Під час проведення АТО вся наша увага прикута до Донбасу. Проте нещодавнє підписання Угоди про асоціацію з ЄС Україною, Грузією та Молдовою матиме разом з економічними далекосяжні політичні, навіть геостратегічні наслідки.
Хоча в період агресивних дій Росії проти України проблематика Південного Кавказу дещо відійшла в інформаційну тінь, однак складнощі відносин між державами регіону нікуди не зникли. Навпаки, вони мають тенденцію до загострення, чим повною мірою користуються гравці із зацікавлених країн.
Можливо, без агресії Росії проти України процес підписання Угоди про асоціацію для трьох країн був би тривалішим. В усякому разі, до певної миті щодо Грузії ніхто в Брюсселі квапитися не збирався. Москва своїми діями значно прискорила процес, хоча щосили намагалася йому завадити.
Тепер у регіоні три країни починають жити й діяти в політичних реаліях, що кардинально змінилися.
У найбільш складному стані опинилася Вірменія. Хоча на її території і знаходиться російська військова база в Ґюмрі, але вважати, що вона знаходиться в цілковитій безпеці, країна не може. І справа не лише в перманентному конфлікті з Азербайджаном через Нагірний Карабах. Різкий розворот у бік Митного союзу восени минулого року викликав вельми неоднозначну реакцію у вірменському суспільстві. Відсутність спільного кордону з Росією робить членство в такому союзі в політичному сенсі відносно умовним. Так було й до підписання Угоди з Грузією, зараз — тим паче.
Хоча в Тбілісі ніхто свідомо не погіршуватиме відносини з Єреваном, однак протилежність політичної орієнтації обов’язково кине певну тінь на двосторонні зв’язки. Вірменсько-турецький кордон залишається наглухо закритим, що створює у Вірменії відчуття певної ізоляції. Короткий за протяжністю кордон з Іраном мало що змінює в цій невеселій ситуації.
Так чи інакше, однак юридично закріплене зрушення Грузії у бік Європи об’єктивно підсилює тих, хто виступає за західний курс у Вірменії. Про занепокоєння Москви із цього приводу говорить виступ посла Росії у Вірменії Івана Волинкіна, який наводить Zham.am. На його думку, у Вірменії є активні громадські й журналістські кола, що фінансуються західними грантами. За його словами, головною метою деяких із них є антиросійська діяльність. В Єревані чудово розуміють, що Росія не менш зацікавлена в Єревані, ніж останній — у ній.
До того ж шлях до Митного і потім до Євразійського союзу всипаний не трояндами, а шипами. Заявлений на 1 липня вступ Вірменії до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС) не відбувся. За офіційною інформацією вірменської сторони, «процес затягується через невирішеність декількох технічних питань». Як завжди, яких саме, не повідомляється. У свою чергу, Володимир Путін заявив на нараді російських послів, що Вірменія стане повноправним членом ЄАЕС «вже найближчим часом». Заступник міністра закордонних справ Вірменії Шаварш Кочарян зі свого боку поінформував, що Єреван вже передав до Євразійської комісії проект угоди про вступ до ЄАЕС.
Ймовірніше, що швидкому вступу Вірменії до ЄАЕС тією або іншою мірою чинять опір інші члени організації: Білорусь і Казахстан. Після відмови останніх підтримати обмеження в торгівлі з Україною через підписання Києвом Угоди про асоціацію з ЄС, вплив цих країн у союзі стає більш вагомим.
Тут не останню роль відіграють економічні міркування. Слабка економіка Вірменії потребує підтримки, а грошей і самим не дуже вистачає, особливо Білорусі. Але також — і політичні проблеми. Як Мінськ, так і Астана не дуже хочуть втручатися в проблеми Південного Кавказу. До того ж Казахстан у суперечці довкола Нагірного Карабаху більше схиляється у бік Азербайджану. Зокрема внаслідок тюркської близькості. Російські глобальні інтереси не дуже кореспондуються із цілями партнерів Москви. Казахстан має занадто багато проблем зі своїми сусідами в Центральній Азії, в Білорусі, а також із західними сусідами. Події в Україні змушують білоруського «бацьку» бути гранично обережним і не робити різких рухів.
