Останнім часом Росія дедалі активніше говорить про необхідність прискорити ухвалення запропонованого наприкінці минулого року проекту договору про європейську безпеку. Справді, розмови про новий проект договору ведуться з червня 2008 року, коли російський президент Дмитро Медведєв виступив з цією ініціативою. Щоправда Росії знадобилося більше року, щоб підготувати проект цього договору, який був виставлений на сайті президента Російської Федерації 29 листопада 2009 року. Однак досі жодна з провідних держав Європейського Союзу не підтримала цей проект. Деякі європейські лідери лише люб’язно відповіли, що цю ініціативу слід підтримати й відповідно вивчити проект договору, зокрема, розглянути на такому форумі, як Організація з питань безпеки та співробітництва (ОБСЄ), що займається питаннями безпеки. Далі цього справа не пішла. Проте російська сторона хоче демонструвати просування у цьому питанні. 22 січня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив: «Вдалося дати старт серйозному розумовому процесу довкола запропонованої президентом РФ Дмитром Медведєвим ідеї укладання договору про європейську безпеку. Суть наших пропозицій — привести до спільного знаменника всю «лоскутну» архітектуру європейської безпеки. Причому зробити це не на рівні військових потенціалів і балансу сил, а інститутів — іншими словами, переходу в розряд юридичних всього зведення політичних зобов’язань, прийнятих державами Євроатлантики за останні 20, а то й 30 років».
У чому полягає справжня мета російського президента щодо нового договору про європейську безпеку? І чи справді цей документ може гарантувати безпеку від Ванкувера до Владивостока і, зокрема, Україні, яка не перебуває між двома військовим блоками: НАТО і ОДКБ? Про це «Дню» — в інтерв’ю директора Дніпропетровського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Анатолія ШЕВЦОВА.
КРАСИВІ ЗАВДАННЯ «ПРО НЕПОДІЛЬНІСТЬ ПРОСТОРУ Й РІВНІСТЬ БЕЗПЕКИ...
— Анатолію Івановичу, днями голова російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров заявив, що російська ініціатива про укладення всеохоплюючого договору про європейську безпеку є «тестом на щирість для партнерів по НАТО». Чи не виглядає так, що, не отримавши бажаної підтримки, російська сторона починає тиснути на Альянс?
— Що ж до щирості, то це має стосуватися всіх сторін, а не лише членів Альянсу. Для Росії стало вже ключовим принципом звинувачувати Захід у подвійних стандартах, хоча саме для неї це є нормою.
— Повернімося до самого проекту договору, який було опубліковано наприкінці листопада 2009 року, хоча ініціатива про розробку цього договору пролунала у виступі російського президента Дмитра Медведєва 5 червня 2008 року. Чи є в цьому проекті щось таке, що справді забезпечить безпеку від Ванкувера до Владивостока?
— Крім красивих завдань «про неподільність простору й рівність безпеки», там нічого немає. У цьому проекті зберігаються існуючі блоки, зберігається позаблоковість і ніякої рівної безпеки, відповідно, не буде. Єдине, що росіяни піднімають, — це значимість своїх підконтрольних структур до рівня Альянсу. Це їхня мета — піднятися і бути на загальному рівні. А те, що Україна потрапить в «сіру зону», ми матимемо формально менше голосів і, по суті, нерівну безпеку, є цілком очевидним. Крім цього, існує така лазівка, що договір набирає чинності після ратифікації 25 країнами та організаціями. Тому може бути такий перехідний період, коли не всі ратифікували, а лише 25 підконтрольних Росії підписантів. Відтак може статися, що російська сторона зможе вирішувати на свій розсуд те, як застосовувати цей договір.
— І чи може ставитися питання, що новий договір це щось на зразок Гельсінки-плюс чи Гельсінки-2, як про це стверджують деякі експерти?
— Яке це — Гельсінки-2? Адже Гельсінський акт написано на 64 сторінках, а російський договір —на чотирьох. Крім того, в першому документі розглядаються різнопланові питання: права людини, свобода слова тощо. А в російському проекті розглядаються лише військово-політичні питання безпеки й неподільності безпекового простору, навіть немає згадки про питання енергетичної та економічної безпеки. Тому російський проект договору ніяк не може бути Гельсінки-2.
ПРО ІСТИННІ МОТИВИ
— Тоді яку мету переслідує Росія, пропонуючи цей, як ви сказали, суто безпековий документ?
— Уже на сьогоднішній день висунуто немало оцінок щодо істинних мотивів російської сторони, серед яких: «наступ на зовнішньополітичному фронті», «маніфест зовнішньої політики безпеки РФ», «демонстративна й нестандартна відповідь РФ на розширення НАТО», намагання РФ поставити на місце ОБСЄ і відкрити дорогу «праву сильного», тобто зробити ставку на жорстку безпеку («hard security»), намагання поновити ситуацію біполярності в безпековому просторі Європи.
На мою думку, загалом проект договору є недолугим і явно не буде прийнятим. Я вважаю, що це пробна куля. Росіяни очікують, якою буде реакція, чи піддасться хтось на такий сумнівний проект договору. Адже однозначно зрозуміло, що він у такому вигляді не піде. У цьому проекті є великі внутрішні протиріччя.
— Чи не могли б ви їх назвати?
— У російському проекті є такий пункт, як і у Вашингтонському договорі (НАТО): напад на одного із учасників договору кожна сторона вважає нападом на неї. І це дає, відповідно, право на дії по наданню допомоги або, іншими словами, право на втручання в конфлікт. І лише після скликання Надзвичайної конференції військовий конфлікт розглядатиметься відповідно до договору. Тоді виникає питання, для чого конференція, якщо одна з країн здійснила втручання, не отримавши згоди на це. Поки конференція збереться, то територія вже може бути окупованою.
