Саміт лідерів арабських країн в Ер-Ріяді наочно показав, що якщо навіть старі ідеї одягнути в яскраву нову обгортку — їхня суть все рівно не зміниться. Висування «нових-старих» концепцій встановлення миру на Близькому Сході вкотре знову натикається на ті ж самі граблі. Втім, на цю представницьку зустріч на вищому рівні прибуло сімнадцять глав держав із 22 країн-членів Ліги арабських держав. В той час, як інші арабські країни були представлені на рівні прем'єрів, деякi бойкотували саміт, як це було у випадку з Лівією.
На зустрічі було прийнято значну кількість резолюцій. Головною з яких стала та, що стосується палестинського питання, в якій пропонується Лізі арабських країн активізувати арабський мирний план, підтверджений на саміті в Бейруті в 2002 році. Котрий пропонує нормалізацію взаємин з Ізраїлем в обмін на повний вивід його військ з територій, анексованих у 1967 році, і передбачає «справедливе рішення» для палестинських біженців.
Втім, може пройти поза увагою той факт, що союзник США король Саудівської Аравії Абдалла ібн Абдель Азіз дозволив собі відкритий випад проти американців, заявивши на церемонії відкриття саміту, що незаконна іноземна окупація Іраку призвела до загрози громадянської війни. В свою чергу, генеральний секретар Ліги арабських держав єгиптянин Амр Мусса пожалівся на «відсутність чесного посередництва» в арабо-ізраїльському конфлікті, посилаючись на те, що високопосадові особи США сприймаються, як занадто прихильні до Ізраїлю. Мирна ініціатива Саудівської Аравії і гостра заява короля Абдалли вказує на те, що сьогодні саудівці готові позмагатися з Єгиптом за роль лідера арабського світу.
Як підкреслює саудівська газета Al-Jazirah, «ця модель лідерства представлена не тому, що саудівці страждають від вакууму лідерства, а з причини, що Королівство Саудівська Аравія є державою, яка досягла успіхів під час мудрого керівництва короля Абдалли ібн Абдель Азіза. Саме тому, що король Абдалла, який має підстави для національного лідерства, відомий як керівник, підходи й методи адміністрування і реалізації обов'язків якого підлягають його послідовним принципам. Ці принципи полягають у щирості і відвертості саудівської арабської політики. Тому арабський світ повинен визнати це національне лідерство і політичні підходи. Поява арабського лідерства, яке отримає підтримку арабських громадян, співпадає з побажаннями «арабської вулиці», котра потребує мудрого арабського лідерства, яке шукатиме узгодження арабської думки і зможе захистити арабську ідентичність».
І хоча в арабській пресі з'явилися коментарі, що саудівські пропозиції є унікальною можливістю для Ізраїлю, і якщо він ними не скористається, то вони більше можуть ніколи не повторитися, але підсвідомо керівники арабських країн не можуть не розуміти, що помірковані арабські режими стоять перед тими ж самими загрозами радикального ісламу, що й ізраїльтяни і що ризик можливої чергової невдачі у намаганні знайти формулу встановлення миру між палестинцями і ізраїльтянами, так само може відбитися й на них.
В той же час, скликання арабської зустрічі на вищому рівні — це намагання переформатування арабської політики і її ролі в близькосхідному регіоні після того, як розбіжності і поділи відкрили двері для іноземних втручань і призвели до відступу на «арабській вулиці». Але це вимагає, щоб хтось з провідних арабських країн нарешті взяв на себе роль лідера. В цьому випадку виглядає так, що це зробити наважилась саме Саудівська Аравія, перехоплюючи у Єгипту роль регіонального лідера, яку він з більшим чи меншим успіхом відігравав у останні десятиліття. Нині в центрі діяльності саудівців намагання сформулювати і викласти колективну точку зору арабів у вирішенні їхніх внутрішніх проблем: визначення спільного майбутнього їхніх народів і формули співіснування з близькими сусідами (друзями чи ворогами), з міжнародними блоками та захист своїх інтересів під час жорстокого змагання за контроль над ресурсами і фінансовими потоками.