Основні витрати із введення Вірменії до ЄАЕС доведеться взятии на себе Москві, і там все більше розмірковують над тим, чи варта така вірменська шкурка південнокавказької вичинки. Адже поруч є набагато потужніший, значний вуглеводневий потенціал, що має Азербайджан.
Після фактичного відходу Грузії з-під московського впливу набагато зросло значення Баку. Ідеальним з московського погляду було б підключення до ЄАЕС двох південнокавказьких країн. Зараз це не можливо, але щось на цьому напрямі в Кремлі обмірковують.
Азербайджан дійсно вимушений проводити вельми обережний курс. Хоча після візиту президента Алієва до Ірану стосунки двох країн набули певних позитивних тенденцій, однак проблем залишається досить багато. Загострювати їх за існуючих складношів як на півдні, так і на півночі в Баку не хочуть. Тим паче що природний союзник, Туреччина, зараз зайнята Сирією та своїми внутрішніми проблемами. До того ж, як показує історія з кримськими татарами, Анкара не схильна піддавати випробуванням вигідні економічні відносини з Москвою.
У Кремлі це прагнуть використовувати й намагаються впливати на Азербайджан зсередини. У країні спостерігається певна активізація проросійських сил. Так, лідер партії «Єдиний Народний Фронт Азербайджану» і депутат парламенту Гудрат Гасангулієв закликав до повернення до країни російських військових баз. «Нам залишається лише знайти (спільну) мову з Росією. Тобто в якійсь формі домовитися з Росією, забезпечити реалізацію її інтересів в регіоні, погоджувати з нею нафтогазову політику. Якщо буде потрібно, то можна продавати газ Росії. Якщо треба буде, то можна розмістити тут військові бази Росії. Тобто, Азербайджан, не відмовляючись повністю від державного суверенітету, може заради Карабаху багатьма своїми суверенними правами поступитися Росії». Натомість Москва «повинна взяти на себе зобов’язання й вимагати від Вірменії вивести свої окупаційні війська з нашої країни, звільнити захоплені землі й вирішити карабахську проблему в рамках територіальної цілісності Азербайджану».
Якби це була одна така ексцентрична заява-заклик, то на неї не варто було б зважати. Гудрат Гасангулієв і раніше був відомий своїми проросійськими заявами. Проте Москва не обмежується лише такою пропагандою своєї агентури в Азербайджані, а переходить до давно випробуваних дій. Зокрема, в північних районах країни консульство Росії почало видачу російських паспортів громадянам Азербайджану, переважно лезгінам. Серед них традиційно сильні проросійські настрої. Масштаб цієї діяльності на разі оцінити складно, але сам факт очевидний. Він супроводжував конфлікт із Грузією і тепер, тією або іншою мірою, повторюється в Азербайджані.
Підписання Грузією Угоди про асоціацію з ЄС викликало активізацію російської політики в регіоні Південного Кавказу. У Москві чудово розуміють, що приклад Грузії, Молдови й України в перспективі може виявитися заразливим для держав Південного Кавказу. Тренд для Кремля в стратегічному плані не дуже позитивний. До того ж завершення АТО на Донбасі й зміцнення української влади означатиме серйозну поразку Москви на всьому пострадянському просторі. Передусім це відіб’ється на регіоні Південного Кавказу. Тому Кремль квапиться там закріпитися. Для нього в цьому плані всі засоби хороші. Навіть дестабілізація достатньо хиткої рівноваги.
Московська політика ґрунтується на розпалюванні конфліктів. І після Донбасу може прийти черга Південного Кавказу.
