він не допустить перетворення Росії на державу а-ля Куба. Не секрет, що і за океаном, і в самій Європі ставлення до віце-прем’єра Іванова було далеко не теплим. Його формуванню сприяли декілька причин: чекістське минуле, різкі висловлювання на адресу демократичного співтовариства, вміння списувати свої прорахунки на ворогів держави і т. д. Фаворитом заходу не став і керівник радянського гарту Віктор Зубків. Міжнародне співтовариство тим більше не сприйняло б темну конячку з числа пітерських силовиків, яких в оточенні Путіна — безліч. Інша справа — Дмитро Медведєв. Людина з вигляду м’яка і прихильник ліберальних поглядів. «Симпатії Заходу дадуть Медведєву можливість продовжити наступ на залишки опозиції, — вважає політолог Станіслав Бєлковський. — Ліберальна громадськість пробачить йому набагато більше, ніж будь-якому іншому наступникові. І нікого не хвилює, що як політик і топ-менеджер Медведєв — дуже слабкий». Висунення Медведєва може бути зумовлене і тим, що Путін не встиг до кінця вирішити важливе завдання свого правління — легалізацію капіталу російської політико-економічної еліти на Заході. Для завершення цього завдання потрібна саме така людина, як Дмитро Медведєв: з ліберальним іміджем, який не лякає західне співтовариство. І, мабуть, майбутньому президенту доведеться відігравати таку роль. Є ще одна відповідь. Як не парадоксально, вибір на Медведєва упав внаслідок його обережності та слабкості. Адже Путін керувався іншими критеріями, ніж виборці. Якщо громадяни обирають ефективність, сміливість і рішучість, то Путіну сподобалися якості протилежні. «У цьому випадку президент керувався своїми особистими інтересами, — вважає лідер опозиційного руху «Інша Росія» Гаррі Каспаров. — Слабкий і безпорадний президент означає ностальгію за колишнім керівником країни — сильному та самостійному. Отже, через чотири роки дорога до головного поста країни у Путіна знову буде відкрита».
Через ще одне міркування вибір Путіна був розрахований на електорат у власній країні. Він зіграв у звичайну партію за участю злого та доброго слідчих. Злим опудалом був Іванов. Добрим і хорошим — Медведєв. Путін поставив на останнього, що дало можливість народу зітхнути і гордо сказати: «Мій президент — кращий! Він учинив правильно».
НА БЛАГО ВЛАДИ
Зараз політичний бомонд Росії гадає: стане Медведєв реальним президентом або почне виконувати роль бутафорії? Що буде з самим Путіним? Найвірогіднішим здається варіант, за якого Путін не відмовиться від запропонованого йому поста прем’єра. Значить, йому з Медведєвим доведеться працювати в парі. За деякими прогнозами такий розклад може обіцяти нинішньому президенту багато складностей. «Історично в Росії так склалося, що перша особа держави не може бути поганою, — каже політолог Леонід Радзіховський. — Цар був хорошим, а оточення — поганим. Сталін був позитивним, але йому також заважало оточення. Зараз у ролі хорошого виступає президент. А якщо на сцену повинен з’явитися поганий, то прем’єр для цього постать, яка найбільше підходить».
Щоб не перейти до категорії негативних героїв, Путіну доведеться зробити які-небудь кроки. Тим більше спектр можливостей у нього — великий. Наприклад, Путін може почати сумлінно виконувати обов’язки прем’єр-міністра. Комусь може здаватися, що в сьогоднішній Росії ця посада — другорядна, що не відповідає дійсності. Сильний прем’єр може втручатися у зовнішньополітичний курс країни, управляти економікою держави, фінансовими потоками і т. д. Звичайно, сьогодні всім цим займається особисто Путін. Але такий стан справ зумовлений не конституційними повноваженнями президента, а його особистим місцем у політичній системі. Проте, якщо раптом Путін побажає збільшити прем’єрські повноваження, він цілком може сподіватися на правлячу партію. Не даремно ж на думських виборах старалися? «Єдина Росія», що складає у Держдумі конституційну більшість, може змінити деякі положення основного закону держави. Наприклад, повністю передати прем’єру повноваження з керівництва зовнішньою політикою і підписання міжнародних договорів. Не виключена добровільна відставка обраного президента. Причини такого кроку — справа техніки. У такому випадку прем’єр- міністр бере на себе повноваження президента, а потім цілком законно висувається кандидатом на наступних президентських виборах. «Щоправда, в такому випадку інтереси багатьох мільйонів росіян опиняться у прямій суперечності з інтересами Путіна. Але це ні про що не говорить. Путін неодноразово демонстрував, що особисте для нього важливіше за державне», — сказав нам один із лідерів СПС Борис Нємцов. Є ще один спосіб збереження влади, про який сьогодні багато міркують — керівництво союзної держави Росії і Білорусії. Однак це питання дуже складне і потребує багато часу. Крім того, під час його вирішення в гру вступить складнопрогнозований Олександр Лукашенко. Тому на даний момент такий крок експертам здається менш реальним.
Хоч би який варіант не обрали основні гравці російської політичної команди, в одному збігається думка більшості експертів: вдячний за кар’єрне зростання Медведєв буде слухняний і залежний від Путіна. Всі більш- менш значні рішення будуть ухвалюватися з благословення нинішнього президента. При цьому Конституція не змінилася, і Путін на третій термін не пішов. Зате він зберіг безмежну владу, якою в світі володіють дуже небагато президентів.
Єдине, що може стати ложкою дьогтю в медовій бочці Володимира Путіна, — це його скривджені соратники на чолі з Сергієм Івановим. За кулуарною інформацією, віце-прем’єр, дізнавшись про висунення Медведєва, дуже довго був засмученим. Експерти не виключають, що незадоволеними залишилися непомітні, але впливові фігури з числа колишніх силовиків. Адже вони також розраховували на свій куш, а залишилися ні з чим. Так що як поведуть себе ці скривджені люди, поки що достеменно нікому не відомо. У будь-якому разі помста і з’ясування стосунків відбудуться завтра. А сьогодні Путін знову на коні.