Як зазначає інша саудівська газета Al-Riyadh: «зустріч на вищому рівні і виконання її рішень стосовно поточних і можливих нових криз в регіоні ґрунтується на сукупних факторах потенційних політичних вулканічних явищ, котрі можуть спровокувати бурхливу лавину вогню. Проте не варто відмовлятися від штурму «мінного поля» й намагання демонтувати «міни» і очистити його. Чи є початок обнадійливим? Чи ми можемо отримати те, чого очікуємо і прагнемо? Король Абдалла чітко окреслив ситуацію, яка за наявності співробітництва і солідарності, котрі існують між арабами, може призвести до проголошення палестинської незалежної демократичної держави на їхній землі з столицею Єрусалимом. В тому ж самому контексті король Абдалла був хоробрим, аналізуючи всі аспекти проблем Іраку, і здивував багатьох, коли сказав, що ця країна перебуває під незаконною іноземною окупацією».
Схоже, що швидке зростання впливів неарабських країн, котрі впливають на складання політичної карти регіону (а саме США, ЄС, Ізраїлю і Ірану) показує, що реальною можливістю припинити ці процеси є встановлення поступових змін рівноваги сил з метою захистити внутрішній арабський «фронт» від розбіжностей і свар, що «розбивають» його єдність і не служать його довгостроковим інтересам. Сьогодні розвиток ситуації прихильний для арабського світу, оскільки США для того, щоб вирішити іракську проблему, потребують арабської підтримки. Власне, для того, аби після полишення американцями іракських теренів не утворився вакуум влади і не розпочалася повномасштабна громадянська війна, Ірак потребуватиме вводу арабського об'єднаного контингенту збройних сил, як єдиного можливого варіанту не випустити нестабільну ситуацію повністю з-під контролю.
Очевидно, що за такого розвитку подій арабський світ намагатиметься тісно пов'язати надання допомоги американцям в Іраку зі значними поступками в конфлікті між арабами і ізраїльтянами. Намагаючись максимально опиратися на європейців, оскільки вони завжди солідаризувалися з арабською позицією, вважаючи, що необхідно досягнути постійного урегулювання, яке братиме до уваги інтереси обох сторін. Втім, всупереч всім видимим недолікам, цей план може послужити відправною точкою для повернення арабів і ізраїльтянин до стола мирних переговорів. Він підкреслює зростаючу готовність союзних американцям арабських режимів взяти безпосередню участь у вирішенні палестино-ізраїльського конфлікту.
Схоже, що іракська кампанія США і, як наслідок, переформатування сфер впливу на Близькому Сході, висуває на перший план регіональну дипломатію. Пропозиція, що повторно була винесена для обговорення Лігою арабських країн, також підкреслює зростання статусу Саудівської Аравії як впливового регіонального посередника. Не менш важливо, що саудівська мирна ініціатива, розглядаючи палестинську проблему, бере до уваги також і інші країни. Крім того, реалізація мирного плану висуває Саудівську Аравію як регіональну противагу зростанню впливу Ірану на Близькому Сході.
При усіх мінусах для Ізраїлю, саудівська ініціатива потенційно може допомогти прем'єр- міністрові Ехуду Ольмерту віднайти нові підходи в реалізації ізраїльської зовнішньої політики після того, як спровокована в 2006 році ісламськими терористами з «Хізбалли» Ліванська війна зруйнувала плани однобічного відходу ізраїльтян із Західного берега. Саудівська монархія разом з Єгиптом, Йорданією і іншими сунітськими арабськими режимами розглядає шиїтський режим у Ірані (який із всіх сил намагається придбати ядерну зброю) як найбільшу загрозу свого виживання. Терористичний заколот, що розчленував Ірак, намагання «Хізбалли» управляти Ліваном і збільшення впливів «мусульманського братерства» у Єгипті загрожують катастрофою арабським елітам, які перебувають при владі.
Втім, у випадку з мирною ініціативою Саудівської Аравії, скоріше, можна говорити про сам процес, ніж про його можливий результат. У цій «коаліції інтересів» палестинське питання є вторинним, оскільки палестинці як завжди розділені, і, при відсутності ефективного лідерства, можуть внести небагато позитиву в досягнення регіональної стабільності. Однак навіть тривалі мирні переговори в близькосхідному регіоні — це, все-таки, мінімальне, але просування вперед.
«Тим часом, — пише впливова єгипетська газета Al-Ahram, — у квітні Єгипет планує прийняти гостей на зустрічі «міжнародного квартету» з «арабським квартетом», щоб обговорити наступні кроки. Арабські дипломатичні джерела очікують, що Ізраїль відповість позитивно, даючи імпульс до тривалих дипломатичних маневрів, котрі можуть привести до відновлення переговорів».