Крім цього, існує протиріччя з підписантами. Зокрема, говориться, що договір про європейську безпеку, але він охоплює і євразійський простір, який нічим не обмежується. Невідомо, які країни будуть його підписувати. У цьому проекті надзвичайно багато подібних моментів. Усе це веде до того, що навряд чи можна буде розраховувати на те, що його підпишуть. Хіба що він може стати початковим імпульсом і можливо за довгий час щось з’явиться. Але це буде зовсім не те, що росіяни на сьогодні «вкинули» на обговорення.
«...НЕ МОЖНА ТАК ОДНОБОКО ПІДХОДИТИ — ЗАЯВЛЯТИ, ЩО ПРОЕКТ Є «ТЕСТОМ НА ЩИРІСТЬ»
— До речі, як ви можете пояснити те, що ще до оприлюднення проекту цього договору в російські ЗМІ почали повідомляти, що європейські лідери, зокрема, президент Франції Ніколя Саркозі, підтримує ідею російського президента, а 11 лютого 2009 року з’явився навіть такий заголовок на сайті президента РФ: «Росія і ЄС на межі укладення договору про європейську безпеку»?
— Такі повідомлення-гасла дійсно були нібито привабливими. Але коли росіяни подали текст, то гасла осталися, а залишилося питання, як їх провести в життя, якщо там нічого немає по суті. Що стосується заяв, зокрема, французького президента, то треба звернути увагу на те, що перш за все західні лідери висловлювали готовність розглянути цей проект. Це можна лише сприймати як підтримку ідеї, що потрібен новий договір. І справді часи міняються, можливо, щось застаріло й потребує оновлення. Але не можна так однобоко підходити — заявляти, що проект є «тестом на щирість».
— Як відомо, на літньому засіданні ОБСЄ в Корфу російська ідея не була підтримана, там говорилось про необхідність розвитку цієї організації з питань безпеки й співпраці...
— Так, безумовно, ОБСЄ на сьогодні — це існуюча структура, існує Гельсінський акт, який не відміняється, то давайте, якщо чогось не вистачає, доповняти його, а не лише торпедувати й будувати якусь незрозумілу надбудову. І саме цього в російському проекті немає. Якби росіяни сказали, що головний зміст проекту — це створення механізмів розв’язання конфліктів, то це була б зовсім інша справа. А так, загалом невідомо й незрозуміло, що це таке.
— Тоді, очевидно, мають рацію ті експерти, які заявляють, що ця російська ініціатива полягає в тому, щоб зруйнувати діючу структуру — НАТО, яка продемонструвала свою дієвість, виконує місії, які підтримуються ООН...
— Можливо, такі приховані думки й мають місце. Адже, щоб створити єдиний простір безпеки, потрібно розпустити існуючі Альянси: ОДКБ і НАТО. Тоді всі стають рівними і в такій ситуації можна говорити про якийсь договір взаємодопомоги, про консультації з розв’язання конфліктів. А якщо зберігається все так, як є, то ідея рівної безпеки не проходить, а залишається лише юридичне закріплення «статус-кво».
— Зараз ми не бачимо чіткої реакції на російську ініціативу з боку самої Європи, зокрема, Європейського Союзу, який з цього року має президента й міністра закордонних справ. Яка, на вашу думку, має бути спільна реакція Брюсселя щодо запропонованого Медведєвим проекту договору про європейську безпеку.
— Я вважаю, що ЄС, як складова існуючих структур безпеки ОБСЄ, повинен чітко висловити свою спільну позицію щодо цього проекту. Оскільки пропозиція виставлена на загальне обговорення, то всі мають висловити з усією щирістю свою думку щодо цього. Коли це буде, на якому форумі, я не знаю. Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен, перебуваючи з першим візитом у Москві, чітко заявив: навіщо нам новий договір, якщо нас задовольняє старий.
«НАШІ ПОЛІТИКИ ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ СХВАЛЮВАТИ ТЕКСТ, НАВІТЬ НЕ ЧИТАЮЧИ ЙОГО...»
— Повернемося до України. На вашу думку, якою має бути реакція нашої країни щодо запропонованого проекту договору про європейську безпеку?
— Наші політики дуже люблять схвалювати текст, навіть не читаючи його, говорити, що ми підтримуємо таку чудову ініціативу. Перш за все я хотів би їх попередити, щоб вони «не лізли поперед батька в пекло». Перш ніж підтримувати цей проект, потрібно розібратися в ньому.
По-друге, навіть якщо цей процес із розробки нового документу отримає розвиток, то це відбуватиметься дуже довго. Нагадаю, що Заключний акт Гельсінкі-1 готувався 10 років. Навіть якщо запропонований проект буде доповненням, то ця робота з його розробки й ухвалення затягнеться років на п’ять. А що цих п’ять років ми будемо робити? Очікувати й плескати в долоні? Відтак не має перспективи, що це буде скоро і, як пробна куля, цей проект не може бути взятий за основу.
— Можливо, у вас є пропозиції, як слід діяти в такій ситуації новому президентові України?
— Перш за все новому президентові не потрібно говорити, що ми беззастережно підтримуємо прекрасну ініціативу й таке інше. Навпаки, важливо, щоб українські лідери й політики розуміли важливість дотримання чинних міжнародних домовленостей і не захоплювалися недосконалим форматом міжнародного документа тільки тому, що він новий.
Давайте будемо понад усе щирими перед Україною і відверто скажемо, чи додає такий договір безпеки?
